В Україні точаться дискусії навколо можливого скасування обов’язкового дублювання фільмів українською. поборники кіно українською заспокоюють – зробити це непросто. Проти змін можуть бути як глядачі, так і бізнес.
Невдоволених українським дубляжем, якого від кінопрокатників і телеканалів вимагає закон, останнім часом побільшало. Але обурюються передусім не глядачі, а представники державної влади. Ще у квітні віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань Володимир Семиноженко заявив, що відповідну вимогу до кінотеатрів треба перевірити на законність. Схожі думки висловлював і міністр освіти і науки Дмитро Табачник – мовляв, не має держава послуговуватися заборонною нормою.

Глядачі не проти
Глядачі ж навпаки дедалі частіше ідуть дивитися фільми українською. «За перший квартал цього року кількість валових надходжень від кінопоказу збільшилася на 46% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Тобто глядач проголосував за цю норму, купуючи квиток до кінотеатру, ідучи до нього», - каже екс-голова Державної служби кінематографії України Анна Чміль. Саме за її безпосередньої участі норма щодо обов’язкового дублювання кіно державною мовою була втілена в життя. Сьогодні Чміль звільнилася з посади за власним бажанням, проте задоволена власною роботою і впевнена, що змінити надбання останніх років поборникам скасування вимоги буде важко.
«Та дискусія і ті дискурси народних депутатів, що треба заборонити, скасувати, внести регулювання, залишаються сьогодні на рівні дискусії. Зусиллями однієї людини це не зробиш. А якщо такі зміни будуть внесені, то соціум продемонструє свою реакцію, та й уже робить це», - каже Чміль. До того ж, на боці поборників українськомовного кіно, за її словами, і потужний бізнес, який вклав чималі гроші у розбудову студій дублювання і перекладацьких центрів.

Нова інфраструктура
Іще 2006 року, коли Кабмін ухвалив свою «зобов’язальну» постанову, такої інфраструктури в Україні не було взагалі. Сьогодні ж на ринку працює вісім студій дублювання і декілька перекладацьких центрів, каже Чміль. «І я зі стовідсотковою упевненістю можу сказати, що ці перекладацькі школи на пострадянському терені є найкращими. Адже вони апріорно взяли тенденцію на приведення мови фільму іноземного виробництва до живої української мови, почали застосовувати молодіжний сленг, і це викликало шалену реакцію», - каже вона.
Одним із головних аргументів тих, хто перебуває на іншому боці мовної барикади від Чміль, є те, що подібних норм немає у країнах Західної Європи. Приміром, у Німеччині, яка традиційно вважається одним із світових піонерів дубляжу, закон дійсно не зобов’язує демонструвати фільм німецькою мовою, але кінопрокатники все одно роблять це. «Є лише багаторічна звичка, а також великий ринок», каже Петер Розенберґ професор Європейського університету «Віадрина» у німецькому Франкфурті-на-Одері.

Орієнтація на бізнес, не на ринок
Але саме подібного великого ринку поки що немає в Україні, каже Чміль. А вкладати гроші бізнесові завжди зручніше туди, де вигідніше. А вигідніше –бути посередником між кінотеатром і великим дистриб’ютором із сусідньої Росії. «Бізнес завжди спрямований на те, аби якомога менше витратити й якомога більше отримати. Він будь-яку справу робить заради отримання прибутку. Тому ця держава – лох, не запроваджує правил, то ми й не будемо виконувати», - каже вона. Тож радить триматися досягнутого, аби не стати «лохами».

Автор: Данило Білик
Редактор: Леся Юрченко
Джерело: [url=http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5693289,00.html]Німецька хвиля[/url]