Побачила світ книга «Боротьба за незалежність України у 1989 — 1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного Руху України за перебудову».
Упорядники книги: представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко і секретар Чернігівського громадського оргкомітету з підготовки та проведення заходів щодо відзначення 20-ої річниці утворення громадсько-політичної організації НРУ за перебудову, помічник-консультант народного депутата України Сергій Соломаха; доцент Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук Тамара Демченко є її відповідальним редактором.

Книгу відкривають вступне слово голови Чернігівської обласної державної адміністрації Володимира Хоменка і Героя України, першого Голови Народного Руху за перебудову Івана Драча.
У першому розділі «Документи» представлено 65 документів, які висвітлюють історію створення та боротьби Чернігівської крайової організації НРУ в 1989 — 1992 рр. проти тоталітарного режиму і за незалежність України.
У другому розділі «Фотодокументи» упорядники вмістили 26 фотокарток. Особливу цінність мають фото делегатів установчого з’їзду НРУ 8 — 10 вересня 1989 р. від Чернігівщини, «ковбасної революції» у Чернігові у січні 1990 р., перше відзначення пам’яті про гетьманську столицю Батурин у 1990 р., встановлення першого пам’ятного знака Івану Мазепі на Гончарівці у Батурині у липні 1991 р.
Представлено 27 спогадів учасників і свідків подій 1989 — 1992 рр.
У розділі «Дослідження та публіцистика» вміщено 8 наукових і публіцистичних статей. Серед них треба відзначити розвідки ректора Ніжинського державного університету, доктора політичних наук, професора О.Бойка «Феномен «провінційних революцій» у контексті суспільно-політичного протистояння доби перебудови (літо 1989 р. – лютий 1990 р.)», в якій події на Чернігівщині висвітлюються у всеукраїнському та всесоюзному контексті.
В останньому розділі вперше здійснено спробу скласти список борців того періоду. Упорядник Сергій Соломаха зібрав інформацію про 73 особи, але справедливо підкреслив у примітці, що список є далеко неповний.

Історія Руху не стане подібною до історії Месопотамії
Про книгу бесідую з кандидатом історичних наук Тамарою ДЕМЧЕНКО, яка є відповідальним редактором.

— Пані Тамаро, яка історична значимість цієї книги для історика, пересічного громадянина?
— На одній з історичних конференцій, що пройшла у Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, йшлося про те, що це вже історія. Історія дуже цікава, значима для кожного з нас. Тоді відбувався процес руйнування старого суспільства. Історія показала, що цей процес проходить набагато повільніше і суперечливіше, якщо немає зовнішнього впливу у вигляді терору. Більшовики порівняно легко ліквідували духовну, ідеологічну спадщину царату саме тому, що застосовували неймовірно жорстокий терор. В Україні, при всіх її недоліках, ніхто не може цього заперечити, функціонує дійсно демократична система. Отже, ці процеси дуже повільно і болісно відживають.

— Що Вас особисто вразило в цих людських історіях?

— Значення діячів Руху і самого цього історичного феномена полягає у тому, що ці люди були перші. Першим доводиться завжди найтяжче, вони найбільше набивають ґуль на лобі, вони можуть допускати чимало помилок, і, власне кажучи, їхня діяльність отримує найбільш жорстку оцінку. Але саме тому вони й залишають слід в історії, бо це люди, які не бояться. Коли я читала авторські спогади, документи, то була просто вражена безстрашністю цих людей. Тобто безстрашність не людини, яка не розуміє, чим вона може поплатитися у випадку, коли її заарештують чи звільнять з роботи, а там були й такі конкретні випадки, а сміливістю людей, що з відкритими очима йшли у двобій з дуже потужною системою.
Так трапилося, що ці люди у нашому суспільстві не пошановані належним чином. Справа не тільки у формальностях, оцінюванні їх заслуг, званнях. Вони не посіли гідного місця як носії цієї нової ідеології, нового сприйняття життя і нової ідеї. Мало хто з них говорив до себе і до своїх колег такими пафосними словами, але, сподіваюсь, у глибині душі вони всі це відчували. Документи дають певне уявлення. Але цікаво, що у книзі присутні спогади. Збирання усних свідчень, спогадів учасників такий проект – «усна історія» — дуже поширений в усьому світі. Він доповнює безпосередній масив документів, вносячи якісь принципово нові відтінки, показує людей з нового боку. Спогади всі надзвичайно цікаві, тим паче там дуже багато творчих людей. Наприклад, там багато вкраплень поезії у текст, вони слугують камертоном основних ідей, що висловлені у тексті. Якщо говорити про те, що справило на мене найбільше враження, то це спогади дружини Семененка — засновника Щорської філії Руху. Ця жінка щиро, по-жіночому, цікаво й безпосередньо показала, чим жила ця родина, просто по-людськи відчуваєш ці страхи, її біль. Водночас розумієш, що ця жінка непересічна, хоча б тому, що вона, скажімо, знала, хто такий Сахаров.

— Читаючи цю книгу, іноді виникає відчуття: а, можливо, зарано? Можливо, ще не «відстоялися» емоції тих часів, можна ще «на дотик» відчути диспути безпосередніх учасників національно-визвольної боротьби початку 90-их. Невже те, що робилося 20 років тому, — це історія?!

— А чому ми маємо боятися різних «розборок»? Це зворотний бік демократії. У людей багато точок зору, і у результаті суперечок вони доходять до того, що називається консенсус. Це абсолютно нормально, як на мене. А скільки чекати — 100, 200, 3000 років? Щоб всю цю історію, пов’язану із заснуванням Руху у славному місті Чернігові, вивчали як історію Месопотамії чи Стародавнього Єгипту? Якщо живі учасники, якщо вони можуть щось розповісти, то, звичайно, їхні свідчення потрібно оприлюднювати. У жодних документах не відкладеться те, що знає безпосередній учасник того руху. У книзі є, немов у золотоносній руді самородки, свідчення, що слугуватимуть для майбутніх дослідників історії — тої, як казав Михайло Горбачов, «доленосної доби», вказівниками. Я не думаю, що це зарано.

Спілкувався Олександр ЯСЕНЧУК
Джерело: "Сіверщина"