28 червня цього року Україна під час повномасштабної війни з російським агресором відзначає прийняття Конституції, головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян.
Ухвалення Верховною Радою України 1996 року Основного закону стало важливою віхою українського державотворення.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння та тяглість, а також свої особливості. Найголовніші з них – український конституціоналізм розвинувся під впливом європейських країн, які першими почали його формувати; заснований на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.
Перша відома кодифікація права на українських землях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний пошук шляхів, методів та інструментарію для оформлення і закріплення основних принципів суспільно-державної взаємодії.
Український конституціоналізм інколи випереджав європейський. Так, першою європейською конституцією в сучасному її розумінні правомірно вважають “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Цей договір 1710 року, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, називають Конституцією Пилипа Орлика.
Основоположні акти Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Традиції продовжив 15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської України, проголосивши її незалежність і ухваливши два закони зі статусом конституційних, які визначали форму державного правління.
Програмні документи Української головної визвольної ради, як підпільного парламенту, засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.
Так, у преамбулі Конституції чітко заявлено про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України. Це положення внесено до тексту Основного Закону у 2019 році під час гібридної агресії Російської Федерації проти нашої країни.
Знаково, що 23 червня 2022 року наша країна нарешті отримала статус кандидата у члени Європейського Союзу. Це історичний крок не тільки для нашої держави, яка у стані війни з російським агресором і з частково окупованою військами ворога територією, отримала статус кандидата. Це наступний важливий крок на шляху до збереження та зміцнення свободи та демократії в світі у боротьбі з авторитарними і тоталітарними режимами.
Для Українського народу власна Конституція є правою основою та дорожньою картою для розбудови такої України, яка має бути дійсно суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Крок за кроком. ЗА ЦЕ І ВОЮЄМО, САМЕ ЦЕ ЗАХИЩАЄМО. САМЕ ТОМУ НАС БЕЗУСПІШНО НАМАГАЄТЬСЯ ЗНИЩИТИ російський агресор – фашистська держава. ВОНА СМЕРТЕЛЬНО БОЇТЬСЯ НАШОЇ СВОБОДИ.

Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті