Щоб знати відповідь на це запитання, варто подивитися на те, чим є Росія, що сталося з росіянами.

Носій путінської ідеології — не пре­зидент Росії. Носій путінізму — 140 мільйонів маленьких путінів. Навіть вільні вибори в Росії не принесуть миру й по­розуміння в наших відносинах. За кого голосуватимуть після Путіна? За «пу­тіна». Чому в гітле­рівській Німеччині одразу після краху гітлерівського режи­му не було виборів? Бо та країна після Гіт­лера проголосувала б за «гітлера». Зомбу­вання працює і через покоління — просто «відрізанням» мину­лого скальпелем ця хвороба не лікується. Мав минути час, змі­нитися покоління, щоб німці позбулися омани, визнали свою вину й були готові її спокутувати.

Путін створив спільноту, яка приймає його політику. То ж чи потрібні їй вільні вибори, свобода й демократія?

Чи вірить кремлівський диктатор у те, що говорить? Його генеральна ідея — влада, влада, влада… У країні без демо­кратії не варто очікувати відповіді на за­питання, як створити успішне майбутнє 140 мільйонам або як розбудувати країну, де живе майже сотня корінних народів. Але генеральної ідеї щодо справжньої федерації чи конфедерації немає не ли­ше в Путіна, а й серед тих, хто вважає себе опозицією до нього. Росія мала би бачити свій порятунок у демократизації на основі здійснення проєктів корін­них народів Росії. Проте для російських демократів демократія закінчується на імперії. Та й де сьогоднішні російські демократи? Де М. Касьянов? Б. Нємцов? В. Кара-Мурза? І ось тепер — А. Наваль­ний? Хтось загинув, а інші в ув’язненні або в еміграції.

До війни проти Росії — і до 2014 ро­ку, і перед 2022 роком — у нас було бага­то такого, чого нам не хотілось би мати. І проросійська п’ята колона, і Московська церква, і корумповані чиновники. Проте те­пер нам, як ніколи ра­ніше, треба говорити єдиним голосом. І єд­наємося ми, коли ма­ємо спільні цінності — у ставленні до мови, до пам’яті, держави. Мова — це вмістили­ще нашого духу, наш кордон, основа наших цінностей, але це й тонкий лід, який ви­магає поваги до кожної людини. Генетич­на пам’ять українців — це наша історія, це цільність нашої нації. І сьогодні ми бачимо зміну вектора в тому, як українці розуміють себе та своє коріння.

Україна стала прикладом усьому сві­тові, як треба боротися за свою свободу й незалежність. Тож маємо зробити все, щоб світ дізнався правду про нас, щоб на­близити нашу перемогу.

Тож борімося за українське! Пле­каймо українське! Розмовляймо україн­ською! І все буде Україна.

Матеріал опубліковано у спеціальному випуску “Українського тижня”. Запитуйте журнал у Книгарнях «Є» або замовляйте в інтернет магазині

Віктор ЮЩЕНКО, Український тиждень