Декларація про державний суверенітет – важливий крок до української незалежності
16 липня 1990 р. Україна зробила вагомий крок на шляху до здобуття незалежності – Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Компартійна верхівка, шукаючи вихід із глибокого застою, що охопив СРСР на початку 1980-х, розпочала косметичний ремонт режиму, відомий як «перебудова». Однак паростки свободи швидко зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала тріщати по швам.
Весною 1990-го проголосила незалежність Литва, готувалися до цього Латвія і Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРСФСР. Бурлила і Україна. Набирав силу Рух, швидко множилися інші демократичні і патріотичні організації. Українська Міжпартійна Асамблея взагалі прямо на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990 р. було зареєстровано близько 3 млн. осіб). Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів. Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет.
Прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет стало важливим елементом процесу державотворення. В самому документі суверенітет трактувався як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». І хоча мова не йшла про вихід із складу СРСР (передбачалося, що принципи Декларації будуть використані для укладання нового союзного договору), однак насправді українська Декларація про суверенітет, на відміну від того ж таки російського, стала фактично програмою побудови незалежної держави. А серед її співавторів були і народні депутати з Чернігівщини Тетяна Яхеєва та Сергій Семенець.
Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом». Єдиним джерелом влади визначався народ України. У міжнародних відносинах декларувався постійний нейтралітет і дотримання трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Українці мали безпосередньо укладати договори з іншими державами. Зрештою майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Прийняття Декларації про державний суверенітет мобілізувало українські патріотичні, які чинили тиск на владу з метою виконання Декларації, втілення в життя її положень і принципів. Так, у Чернігові 2 вересня 1990 р. пройшов загальноміський мітинг національно-демократичних організацій. Резолюція мітингу, зачитана В. Сараною, констатувала, що після 16 липня «гомін волі несеться від Чорного моря до зелених Карпат», а в другому пункті недвозначно закликалося до «Негайного приведення Конституції України у відповідність до Декларації про суверенітет». Українські патріоти серед іншого вимагали підняти над будинком міськвинкому синьо-жовтий прапор, повернення площі Куйбишева історичної назви Красна площа, перейменування вулиць Ворошилова, Свердлова, Куйбишева, Урицького на честь діячів українського національного відродження.
6 жовтня 1990 р. друга конференція Чернігівської крайової організації Народний Рух України закликала всі демократичні сили України «забути свої політичні програми на певний час і об’єднати зусилля в одному напрямку – дати відсіч наступу апарату КПРС, домагатись втілення в життя Декларації про державний суверенітет України».
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239 чоловік), Декларації не було надано статус конституційного акту. Разом із тим до Конституції УРСР були внесені статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.
День проголошення Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. А її перша річниця ознаменувалася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями по всій Україні. Комуністи також святкували річницю Декларації – покладанням квітів до пам’ятників Леніну.
І саме Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р., заклавши підвалини нової української Конституції та основних законів.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Компартійна верхівка, шукаючи вихід із глибокого застою, що охопив СРСР на початку 1980-х, розпочала косметичний ремонт режиму, відомий як «перебудова». Однак паростки свободи швидко зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала тріщати по швам.
Весною 1990-го проголосила незалежність Литва, готувалися до цього Латвія і Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРСФСР. Бурлила і Україна. Набирав силу Рух, швидко множилися інші демократичні і патріотичні організації. Українська Міжпартійна Асамблея взагалі прямо на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990 р. було зареєстровано близько 3 млн. осіб). Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів. Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет.
Прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет стало важливим елементом процесу державотворення. В самому документі суверенітет трактувався як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». І хоча мова не йшла про вихід із складу СРСР (передбачалося, що принципи Декларації будуть використані для укладання нового союзного договору), однак насправді українська Декларація про суверенітет, на відміну від того ж таки російського, стала фактично програмою побудови незалежної держави. А серед її співавторів були і народні депутати з Чернігівщини Тетяна Яхеєва та Сергій Семенець.
Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом». Єдиним джерелом влади визначався народ України. У міжнародних відносинах декларувався постійний нейтралітет і дотримання трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Українці мали безпосередньо укладати договори з іншими державами. Зрештою майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Прийняття Декларації про державний суверенітет мобілізувало українські патріотичні, які чинили тиск на владу з метою виконання Декларації, втілення в життя її положень і принципів. Так, у Чернігові 2 вересня 1990 р. пройшов загальноміський мітинг національно-демократичних організацій. Резолюція мітингу, зачитана В. Сараною, констатувала, що після 16 липня «гомін волі несеться від Чорного моря до зелених Карпат», а в другому пункті недвозначно закликалося до «Негайного приведення Конституції України у відповідність до Декларації про суверенітет». Українські патріоти серед іншого вимагали підняти над будинком міськвинкому синьо-жовтий прапор, повернення площі Куйбишева історичної назви Красна площа, перейменування вулиць Ворошилова, Свердлова, Куйбишева, Урицького на честь діячів українського національного відродження.
6 жовтня 1990 р. друга конференція Чернігівської крайової організації Народний Рух України закликала всі демократичні сили України «забути свої політичні програми на певний час і об’єднати зусилля в одному напрямку – дати відсіч наступу апарату КПРС, домагатись втілення в життя Декларації про державний суверенітет України».
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239 чоловік), Декларації не було надано статус конституційного акту. Разом із тим до Конституції УРСР були внесені статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.
День проголошення Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. А її перша річниця ознаменувалася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями по всій Україні. Комуністи також святкували річницю Декларації – покладанням квітів до пам’ятників Леніну.
І саме Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р., заклавши підвалини нової української Конституції та основних законів.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
