1 квітня 2017 року виповнюється 110 років від дня народження Дмитра Грицая (псевдо: Перебийніс, Дуб, Олег, Сірко) – політичного і військового діяча, генерал-хорунжого УПА, керівника Головного Військового штабу УПА.
Він народився у 1907 році в селі Дорожів Самбірського району на Львівщині. Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. У 1928 році вступив на фізико-математичний факультет Львівського університету. Навчання перервала мобілізація до військової служби в польській армії. Під час служби Дмитро закінчив польську старшинську школу з відзнакою.

Із гімназійних літ Дмитро Грицай був членом Пласту (курінь «Чорноморці»). У 1928 року він включився у діяльність Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів. У 1933 році Д.Грицай очолив Військову референтуру Краєвої Екзекутиви ОУН. Вже наступного року за причетність до ОУН польська влада засудила його до ув’язнення у спеціальному концтаборі для українців – Береза Картузька. У ній Дмитро Грицай став одним із перших в’язнів і відсидів два роки. Після звільнення, він відновив навчання в університеті й отримав вищу освіту. У 1939 році польська поліція його знову арештувала й посадила Берези Картузької, звідки він вийшов на початку Другої світової війни.

На початку 1934 року Дмитро Грицай познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Козак із с. Хотин на Івано-Франківщині. Вони зустрілися у студентському гуртожитку у Львові після одного, як згадує дружина Дмитра Грицая, із «запальних» виступів Степана Бандери. Одружився Дмитро з Марією лише в 1938 році. В молодій родині прийшли на світ два сини – Ігор та Олег. В листопаді 1945-го народився у Грицаїв третій син – Богдан, але його батько вже не побачив...

Дмитро Грицай став членом Революційного Проводу ОУН і учасником ІІ Великого Збору ОУН. У 1941-1943 роках він веде активну партизанську боротьбу проти нацистських окупантів. Улітку 1941 року Дмитро Грицай був командиром старшинської школи ОУН у м. Великі Мости на Львівщині, де також викладав військову справу. Восени цього ж року він очолив Крайовий Військовий Штаб ОУН, який займався викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії.
4 грудня 1942 року Дмитро Грицай був арештований гестапо й ув’язнений у львівську тюрму на Лонцького. Голова Бюро Проводу ОУН Роман Шухевич у вересні 1943 року дав наказ Службі безпеки ОУН розробити план стосовно звільнення Дмитра Грицая з тюрми. Спецоперацію виконувала боївка членів ОУН на чолі з Костянтином Цмоць (псевда Град, Юра, Модест).

За спогадами Дмитра Дужого, К.Цмоць при виконанні завдання виявив особливу ініціативу та спритність. «Підібравши собі сміливих бойовиків, він подається до львівської тюрми на Лонського. Бойовики зодягнені у мундири німецьких органів безпеки. Черговому шуцману подають письмове розпорядження «видати на переслухання до головного корпусу гестапо (тоді на вулиці Пелчинській, тепер – Вітовського) арештованих Дмитра Грицая і Ярослава Старуха». Шуцман виконує наказ «Четвертого відділу головного управління імперської безпеки». За лічені хвилини Дмитро Грицай і Ярослав Старух на волі», - описав спецоперацію П.Дужий.

Визволений з тюрми Дмитро Грицай після ІІІ Надзвичайного Збору ОУН став знову членом Проводу ОУН як Військовий Референт та прийняв керівництво Головного Військового штабу ОУН, яке у цей час уже мало нову назву – Головний Військовий штаб УПА Української Повстанської Армії. Восени 1944 року разом з Миколою Дужим Дмитро Грицай опублікував дуже потрібний для відділів УПА «Бойовий правильник піхоти», інспектував повстанські загони. Він проводив перші збірні присяги воїнів УПА (трьох сотень) за текстом, ухваленим Українською Головною Визвольною Радою.

У січні 1945 року Дмитра Грицая призначили на пост Шефа Головного Військового штабу УПА, а 1 листопада йому було присвоєно звання генерала-хорунжого.

19 грудня 1945 р. разом з членом проводу ОУН Дмитром Маївським, виконуючи завдання Української Головної Визвольної Ради, Дмитро Грицай потрапив у засідку чеської поліції при переході через чесько-німецький кордон (мали зустрітись в Німеччині з С. Бандерою і Я. Стецьком). Під час затримання Д. Маївський вчинив самогубство (застрелився). Дмитро Грицай був захоплений в полон і після тортур страчений в тюрмі у Празі 22 грудня 1945 р. Називають й іншу версію смерті: напередодні передання його у руки радянським спецслужбам, покінчив життя самогубством, повісившись у тюремній камері.

УГВР нагородила посмертно Дмитра Грицая Золотим Хрестом Заслуги УПА.


Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті