Чернігів без унікальних стародавніх пам’яток — те ж саме, що Єгипет без пірамід та фараонів. І ті археологи, які присвятили своє життя відкриттю чернігівських таємниць, знають, що справжній клондайк історичних скарбів знаходиться не деінде,
а на Болдиних горах.
Саме ця історична місцина дала нам безліч безцінних артефактів, що є своєрідним містком між історією, має не лише археологічно-історичну цінність, але і є символічною.
Мова йде про древній міст-галерею ХVII ст. біля Антонієвих печер та найдавнішої пам’ятки монастирського ансамблю — Іллінської церкви. Її вже майже два тижні активно досліджують досвідчені та майбутні археологи і навіть школярі.
З великого яру, якраз навпроти Іллінської дзвіниці, зі сформованих майданчиків на нас дивляться опори моста-галереї невідомої конструкції, що колись з’єднував Іллінський монастир зі Свято-Троїцьким собором. «Цегляні опори фіксуються тут і тягнуться до самого верху, — пояснює науковий керівник експедиції, завідувач відділу печер заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденок, показуючи на дві стіни заввишки з метр. — Вочевидь, від Антонієвих до Новоантонієвих печер тут був розташований міст. Він переходив у своєрідну криту галерею, приблизно таку, як від Ближніх до Дальніх печер у Києво-Печерській лаврі. Ця споруда, представлена мостом і стовбовими конструкціями, на які зверху кріпилися дерев’яні опори, і зазначена в плані дослідником археології Кречетниковим на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст.».
За словами Володимира Руденка, зафіксовані опори були виявлені ще минулого року після дослідження західного схилу Іллінського яру (якщо підніматись до собору від Іллінської церкви). Яка саме сила зруйнувала цю потужну споруду — паводок чи землетрус — сказати важко. На жаль, не збереглася і центральна частина моста, адже саме в 50-ті роки ХХ ст. тут у низині була прокладена каналізація.
Цікаво, що на майбутнє запланована реконструкція цього моста і каплиці на Антонієвих печерах, на яку згодом, після досліджень, розроблятиметься проектна документація.
Щодо майбутніх археологів, які проходять практику в складі 25-ї ювілейної експедиції Троїцько-Іллінського комплексу — їх стійкості й наполегливості можна позаздрити, але й поспівчувати. Адже значний пласт роботи — розкопки й прирізання опор — вони робили в той час, коли більшість із нас ховалася під парасольками або сиділа вдома. «Труднощі нас не лякають, тож спробуємо дійти до шару давньоруського періоду. Відчуття, коли стає можливим потримати в руках історію, що була кількасот років до нас, а тим паче, коли стаєш одним з тих відкривачів, які доносять правду історії, незрівнянні ні з чим! — ділиться враженнями Ервін Мітус, один з юних учасників розкопок. — Радують навіть найменші дрібнички, знайдені на невеликій глибині!»
Для досвідченого історика і крає-знавця Володимира Руденка значення археологічних досліджень мають більш практичне спрямування. Адже якихось історичних документів стосовно давньоруського і більш пізніх періодів існування Іллінського (до ХVII ст. — Богородицького) монастиря немає, а тому основне інформаційне навантаження взяла на себе археологія. Дослідження, що мають колись відкрити завісу на картини тих часів, тривають, і по мірі їх просування «Відомості» обов’язково повідомлятимуть про наступні відкриття.

Інга ВІТКОВСЬКА
Джерело: "Чернігівські відомості"