Івашко завершив розвідь про ошуканства і важко зітхнув.
«Чому, дідусю, люди такі недобрі?»
«Бо бідні», – м’яко мовив Дум.
«Але серед тих, які мене дурили, були й багаті».
«Синку, бідність і багатство не вимірюються грошима».
«Хіба мати гроші – це погано?»
«В міру – ні. Але якщо хочеш дізнатися, як Бог ставиться до грошей, подивися, кому він посилає їх багато».
«Порадьте, як же мені надалі розпізнавати людську підступність?» – запитав Івашко.
«Як? – усміхнувся в бороду старий. – Коли хтось говоритиме нещиро, в тебе свербітиме ніс із лівого боку. А коли щиро – з правого. Тільки гляди, не переплутай».
«А коли я сам казатиму неправду?» – знітився Івашко.
«Тоді цілий ніс».
«Свербітиме?»
«Спочатку свербітиме ніс, а потім може боліти душа».
«Мене?»
«Тебе, а нерідко й тих, кого обдуриш».
Хлопець задумливо почухав ніс.
«Як же цього уникнути, дідусю?»
«Люби правду і доброту більше, ніж вигоду. Навіть якщо це іноді невигідно…» – Дум зміряв його проникливим поглядом.
«Обіцяю, хоча не знаю, чи вийде. Я досить слабкий».
«Вийде, хлопчику. І запам’ятай: усі сильні цього світу бояться таких слабких… Але годі вішати носа! Озирнися довкола. Бачиш: сонце світить, вітерець повіває, трава росте, листя шелестить, річка тече, риба пливе, птахи літають, заєць стрибає, змія повзе… Значить, і ми з тобою повинні братися за своє діло. Себто – збиратися в дорогу…»

Мирослав Дочинець. Із повісті-казки "Івашко-незнашко і Ум-гора". Для майбутніх дорослих та колишніх дітей".