До 77-річчя розформування загороджувальних загонів у Червоній армії
29 жовтня 1944 року народний комісар оборони СРСР Йосип Сталін своїм наказом за номером 0349 дав команду: «Окремі загороджувальні загони до 15 листопада 1944 року розформувати. Особовий склад розформованих загонів використати для поповнення стрілецьких дивізій». Цю подію варто згадати якраз напередодні щорічного відзначення дня вигнання нацистських окупантів з України.
ЩО ТАКЕ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНІ ЗАГОНИ В ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ?
Це каральні підрозділи в стрілецьких дивізіях Червоної армії, які були призначені для того, щоб репресіями та загрозою знищення примушувати солдатів воювати…
12 вересня 1941 року Ставка верховного головнокомандування Збройних сил СРСР на чолі з Й. Сталіним прийняла директиву № 001919 про створення загороджувальних загонів у стрілецьких дивізіях.
Тоталітарний комуністичний режим так обґрунтував це рішення: «Досвід боротьби з німецьким фашизмом показав, що в наших стрілецьких дивізіях є чимало панічних і відверто ворожих елементів, які при першому ж натиску з боку противника кидають зброю, починають кричати: «Нас оточили!» і захоплюють за собою інших бійців. В результаті подібних дій цих елементів дивізія вдається до втечі, кидає матеріальну частину… Подібні явища мають місце на всіх фронтах». А «твердих і стійких командирів і комісарів у нас не так багато».
Збройні сили СРСР здебільшого не бажали воювати за свого вождя та соціалізм. Червоноармійці масово здавалася в полон (тільки в 1941 році за підрахунками військ нацистської Німеччини у полон потрапило 3,355 тисяч червоноармійців). Керівництво комуністичного тоталітарного режиму вирішило, що ситуацію врятує радикальне збільшення карателів і ще більш жорстокі репресії.
Наскільки багато було карателів проти своїх у військах Червоної армії можна уявити прочитавши таку вимогу в цьому документі: «У кожній дивізії мати загороджувальний загін з надійних бійців, чисельністю не більше батальйону (з розрахунку по 1 роті на стрілецький полк), яка підлягає командиру дивізії і має у своєму розпорядженні крім звичайного озброєння засоби пересування у вигляді вантажівок і кілька танків чи бронемашин».
Загороджувальні загони мали право здійснювати і позасудові вбивства червоноармійців: «Завданнями загороджувального загону вважати пряму допомогу комскладу у підтримці та встановленні твердої дисципліни в дивізії, призупинення втечі одержимих панікою військовослужбовців, не зупиняючись перед застосуванням зброї, ліквідацію ініціаторів паніки та втечі…».
Ліквідація восени 1944 року армійських загороджувальних загонів була всього лише кроком до оптимізації кількості каральних структур нагляду за особовим складом Червоної армії з початком бойових дій в Східній Європі. Так, із квітня 1943 року і до березня 1946 року підрозділи і формування Головного управління контррозвідки Народного комісаріату оборони СРСР (СМЕРШу) виконували в тому числі і такі функції…
ПРО ЩО ГОВОРИТЬ НАМ ДАТА РОЗФОРМУВАННЯ АРМІЙСЬКИХ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНИХ ЗАГОНІВ?
Ці армійські каральні підрозділи, які були у кожній стрілецькій дивізії, існували не тільки у тяжкий для військ СРСР час оборони. Вони примушували форсовано, без огляду на будь-які втрати, наступати, і були розпущені в 1944 році якраз напередодні ЗАВЕРШЕННЯ ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНИ!
Вітчизняні історики та Український інститут національної пам’яті нагадують: «28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада». Отже, вигнання завершилося тільки 25 листопада 1944 року.
Таким чином, вигнання нацистських окупантів з України, як і інших окупованих нацистами територій СРСР, відбулося під смертельним примусом комуністичних карателів і спричинило величезні втрати особового складу наступаючих військ Червоної армії.
Так, Ростислав ПИЛЯВЕЦЬ, кандидат історичних наук, доцент, полковник запасу ЗСУ, а нині працівник Збройних Сил України на Кафедрі історії війн і воєнного мистецтва Інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, так окреслив ціну вигнання нацистів з України в 1943-1944 роках: «Під час проведення наступальних операцій, кожного дня активних боїв на території України гинуло до 60 тис. бійців і командирів Червоної армії, 60-70% з яких були вихідцями з України».
Саме тому варто пам’ятати, що вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. І одним із них був такий: на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним. Вони масово гинули.
ПАМ’ЯТАЄМО І ПЕРЕМАГАЄМО!
Для злочинного комуністичного тоталітарного режиму СРСР військовослужбовці були тільки гарматним м’ясом для досягнення своїх цілей. Такою була традиція московського/російського імперіалізму ще з часів середньовіччя, а тепер її наслідує Російська Федерація, яка з 2014 року веде загарбницьку гібридну війну проти незалежної України.
