Чернігів мистецький: фарби життя талановитого художника Дмитра Якутовича
8 грудня о 14.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (на Валу, у Колегіумі) відкривається виставка картин Дмитра Якутовича «Фарби мого життя». Експозиція приурочена до Міжнародного дня людей з інвалідністю.
Талановитий живописець народився 9 листопада 1958 р. у Києві в унікальній мистецькій родині Якутовичів. Батько, Георгій В’ячеславович Якутович, відомий український художник-графік, народний художник України, академік, професор, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, ілюстратор книжок, художник-постановник фільмів «Тіні забутих предків», «Захар Беркут»; співпрацював з такими кінорежисерами, як Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Іллєнко. Мати, Олександра Павловська, теж художник-графік. Старший брат Сергій — відомий в Україні художник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (2004 р.), член-кореспондент Академії мистецтв, працював художником у фільмі «Молитва про гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. У сузір’ї графіків лише Дмитро Георгійович обрав живопис.
Дмитро Георгійович був всебічно обдарованою дитиною: вражав математичними здібностями, цікавився гідрометеорологією, добре грав на фортепіано (отримав спеціальну музичну освіту). Йому, навіть, пророкували велике музичне майбутнє. Все змінилося у 12 років, після автомобільної аварії Дмитро втратив слух і отримав інвалідність. З музикою довелося попрощатися. Щоб підтримати сина батьки-художники купили йому фарби та пензлі, довго пояснювати, як ними користуватися не прийшлося, і в перший день він намалював натюрморт з яблуками. Так музика перетворилася в живопис.
Художню освіту батьки дали Дмитрові вдома, вчили самі та у приватних студіях видатних митців — графіка Григорія Гавриленка; живописців Анатолія Лимаріва, Михайла Вайнштейна; скульптора Миколи Рапая.
Дмитро Георгійович обрав шлях живописця й не помилився. Його роботи професійні з природним відчуттям кольору, експресивні і напружені. Здавалося б технічні засоби, якими володіє художник, прості, але скільки справжнього почуття, думок і багато всього іншого закладено в цих творах. Таких простих і таких складних.
З 1977 року Дмитро Якутович є постійним учасником Всеукраїнських, обласних та міжнародних виставок. З 1990 р. — член Національної спілки художників України, у 1997 р. вступив в УТОГ й став членом спілки нечуючих художників «Натхнення», з 2003 — член Української спілки інвалідів (УСІ) та Народної Академії творчості інвалідів. У 2003-му році став лауреатом Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими можливостями (І премія), одержав кубок від Національної Асамблеї інвалідів. У 2004 р. — лауреатом Міжнародної премії «Філантроп» на фестивалі-конкурсі у галузі художньої творчості інвалідів у Москві (І премія), у 2006 р. — лауреатом Міжнародної премії «BUZA» на конкурсі живопису серед інвалідів в Тірані в Албанії (ІІ премія).
У різні роки його картини придбали Міністерство культури та мистецтв України, Художній фонд, Музей українського образотворчого мистецтва, Чернігівський художній музей, Миколаївський художній музей.
Талановитий живописець народився 9 листопада 1958 р. у Києві в унікальній мистецькій родині Якутовичів. Батько, Георгій В’ячеславович Якутович, відомий український художник-графік, народний художник України, академік, професор, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, ілюстратор книжок, художник-постановник фільмів «Тіні забутих предків», «Захар Беркут»; співпрацював з такими кінорежисерами, як Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Іллєнко. Мати, Олександра Павловська, теж художник-графік. Старший брат Сергій — відомий в Україні художник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (2004 р.), член-кореспондент Академії мистецтв, працював художником у фільмі «Молитва про гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. У сузір’ї графіків лише Дмитро Георгійович обрав живопис.
Дмитро Георгійович був всебічно обдарованою дитиною: вражав математичними здібностями, цікавився гідрометеорологією, добре грав на фортепіано (отримав спеціальну музичну освіту). Йому, навіть, пророкували велике музичне майбутнє. Все змінилося у 12 років, після автомобільної аварії Дмитро втратив слух і отримав інвалідність. З музикою довелося попрощатися. Щоб підтримати сина батьки-художники купили йому фарби та пензлі, довго пояснювати, як ними користуватися не прийшлося, і в перший день він намалював натюрморт з яблуками. Так музика перетворилася в живопис.
Художню освіту батьки дали Дмитрові вдома, вчили самі та у приватних студіях видатних митців — графіка Григорія Гавриленка; живописців Анатолія Лимаріва, Михайла Вайнштейна; скульптора Миколи Рапая.
Дмитро Георгійович обрав шлях живописця й не помилився. Його роботи професійні з природним відчуттям кольору, експресивні і напружені. Здавалося б технічні засоби, якими володіє художник, прості, але скільки справжнього почуття, думок і багато всього іншого закладено в цих творах. Таких простих і таких складних.
З 1977 року Дмитро Якутович є постійним учасником Всеукраїнських, обласних та міжнародних виставок. З 1990 р. — член Національної спілки художників України, у 1997 р. вступив в УТОГ й став членом спілки нечуючих художників «Натхнення», з 2003 — член Української спілки інвалідів (УСІ) та Народної Академії творчості інвалідів. У 2003-му році став лауреатом Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими можливостями (І премія), одержав кубок від Національної Асамблеї інвалідів. У 2004 р. — лауреатом Міжнародної премії «Філантроп» на фестивалі-конкурсі у галузі художньої творчості інвалідів у Москві (І премія), у 2006 р. — лауреатом Міжнародної премії «BUZA» на конкурсі живопису серед інвалідів в Тірані в Албанії (ІІ премія).
У різні роки його картини придбали Міністерство культури та мистецтв України, Художній фонд, Музей українського образотворчого мистецтва, Чернігівський художній музей, Миколаївський художній музей.
Теґі:
