Однією з пам’яток нашого краю, що перебувають під загрозою зникнення є дерев’яна церква Івана Богослова у селі Клекотів Бродівського району Львівської області. Це один з найстаріших дерев’яних храмів Брідщини, внесений до державного реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під № 430-1/М. Церква знаходиться у північній частині села при дорозі, що веде до сусіднього села Шнирів.
Поряд зі старою дерев’яною церквою височіє новий мурований храм, збудований у 1936-1939 рр., який затискає стару церковцю своєю величчю. Південніше дерев’яної церкви, на місці старої дерев’яної дзвіниці, розібраної у 1993 році (незважаючи на те, що це була пам’ятка архітектури – охор. № 430-2/М), стоїть мурована, з білої цегли, нова дзвіниця. Територія довкола нового і старого храмів огороджена плотом.
У південно-західному куті подвір’я знаходиться символічна могила Борцям за волю України, насипана у 1941 році та відновлена в 1990их р. На південний схід від нової церкви стоять два високих дерев’яних хрести. Церковне подвір’я – це і місце давнього сільського цвинтаря, на якому сьогодні вже не видно могил, лише один, пошкоджений часом і природними умовами, камінний хрест ледь видніється з-під землі поблизу північної стіни дерев’яної церкви. Значна частина старого сільського цвинтаря і давні кам’яні хрести на могилах були знищені під час прокладання дороги з твердим покриттям у 1980их роках.
Як зазначають автори ілюстрованого каталогу «Українські церкви Бродівського району», згідно з ненадрукованим шематизмом, підготовленим у 1939 році, дерев’яну церкву Св. Івана Богослова у с. Клекотів було збудовано у 1686 році. В деяких публікаціях, реєстрах пам’яток зустрічається дата спорудження храму 1720 рік. Спочатку церква була тризрубною одноверхою будівлею. До квадратної в плані нави (центральної частини храму) примикав з заходу дещо вужчий прямокутний бабинець, а зі сходу – гранчастий вівтар.
Церква була споруджена, як кажуть в народі, «без жодного цвяха» і стояла на міцних дубових підвалинах. У другій половині ХІХ ст. назріла потреба розширити храм. У 1871 р. церква перетворилася на хрещату будівлю: з півночі та півдня до нави добудували бічні рамена, а до бабинця – присінок. Під час розбудови стіни в інтер’єрі церкви вкрили розписами в класицистичному стилі. Храм був оперезаний піддашшям. Всі дахи, піддашшя і стіни над піддашшям були вкриті ґонтами. Однак на початку 1900-их років ґонтове покриття дахів і верху замінили на бляшане.
Історія церкви с. Клекотів потребує окремого дослідження. У Центральному державному історичному архіві України у м. Львові зберігаються документи періоду 1733-1804 років, в яких є описи нерухомого майна, відомості про історію та прибутки церкви, а також інвентарні описи церковного майна 1852-1908 років. Клекотівська церква мала статус дочірньої, а матірний храм знаходився у с. Шнирів. Громада с. Клекотів належала до Шнирівської парафії.
Завдяки шематизмам і записам у метричних книгах вдалося встановити імена й прізвища священиків, які служили в Клекотові у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. У 1858 році священиком в Клекотові був Йосиф Турчинський, 1826 р.н., висвячений у 1850; 1866-1868 рр. – о. Іван Орловський; 1868-1906 рр. – о. Іван Леонтович; 1907 р. – адміністратором був о. Андрій Декольський, а після нього парохом став о. Петро Мінко; 1908-1916 р. – о. Петро Мінко; 1916-1918 рр. – о. Анатоль Долинський, декан і парох в Бродах, тимчасово завідував парафією у той час, коли населення Шнирева і Клекотова разом зі своїм парохом було евакуйоване на Гмінд в Австрію; 1918-26 рр. – о. Петро Мінко; 1926 р. – о. Василь Прихідько – адміністратор, згодом о. Стефан Гаврилюк – парох; 1927 – 36 рр. – о. Стефан Гаврилюк; 1936 – 1939 рр. – о. Іван Кінаш.
В часи німецької окупації священиком в Шниреві й Клекотові був о. Максим Панасюк, який, знаючи німецьку мову, рятував місцеву молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини. В березні 1943 року, коли він повертався з м. Броди, бричку, якою їхав священик, вдарила німецька військова машина. Внаслідок аварії о. М.Панасюк загинув. У 1942 році відслужив свою першу Службу Божу в селі Клекотів отець Роман Батюк, який згодом вступив у ряди української дивізії «Галичина».
