Європейський Парламент прийняв неоднозначну резолюцію щодо України, і важко сказати – чи радіти нам, чи сумувати з цього приводу... Європа боїться втратити Україну?
Європарламент прийняв настільки неоднозначну резолюцію щодо України, що важко сказати – чи радіти, чи сумувати з цього приводу. Європейські депутати, з одного боку, назвали Україну європейською державою, яка може в перспективі стати членом ЄС. Із іншого - в одному з положень вони торкнулися теми указу Віктора Ющенка про присвоєння Героя України Степанові Бандері.

Європа боїться втратити Україну?
Європарламент завжди був найприхильнішою інституцією в ЄС щодо України. Можливо, це пояснюється тим, що депутати не настільки зв’язані чиновницькими зобов’язаннями, а тому можуть собі дозволити говорити більше, ніж представники Єврокомісії. Особливо симпатії європарламентарів стали помітними після того, як до ЄС приєдналися наші західні сусіди – Польща, Словаччина… Помітну роль відіграють і балтійські політики, які ставляться по-дружньому до України. Польські чи литовські політики (на відміну від більшості французьких чи німецьких) завжди досить чітко говорили про те, що наша держава має бути в Євросоюзі.
Тому в цьому контексті остання резолюція не була сенсаційною. Хоча певний прогрес у ній помітний. По суті, ця резолюція – перший серйозний документ з боку ЄС, де без натяків, прямо йдеться про майбутнє членство України. Можемо, приміром, порівняти заяву європарламентарів від 25 лютого 2010 року з резолюцією після Помаранчевої революції від 13 січня 2005 року.
П’ять років тому євродепутати лише відважилися заявити, що «Європейська політика сусідства визнає європейські прагнення України». Про членство тоді мова не йшла. І це при тому, що у 2005 році до помаранчевого Києва за кордоном відчувалася небачена прихильність. Нині ситуація зовсім інша. У резолюції наголошено, що «Україна – це європейська держава, яка відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз може подати заявку про членство в ЄС, так, як і будь-яка інша європейська країна».
Чому Європарламент так розщедрився саме зараз? Здавалося б, до влади прийшов Віктор Янукович, якого ще п’ять років тому на Заході просто не сприймали. За таких обставин виглядає нелогічним, що євродепутати роздають аванси політикові, якому не дуже довіряють. Схоже, справа полягає в тому, що європейський політикум нарешті збагнув, що недалекий той час, коли демократичний світ може втратити Україну. Близькість Віктора Януковича з авторитарною Росією, його жорсткий стиль роботи насторожують Євросоюз, тому тут могла спрацювати логіка: якщо сьогодні Україні вкотре відмовити в європейській перспективі, то вона опиниться в якомусь черговому союзі, де провідну роль відіграватиме авторитарна Росія.
Погляньте на те, як сьогодні розвивається співпраця ЄС і Білорусі. Брюссель так само з допомогою роздачі політичних пряників намагається тиснути на Олександра Лукашенка, аби той розширював громадянські свободи в країні. Схоже, що саме нинішня політика Брюсселя не дозволяє Мінську визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії. Вочевидь, у ЄС нарешті збагнули, наскільки важливу роль у регіоні відіграють Білорусь і Україна, а тому роблять усе можливе, аби ці країни прямували шляхом демократичного розвитку.
Із вуст західноєвропейських дипломатів можна останнім часом почути таке: «Ми, звичайно, не готові дати Україні членство. Так само не готова до цього членства й Україна. Але було б дуже прикро, якби Україна увійшла до Єдиного економічного простору». Скидається на те, що Кремль намагатиметься схилити Віктора Януковича до відновлення співпраці в рамках ЄЕП. Хоча ще в часи Леоніда Кучми до цієї ідеї ставилися з обережністю, розуміючи, що вона може поставити хрест на євроінтеграції України. Головний ризик полягав у тому, що ЄЕП передбачав створення наднаціональних органів, що суперечить законодавству України. Більше того, учасники ЄЕП не мали б рівних прав, оскільки вирішальне слово під час прийняття рішень залишалося б за Росією. Це було б рівнозначним тому, якби Україна стала ще одним російським суб’єктом федерації.
Подальше політичне посилення Росії, яке б ґрунтувалося на залякуванні партнерів і авторитарних методах управління, звісно, не може тішити європейських політиків. Натомість демократична Україна, яка зміцнить свої економічні позиції, могла б стати гарним взірцем для Росії – рухатися іншим, таким же демократичним шляхом. У цьому й полягає суть міркувань Європейського Парламенту, який пішов на таку резолюцію.
Лише майбутнім членством резолюція Європарламенту не обмежується. У ній міститься положення про полегшення візового режиму для українських громадян. Лишається сподіватися, що до цієї поради прислухаються в європейських урядах – особливо, в західноєвропейських, які навіть чути не хочуть про будь-які візові поблажки для українців (а саме про підготовку дорожньої карти про безвізовий режим). У резолюції знову-таки чи не вперше йдеться про те, що візи для українців у середньостроковій перспективі мають бути безкоштовними.

Положення про Бандеру – ложка дьогтю в бочці меду
Неоднозначність же заяви, пов’язана з одним із останніх пунктів резолюції, де йдеться про пропозицію переглянути рішення Віктора Ющенка надати звання Героя України Степанові Бандері. Це положення виглядає як ложка дьогтю в бочці меду. Вочевидь, що найбільше його проштовхували поляки, чиє ставлення до Степана Бандери не потребує коментарів. Саме 20 пункт резолюції показує, що Польща уміє бути як вірним партнером, так і наполегливим лобістом власних інтересів. Саме польський слід цілком очевидний у цього документа – міжпарламентську групу Україна - ЄС очолює поляк Павел Коваль, на чолі Європарламенту також поляк Єжи Бузек.
Чи повинна Україна виконувати все, що радить Європарламент? Так, повинна – але лишень у тій частині, що відповідає саме її інтересам, її баченню. Адже євродепутати також люди й часом можуть помилятися. Помилка в оцінках історії може бути ще більш імовірною, якщо цю історію переповідає лише одна сторона – у цьому випадку Польща.
Що варто було б зробити Україні? Насамперед донести своє бачення історичних подій. Якщо європарламентарі справді зацікавилися постаттю Степана Бандери, то, можливо, українські історики могли б провести своєрідний лікнеп для них.
Резолюція, попри все, показує, що Україна, коли сильно захоче, може свого добиватися. Українці вже не один рік б’ються над тим, аби фрази «Україна – європейська держава» і «Україна може стати членом ЄС» не відлякували європейських політиків. Схоже, нарешті вдалося цього домогтися. Положення про Степана Бандеру, навпаки, продемонструвало слабкість України, яка не може на належному рівні донести своє бачення до світу.

Сергій Солодкий, «Інститут світової політики» для УНІАН