Українська традиція з давніх часів — протилежна. Для нас військовослужбовці — Захисники України, цінуємо життя і здоров’я кожного. ЗСУ —народна армія! Саме тому Україна переможе!
Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті
ЩО ТАКЕ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНІ ЗАГОНИ В ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ?
Це каральні підрозділи в стрілецьких дивізіях Червоної армії, які були призначені для того, щоб репресіями та загрозою знищення примушувати солдатів воювати…
12 вересня 1941 року Ставка верховного головнокомандування Збройних сил СРСР на чолі з Й. Сталіним прийняла директиву № 001919 про створення загороджувальних загонів у стрілецьких дивізіях.
Тоталітарний комуністичний режим так обґрунтував це рішення: «Досвід боротьби з німецьким фашизмом показав, що в наших стрілецьких дивізіях є чимало панічних і відверто ворожих елементів, які при першому ж натиску з боку противника кидають зброю, починають кричати: «Нас оточили!» і захоплюють за собою інших бійців. В результаті подібних дій цих елементів дивізія вдається до втечі, кидає матеріальну частину… Подібні явища мають місце на всіх фронтах». А «твердих і стійких командирів і комісарів у нас не так багато».
Збройні сили СРСР здебільшого не бажали воювати за свого вождя та соціалізм. Червоноармійці масово здавалася в полон (тільки в 1941 році за підрахунками військ нацистської Німеччини у полон потрапило 3,355 тисяч червоноармійців). Керівництво комуністичного тоталітарного режиму вирішило, що ситуацію врятує радикальне збільшення карателів і ще більш жорстокі репресії.
Наскільки багато було карателів проти своїх у військах Червоної армії можна уявити прочитавши таку вимогу в цьому документі: «У кожній дивізії мати загороджувальний загін з надійних бійців, чисельністю не більше батальйону (з розрахунку по 1 роті на стрілецький полк), яка підлягає командиру дивізії і має у своєму розпорядженні крім звичайного озброєння засоби пересування у вигляді вантажівок і кілька танків чи бронемашин».
Загороджувальні загони мали право здійснювати і позасудові вбивства червоноармійців: «Завданнями загороджувального загону вважати пряму допомогу комскладу у підтримці та встановленні твердої дисципліни в дивізії, призупинення втечі одержимих панікою військовослужбовців, не зупиняючись перед застосуванням зброї, ліквідацію ініціаторів паніки та втечі…».
Ліквідація восени 1944 року армійських загороджувальних загонів була всього лише кроком до оптимізації кількості каральних структур нагляду за особовим складом Червоної армії з початком бойових дій в Східній Європі. Так, із квітня 1943 року і до березня 1946 року підрозділи і формування Головного управління контррозвідки Народного комісаріату оборони СРСР (СМЕРШу) виконували в тому числі і такі функції…
ПРО ЩО ГОВОРИТЬ НАМ ДАТА РОЗФОРМУВАННЯ АРМІЙСЬКИХ ЗАГОРОДЖУВАЛЬНИХ ЗАГОНІВ?
Ці армійські каральні підрозділи, які були у кожній стрілецькій дивізії, існували не тільки у тяжкий для військ СРСР час оборони. Вони примушували форсовано, без огляду на будь-які втрати, наступати, і були розпущені в 1944 році якраз напередодні ЗАВЕРШЕННЯ ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНИ!
Вітчизняні історики та Український інститут національної пам’яті нагадують: «28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада». Отже, вигнання завершилося тільки 25 листопада 1944 року.
Таким чином, вигнання нацистських окупантів з України, як і інших окупованих нацистами територій СРСР, відбулося під смертельним примусом комуністичних карателів і спричинило величезні втрати особового складу наступаючих військ Червоної армії.
Так, Ростислав ПИЛЯВЕЦЬ, кандидат історичних наук, доцент, полковник запасу ЗСУ, а нині працівник Збройних Сил України на Кафедрі історії війн і воєнного мистецтва Інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, так окреслив ціну вигнання нацистів з України в 1943-1944 роках: «Під час проведення наступальних операцій, кожного дня активних боїв на території України гинуло до 60 тис. бійців і командирів Червоної армії, 60-70% з яких були вихідцями з України».
Саме тому варто пам’ятати, що вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. І одним із них був такий: на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним. Вони масово гинули.
ПАМ’ЯТАЄМО І ПЕРЕМАГАЄМО!
Для злочинного комуністичного тоталітарного режиму СРСР військовослужбовці були тільки гарматним м’ясом для досягнення своїх цілей. Такою була традиція московського/російського імперіалізму ще з часів середньовіччя, а тепер її наслідує Російська Федерація, яка з 2014 року веде загарбницьку гібридну війну проти незалежної України.
Українська традиція з давніх часів — протилежна. Для нас військовослужбовці — Захисники України, цінуємо життя і здоров’я кожного. ЗСУ —народна армія! Саме тому Україна переможе!
Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