В ході Другої світової війни, під час боїв у березні – липні 1944 року, коли радянські війська стояли у Клекотові, а німці утримували Броди, старий і новий храми зазнали пошкоджень. Як пригадують старожили, на дерев’яному куполі нової церкви знаходився радянський спостережний пункт, де сидів солдат, що оглядав місцевість.
Саме це стало причиною того, що німці почали обстрілювати з гармат церкву. Ще й донині видно сліди від осколків та снарядів на мурованих стінах нового храму, які частково позакладали цеглою під час ремонтних робіт кінця 1980-их – початку 1990их років. Один з снарядів пройшов наскрізь, пробивши храм з південної та північної сторони. В цей час постраждала і давня дерев’яна церква: снаряд влучив у південне рамено храму, розбив боковий вівтар, посікши осколками давні образи та стіни храму.
Після війни богослужіння в дерев’яній церкві відновилися, але це вже була не українська греко-католицька церква, а російська православна. Громада вирішила завершувати будівництво і переходити до нової церкви. Храм був вибудуваний і накритий до війни, але ще не було склепінь, іконостасу, не облаштовано інтер’єр, зовні стіни були побиті й пробиті кулями й осколками. У 1957 році вимурували склепіння над вівтарем. Решта частина завершення церкви була підбита дошками і дранкою.
У 1959 році до нової церкви перенесли старий дерев’яний іконостас, який був замалим для великого мурованого храму. З перенесенням іконостасу перейшли у нову церкву. Дерев’яну церкву закрили. Проте й нова церква не довго була діючою, наприкінці 1959 року її також було закрито.
Давня дерев’яна церква була закрита, через що занепадала й руйнувалася. Частина ікон зникла, також пропали стародруки й інші документи, що зберігалися в храмі. Так село Клекотів безповоротно втратило значний пласт своєї історії. Під впливом природних умов і без належного догляду храм став поступово руйнуватися. У 1980их роках спеціальна комісія вивчала можливість перенесення цієї унікальної пам’ятки в музей під відкритим небом «Шевченківський гай». Однак з певних причин: чи то непридатний для транспортування стан пам’ятки, чи то через спротив громади, цього не було зроблено.
З приходом незалежної України добудували і відкрили нову муровану церкву, а стару дерев’яну перетворили на склад, в якому зберігали риштування, дошки та інші господарські матеріали, які зараз перетворилися на будівельне сміття. Під час облаштування мурованої церкви було продано давній іконостас старого храму. За отримані кошти громада справила сучасний іконостас в новому храмі, однак безповоротно втратила давній безцінний мистецький твір з унікальними іконами.

За переказами, іконостас було виготовлено на Заході й призначався він для Почаївської церкви. Але при перевезенні через австро-російський кордон був затриманий митниками. Деякий час зберігався на митниці, а потім був переданий у клекотівську церкву. (Якщо вірити цій легенді, іконостас мав би датуватися не раніше як кінцем XVIII ст.). Тут його можна було побачити ще на початку 1990-их років.
На жаль, стан пам’ятки є катастрофічним і потребує небайдужості громади та негайного втручання державних пам’яткоохоронних органів. Нині дерев’яний храм стоїть без вікон, дверей, закиданий сміттям. Протікає дах, обсипається ґонтове покриття стін. Під впливом погодних умов руйнується частково збережений стінопис храму, який має високу мистецьку та історичну вартість.
Неприпустимим є те, що церква, яка простояла лихоліття І світової, українсько-польської, радянсько-польської, ІІ світової воєн, коли фронти нищили майже все село дощенту, втрачається в роки незалежної України!
Тим більше, що за висновками спеціалістів «церква має історичну, архітектурну, мистецьку та естетичну цінність. Вона належить до цікавих зразків дерев’яного сакрального будівництва північних теренів Галичини XVII/XVIII ст. з характерною розбудовою другої половини ХІХ ст.» (Паспорт об’єкта культурної спадщини: Церква Івана Богослова 1686 р. село Клекотів Бродівського району Львівської області / Склали Бойко О., Слободян В. – 26.09.2006 р. – 19 с.).

Василь СТРІЛЬЧУК
"Голос відродження". – Броди, 16 квітня 2010 р. – п’ятниця – № 16 (2123).