З одкровень Федорця:
«Діду, – каже онука, – у світі стільки всього відбувається за день, а ти навіть не заглядаєш в інтернет».
«Ну то й що. Інтернет теж не заглядає в мій день, у якому теж багато чого відбувається… Встати на світанні з сонцем, бо сонце до цього вже звикло. Після нас із сонцем встають кури. Чекають, аби я їх погодував. За ними – корова, кози і кролі. Нарубати дров, розпалити в печі, щоб ви прокинулися в теплому. Погодувати вас і себе. Тоді піти дзвонити на утреню, бо Бог до цього звик. Занести яблук сестрі і довідатися, що їй купити, бо заслабла на ноги. У крамниці дізнатися про свіжі новини в селі. Заглянути до школи і в директора, племінника, довідатися про новини на фронті. З лісником Паньком домовити про дрова для захристії, а на тартаку вибрати дошки для нових лавиць. Зайти в сільраду і відчитати їх за те, що досі після повені потічок не чищений. Поїхати в Мукачево за свічками, в маршрутці вислухати кожного, кому просто увагу дати, кому – пораду, кому – фіглю. Занести дівчатам на доньчиній роботі калину і сушений глід, наговоритися з ними за чаєм. Провідати в шпиталі кума, залишити, щоб не бачили медсестри, чвертку свого бальзаму на семи травах. Зайти до знайомого письменника і розказати йому історію, яка вночі прийшла на гадку. Вернутися в село. Глянути в старої Гафії, чому в шопі світло пропало. Задзвонити на вечірню, підмести східці перед храмом. Отець Серафим любить порядок. І Бог теж. Дорогою додому зайти до кума Симка. Той збирається розливати вино з бутлів у пляшки і потребує мою пораду. Бутлів повно, але порад дати не більше трьох. Двохсотграмових. Удома нагодувати худобу і простежити чи ситі всі домашні. Розказати, якомога веселіше, як минув день. Бо тільки їм і Богові це цікаво. Інтернетові ні…»

З рукопису "Федорцьо, приятель сердечний".
Мирослав Дочинець