Про конфлікт у селі Жукля Корюківського району вже сказано чимало у засобах масової інформації. Йому дають оцінку і представники УПЦ МП і представники УПЦ КП. І оцінки ці зовсім протилежні, та кожен впевнений у своїй правоті. Московська церква заявляє, що священики Київського Патріархату вкрали у неї жуклянську парафію. Сторона ж Київського Патріархату цю заяву спростовує. Як же тут розібратися звичайній людині, яка не була свідком тих подій, кому ж все-таки вірити?
Я лише хотів би, щоб кожен віруючий, кожна тверезо мисляча людина задала собі таке питання: чи можна переманити дитину від рідної матері, яка віддає їй усю свою ласку, тепло і турботу? Або, чи можна переманити цілу парафію, ціле село від священика, який постійно на своєму місці, вдень і вночі турбується про свою паству, причащає її Святих Таїн, регулярно відправляє Службу Божу? Я думаю – ніколи!!! То як же так сталося, щоб у «доброго» жуклянського пастиря вкрали парафію?! А може справа зовсім не в крадіжці, а просто не було цього доброго пастиря в Жуклі, а був просто наймит, який втік від духовних овець, злякавшись вовків – житейських труднощів? Ось про що недоговорюють люди в рясах від московської церкви. І тим самим створили жахливий конфлікт і обурили проти себе самих усе село.
В житті кожного справжнього священика бувають і труднощі, і падіння, що їх спричинили якісь особисті гріхи. І тоді такий священик зі скорботою у серці визнає свій гріх, щиро розкаюється примиряється з Богом, що послав йому біль від падіння, щоб виправитись і більше не грішити. Так себе поводить і кожна глибоко віруюча людина. І я переконаний, що, якби так повели себе московські священики, то опинилися б на духовній висоті і тим самим засвідчили, що добре знають і те, що самі проповідують – Святе Письмо, зокрема притчу про жорстоких виноградарів. І тоді б вони зрозуміли, що за недбайливість Господь відібрав у них цей виноградник і віддав іншим виноградарям. А не зможуть доглянути його інші виноградарі, то ще й іншим віддасть. І з цим треба рахуватися.
Та усе це звичайно ж про справжніх віруючих. Справжні віруючі вшановують неділю і служать Службу Божу, бо цей день – Пасха Христова, день Його Воскресіння. Справжні віруючі вшановують і свята церковні, дні пам'яті великих святих. Тож як назвати тих людей від московської церкви з довгим волоссям, з бородами, у рясах і з хрестами на грудях, які з'їхалися до Жуклі спочатку рано вранці 11-го вересня, у день усікновення глави Івана Хрестителя, пікетувати Службу Божу, а потім 13-го вересня у святу неділю і замість того, щоб служити на своїх парафіях, вчинили біля входу до храму жахливий неспокій, не даючи людям і священикам потрапити до святині на Божественну Літургію? Я думаю, що тільки відсутність страху Божого і якісь земні інтереси рухали цими людьми. А які земні інтереси? Красень-храм – ось лише те, що їм насправді треба в Жуклі. Своїми діями і поведінкою вони вже довели, що люди їм ні на що не потрібні, хіба що тільки для похорону, або якоїсь іншої треби, щоб здерти чималі гроші, як це було впродовж останніх трьох років. А от храм!.. Дуже вже не хочеться втрачати таку велику матеріальну для них цінність. А про те, що для Бога наймилішим храмом є храм людської душі, вони забули, а може ніколи й не знали. Та якби служили Богу, то певно пам'ятали б. А храм насправді належить тільки церковній громаді села Жукля і самому Богу. Тому вони й біснуються, вигадуючи різну неправду для того, напевно, щоб виправдати свою недбайливість, або, щоб догодити своїм керівникам, – то вони вже краще самі знають, - замість щирого покаяння.
Отож ніхто нічого у них не крав, а просто жуклянська паства втекла від таких горе-пастирів і звернулася до владики Іларіона з проханням про постійного священика. І тоді до цього села був направлений справжній священик – отець Ілля Бідняк, якого московська братія називає «лжесвящеником». Та коли б вони знали його особисто, то не були б такими, якими є зараз, бо багато чого навчилися б від нього хорошого.
Отже для мене абсолютно зрозуміло, що тим людям у рясах до священиків поки що дуже далеко. А церква Христова покликана Богом зовсім до іншого. То й до церкви через свою поведінку вони не належать, хоч би як били себе в груди і прикривалися рясами та церковними канонами.

Дай, Боже, лиш самому не бути таким. А ви теж поміркуйте самі.

Протоієрей Олег Сіренко, настоятель храму святих мучеників Михаїла, князя Чернігівського і боярина його Феодора. м.Чернігів
Джерело: "Чернігівські єпархіальні відомості"

До теми: Чернігівщина, Жукля: парафіяни не захоплювали власний храм!

Чернігівщина. Церква у селі Жукля перейшла з Московського до Київського патріархату! Фото