Донбас український чи російський? Історична реальність
У недавньому своєму інтерв'ю Президент РФ В.Путін каже: «После революции большевики по разным соображениям, пусть Бог им будет судья, включили в состав Украинской союзной республики значительные территории исторического юга России. Это было сделано без учёта национального состава жителей, и сегодня это современный юго-восток Украины».
Але реальність зовсім інша...
Українське населення від початку і постійно переважало над російським на південному сході України
Сформувати вірне уявлення про етнічний склад населення регіону в різні історичні періоди можна на основі результатів спеціальних історичних досліджень, даних переписів населення, а також старих етнографічних карт. Визнаним науковим авторитетом у цій сфері вважається російський вчений В.М.Кабузан.
У своїй праці «Заселення Новоросії (Катеринославської та Херсонської губерній) в ХVIII — першій половині ХIХ століття (1719–1858)» на основі аналізу великого матеріалу, в тому числі, матеріалів ревізій XVIII-XIX століть, учений подає детальну картину національного складу Новоросії у зазначений період. За даними В.М.Кабузана, максимальну частку від загальної чисельності населення краю українці становили в 1745-му – 96,86%, а мінімальну в 1779-му – 64,76%. При цьому росіяни у жодному повіті не були більшістю, а часто були навіть другим за чисельністю етносом, поступаючись молдаванам, німцям та іншим поселенцям. Зважаючи більш високі темпи української та інородської колонізації, питома вага російського населення з 1779 по 1857 рр. навіть скоротилася на 2,22% (з 9,58% до 7,63%).
З кінця ХІХ століття, про етнічний склад регіону можна дізнатися з матерів переписів населення (проводились у таких роках: 1897, 1926, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989, 2001).
Ці дані знову ж свідчать про стабільне переважання саме українського населення.
Наочне уявлення про етнічний склад населення українського південного сходу нам дають етнографічні карти. Вже одна з перших етнографічних карт слов’янського населення, складена чеським вченим П.Й.Шафариком в 1842 р., демонструє, що більшість південно-східних територій населяли малороси (українці). Те ж саме ми бачимо і на пізніших картах.
Зважаючи на ці беззаперечні дані, не полишає відчуття, що сучасні російські політологи, за прикладом гоголівського Чичікова, «населили» південний схід України новими «мертвими душами». Можливо, Микола Васильович, якби дожив до наших часів, присвятив би цьому третю частину відомого роману?
Додатково до мапи Шафарика:
Павел Йозеф Шафарик (1795-1861) – видатний словацький та чеський мовознавець, етнограф, просвітник. У 1842 році він видав книжку “Слов’янський народопис”, яка заклала основи слов’янської етнографії і користувалася великим успіхом – витримала три видання.
Ще популярнішою стала етнографічна карта з цього видання – “Слов’янські землі”. З різними доповненнями етнографічна карта Шафарика перевидавалася у західноєвропейських довідкових та навчальних виданнях – спочатку німецькомовних, а згодом французьких та інших. Зокрема, точно за Шафариком показані слов’яни на етнографічній карті Європи у німецькому навчальному атласі Бергауза у 1847 році. Аналогічно виглядають ареали проживання народів і на французькій “Етнографічній карті Росії” (1852).
На думку українського дослідника Ростислава Сосси, на карті Шафарика вперше окреслено етнічні межі українського народу – “малорусів” (для зручності наводимо також карту, на якій ці межі виділені жирною лінією). Поряд з великорусами, малорусами і білорусами Шафарик, за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографичіних карт. На карті Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українскі назви міст: Lviv, Černihiv, Charkiv, Mykolajiv і т.д.
Цікаво, що Павел Шафарик був одним із ініціаторів скликання Слов’янського конгресу в Празі у 1848 році. У цьому представницькому заході взяли також участь галицькі та закарпатські українці (русини) з Австрійської імперії. Під час Конгресу вони заявили про належність русинів з Австрії до “15-мільйонного малоруського народу”, що проживає у Російській імперії. Ними ж було підняте питання про необхідність виокремлення власної адміністративної одиниці в Австрії шляхом поділу коронного краю Галичина на польську та русинську частини.
