«Чернігівщина – край дерев’яної архітектури. Навіть зараз, коли багато всього нищиться, є чимало прекрасних зразків», – пишуть на сторінці у мережі facebook дослідники старовини Максим Назаренко і Олександр Мальон. Нещодавно вони побували у черговій експедиції в нашій області, побачили багато цікавих і рідкісних архітектурних споруд, діляться своїми враженнями та фотографіями, намагаються привернути увагу до культурної спадщини, яку ми втрачаємо.
На Бахмаччині, у селі Біловежі Перші, їх зацікавила занедбана дерев’яна церква князя Олександра Невського. Максим Назаренко пише: «…в центрі села, на колишньому майдані в зарослях клену - ЛЕДЬ ВИДНІЮТЬСЯ залишки церкви. Влітку - ви її не побачите, бо листя дерев її повністю закриють. Це - церква Олександра Невського, побудована у 1836 році. В церкві збереглися розписи та ажурні вирізи між зрубами. В куточку біля стріхи - дикі голуби звели гніздечко. Час свою спрашу зробив - майже знищив споруду. Підлога уже згнила, залишилися тільки дубові перекриття, які теж трухлявіють…».
Боляче читати ці рядки. З кожним роком храм, який колись був окрасою села, будувався і розписувався досвідченими майстрами, руйнується. Невже ми втратимо цю рідкісну пам’ятку?

Церква досліджувалася кілька років тому, про неї написала цікаву статтю Алла Батюк, науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Забута церква Кочубеїв у Білих Вежах
«Наша Бахмаччина багата пам’ятками культурної спадщини, про які ми знаємо дуже мало, або ж не знаємо взагалі. Напевно, далеко не кожен житель нашого району відає, що в селі Біловежі Перші до сьогодні стоять руїни унікальної пам’ятки архітектури XIX ст. – дерев’яного храму Святого Благовірного Великого князя Олександра Невського. Гортаючи сторінки часопису «Чернігівські єпархіальні відомості», нам вдалося знайти деякі відомості про існування і діяльність цього храму в кінці ХХ століття.
Відомо, що в Білих Вежах (так тоді називалося село) протягом XVIII – початку XIX ст. основними землевласниками були Кочубеї, нащадки відомого діяча часів козаччини, генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея (1640-1708 рр.). Панський маєток був розміщений за 4 версти (4,4 км) від села і не дивно, що ця територія йменувалась Біловезький хутір, або ж просто Кочубеївщина. Господарі маєтку були знаними благодійниками і меценатами краю. Саме коштом Олександра Васильовича Кочубея (1788¬1866) в 1856 р. і був збудований храм Олександра Невського.
Оскільки храм до сьогодні зберігся в не надто привабливому стані, про його розкіш і велич можна лише здогадуватися із залишків різьблень і розписів. За побудовою церква хрещата в плані, дерев’яна, однобанна, з прибудованим притвором. До храму вело троє дверей (входів), обладнаних металевими двостулкими дверима, які кріпились на трьох петлях. Біля кожного входу був ґанок, імовірно, з відкритим трикутним фронтоном та двосхилим дашком, який спирався на дерев’яні стовпчики-колони. До трапезної частини храму світло потрапляло через вісім вікон на шість шибок. У притворі було два вікна. Всі вікна ззовні були декоровані дерев’яними наличниками з різьбленими лиштвами. Середня частина храму має восьмистінну надбудову з чотирма вікнами і колись увінчувалася банею.
Першим священиком храму Олександра Невського був, вірогідно, Віктор Феодорович. Його постать дуже цікава, оскільки 15 березня 1863 р. «за труды ко храму и ревность вь обучении детей» о. Віктора було нагороджено набедреником, який священики одержують як першу нагороду і носять з правого боку нижче пояса. В 1877 р. В. Феодорович був помічником григорівського священика Іосифа Козачинського, а 18 жовтня 1878 р. його перевели на посаду настоятеля храму в с. Великий Самбір. На зміну Феодоровичу до Олександрівського храму 29 квітня 1879 р. було переведено настоятеля Георгіївської церкви с. Будища Кролевецького повіту Миколу Широконевича. Окрім священиків до складу причту біловезької і григорівської церков станом на 1877 р. входили 3 дяки: Федір Зубковський, Михайло Боровський, Іван Борзилович, а також позаштатний церковний паламар Яків Молеровський. Можемо припустити, що Широконевич опікувався Олександро-Невським храмом 32 роки, оскільки наступна згадка про зміну священика датується 20 жовтня 1911 р., коли диякона Володимира Ковалевського, після закінчення курсів Чернігівської духовної семінарії, було призначено священиком в с. Білі Вежі.
У жовтні 1860 р. в Білих Вежах при Олександрівській церкві відкрито церковно-приходську школу. Вчителем і наставником цього навчального закладу був священик Віктор Феодорович, а навчалося в ньому на той час 14 хлопців і 17 дівчат.
Парафія Олександро-Невської церкви на 1878 р. нараховувала 825 дворів села Білих Веж, хуторів Зарукавного, Біловежського і Єленинського. Відповідно до розміру парафії цю церкву відносили до 5¬-го класу для розрахунку фінансування, оскільки вона знаходилася на балансі Чернігівської Єпархії і на її утримання з державної скарбниці щорічно виділялася сума 197 руб. 96 коп. сріблом. Окрім цього, при храмі існувало парафіяльне опікунство, яке з 1868 р. очолював Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892), кожні три роки його переобирали на цю посаду. В 1879 р. окрім нього членами опікунської ради були: державні селяни Андрій Федорович Білозор та Степан Тимофійович Шугай і селяни-землевласники: Діонісій Васильович Шуба, Григорій Григорович Гусак, Козьма Олексійович Троценко, Григорій Іванович Горлач, Осип Максимович Чорнорот, Іван Євфимович Мірошниченко, Матвій Костянтинович Бондаревський, Максим Васильович Жигун, Філіп Юрійович Кистер та Кіндрат Іпатійович Лапа.
Це лише мікроскопічна частка з історії існування храму Святого Благовірного Великого князя Олександра Невського в Біловежах Перших. Впевнена, що насправді ще існує дуже багато цікавих фактів щодо діяльності цієї святині. Шкода, що на сьогодні вона знаходиться в занедбаному стані, викликає лише сум і наштовхує на думки про швидкоплинність і безпощадність часу і людей».

Фотографували Максим Назаренко і Олександр Мальон.
В матеріалі використані також фото із сайту Українська Церковна Архітектура, зроблені кілька років тому.