Все, що сьогодні робить нова влада в Україні, йде всупереч національним інтересам нашої країни. Стосується це і «харківської» угоди щодо продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території нашої держави аж до 2042 року, підписаної президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим.
Проштовхування пролонгації термінів перебування флоту в Україні Росією – природне явище. Цілком зрозуміло, що це повністю лягає у площину стратегії розвитку Російської Федерації. Московська політична еліта не відмовилася від ідеї повернути Україну під владу Кремля. Це - головна стратегічна лінія нашого сусіда.
Більше того, РФ ніколи не приховувала своїх бажань та апетитів. Заяви про такі наміри ми вже давно і регулярно чуємо і з Держдуми РФ, і з вуст російських помітних та впливових політиків. Отже, слід пам’ятати про цю стратегію, коли ми говоримо про історію з нашим Кримом і Чорноморським флотом РФ.
Тут є низка проблемних питань. Для прикладу, з юридичної з точки зору просто неможливо продовжити договір України та РФ щодо ЧФ РФ у Криму. Тому що такого договору оренди між Україною і Росією просто реально не існує.
Насправді є три угоди. Перша – про умови перебування Чорноморського флоту, друга – про його розподіл, третя – про оплату стосовно першої та другої угод. Ці домовленості свого часу були укладені виконавчою владою і не мають сили договору оренди. А у другій угоді навіть передбачено, що договір оренди повинен бути укладений. Та цього не сталося.
Ще у нас є закон про міжнародні договори, у якому чітко написано, що перед тим, як укласти договір оренди, має бути проведено оцінювання об’єкту оренди. А цього «оцінювання об’єкту оренди» ніколи не було, хоча інвентаризацію треба було провести.
Російська сторона від 1993 року до сьогодні категорично проти цього. Я це питання знаю достеменно, бо тоді сам писав чимало депутатських запитів з вимогою організувати інвентаризацію. Але…
Та повернімося до сьогодення. Зараз ми реально маємо не режим оренди законного перебування ЧФ Росії, а окупацію, бо, відповідно до міжнародного права, перебування іноземних військ, яке не обумовлене міждержавним договором, є нічим іншим, як захопленням.
Про те, що це - саме окупація, свідчить і той факт, що російська сторона не виконує рішення українських судів. Є кілька рішень судів України щодо повернення в українську власність деяких наших об’єктів, але РФ ігнорує їх. Цьому немає абсолютно ніякого логічного виправдання. Але саме таким є юридичний бік справи.
Фактичний бік полягає у тому, що Партія регіонів і комуністи – антиукраїнські сили. Не кажу, що кожен член ПР і КПУ налаштований проти України. Але як організовані сили вони є саме такими.
Ці сили у тісних відносинах з Росією. Вони вийшли із Радянського Союзу з тим політичним мисленням, яке було характерним для комуністичної системи. Вони переконані, що влада – це сила, і їм наплювати на міжнародні договори, на внутрішнє право, на Конституцію…
Вони діють за принципом: найголовніше – це сила. Як приклад наведу створення парламентської коаліції всупереч Конституції України. Так, у більшість вони зібрати необхідну кількість депутатів. Інше питання – як? Та різними способами! Наприклад, купівлею. І байдуже, що є порушення, головне – досягнута ціль.
Зараз для них теж немає значення, законна ратифікація харківських домовленостей, чи ні. Головне – провести всі свої рішення, реалізувати їх та якось оформити. Вони ще від суботи, 23 квітня, захопили Верховну Раду, говорили на всіх каналах, що концерт, який затіває опозиція, не пройде. А потім що було? Зареєструвалося 211 обранців, а голосувало - 236… Звичайно, при бажанні все можна пояснити. Але ж тут видно неозброєним оком, що все було проведено за потрібним їм сценарієм.
І ще. Зверніть увагу, яке у них зневажливе ставлення до опозиції. Вони весь час кепкують з неї, називають «так званою опозицією» і так далі. Це свідчить, що при владі є сила, яка не визнає Україну демократичною державою, і все, що на противагу робить опозиція, їм видається якимось розгардіяшем, чимось таким, що має бути припинене.
Вони вперто прямують до «припинення розгардіяшу» - до встановлення однопартійної диктатури. Про це свідчить і те, що, прийшовши до влади, представники ПР почали міняти людей у виконавчих структурах на обласному та районному рівнях. Для заміни вони брали своїх із Донецька і ще, можливо, із Луганська когось. Коли людей із цих регіонів забракло, почали шукати лояльних на місцях та представників бізнесу, які мають бажання слухняно «покерувати».
А як вони одним махом проголосували все 27-го квітня?! Незважаючи на супротив, шум, та все, що відбувалося у ВРУ та біля неї, коаліціянти прийняли і ратифікацію, і бюджет, і зміни до Регламенту. Вони й календарний план роботи парламенту змінили, сподіваючись, що за вихідні всі все забудуть.
Та я переконаний, що в Україні є багато патріотично налаштованих людей. Навіть серед ПР не може бути так, що всі – вороги Української Незалежності. Договір є сигналом для загальноукраїнських акцій протесту. Вони можуть розростися на всю державу і набути такої гостроти, що людям доведеться взяти на себе відповідальність за свою Батьківщину.
Хочу нагадати, Конституція України заявляє, що джерелом влади в Україні є народ. Отже, якщо орган влади стає на антиукраїнські позиції, тоді логічно і відповідально, що народ сам починає захищати свою Незалежність.

Левко Лук’яненко
Джерело: http://ua.for-ua.com