інф. Лікбез
Але реальність зовсім інша...
Українське населення від початку і постійно переважало над російським на південному сході України
Сформувати вірне уявлення про етнічний склад населення регіону в різні історичні періоди можна на основі результатів спеціальних історичних досліджень, даних переписів населення, а також старих етнографічних карт. Визнаним науковим авторитетом у цій сфері вважається російський вчений В.М.Кабузан.
У своїй праці «Заселення Новоросії (Катеринославської та Херсонської губерній) в ХVIII — першій половині ХIХ століття (1719–1858)» на основі аналізу великого матеріалу, в тому числі, матеріалів ревізій XVIII-XIX століть, учений подає детальну картину національного складу Новоросії у зазначений період. За даними В.М.Кабузана, максимальну частку від загальної чисельності населення краю українці становили в 1745-му – 96,86%, а мінімальну в 1779-му – 64,76%. При цьому росіяни у жодному повіті не були більшістю, а часто були навіть другим за чисельністю етносом, поступаючись молдаванам, німцям та іншим поселенцям. Зважаючи більш високі темпи української та інородської колонізації, питома вага російського населення з 1779 по 1857 рр. навіть скоротилася на 2,22% (з 9,58% до 7,63%).
З кінця ХІХ століття, про етнічний склад регіону можна дізнатися з матерів переписів населення (проводились у таких роках: 1897, 1926, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989, 2001).
Ці дані знову ж свідчать про стабільне переважання саме українського населення.
Наочне уявлення про етнічний склад населення українського південного сходу нам дають етнографічні карти. Вже одна з перших етнографічних карт слов’янського населення, складена чеським вченим П.Й.Шафариком в 1842 р., демонструє, що більшість південно-східних територій населяли малороси (українці). Те ж саме ми бачимо і на пізніших картах.
Зважаючи на ці беззаперечні дані, не полишає відчуття, що сучасні російські політологи, за прикладом гоголівського Чичікова, «населили» південний схід України новими «мертвими душами». Можливо, Микола Васильович, якби дожив до наших часів, присвятив би цьому третю частину відомого роману?
Додатково до мапи Шафарика:
Павел Йозеф Шафарик (1795-1861) – видатний словацький та чеський мовознавець, етнограф, просвітник. У 1842 році він видав книжку “Слов’янський народопис”, яка заклала основи слов’янської етнографії і користувалася великим успіхом – витримала три видання.
Ще популярнішою стала етнографічна карта з цього видання – “Слов’янські землі”. З різними доповненнями етнографічна карта Шафарика перевидавалася у західноєвропейських довідкових та навчальних виданнях – спочатку німецькомовних, а згодом французьких та інших. Зокрема, точно за Шафариком показані слов’яни на етнографічній карті Європи у німецькому навчальному атласі Бергауза у 1847 році. Аналогічно виглядають ареали проживання народів і на французькій “Етнографічній карті Росії” (1852).
На думку українського дослідника Ростислава Сосси, на карті Шафарика вперше окреслено етнічні межі українського народу – “малорусів” (для зручності наводимо також карту, на якій ці межі виділені жирною лінією). Поряд з великорусами, малорусами і білорусами Шафарик, за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографичіних карт. На карті Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українскі назви міст: Lviv, Černihiv, Charkiv, Mykolajiv і т.д.
Цікаво, що Павел Шафарик був одним із ініціаторів скликання Слов’янського конгресу в Празі у 1848 році. У цьому представницькому заході взяли також участь галицькі та закарпатські українці (русини) з Австрійської імперії. Під час Конгресу вони заявили про належність русинів з Австрії до “15-мільйонного малоруського народу”, що проживає у Російській імперії. Ними ж було підняте питання про необхідність виокремлення власної адміністративної одиниці в Австрії шляхом поділу коронного краю Галичина на польську та русинську частини.
інф. Лікбез
Теґі:
