Останнім часом поважна редакторка однієї дуже поважної щоденної газети під час своїх зустрічей з читачами в різних областях України повторює одну і ту ж саму фразу: «У 1999 році ми мали Президента, але не мали народу. У 2004 році ми мали народ, але не мали Президента». Говорячи про період 1999 року вона має на увазі Євгена Кириловича Марчука. Спробуємо подивитись на цю непересічну особистість та непересічного політика більш уважно.
У часи СССР Євген Марчук зробив доволі успішну кар’єру в дуже цікавій установі. Це КГБ СССР. Почавши з рядового співробітника, він дослужився до посади заступника голови КГБ УССР.
Це – більш успішна кар’єра, ніж у добре відомого політика сусідньої держави, ім’я якого В.В. Путін, який теж там почав свою кар’єру.
У незалежній Україні Євген Марчук став засновником національної Служби безпеки і її першим головою. На нашу думку, на цій посаді за дуже складних умов йому вдалось створити доволі ефективну службу, про що, зокрема, свідчать її успішні дії по захисту територіальної цілісності і державного суверенітету під час подій в 1992–1995 роках.
У 1995–1996 роках Є. Марчук обіймав посаду Прем’єр-міністра України. Саме в цей період відбулись події «чорного вівторку» 18 липня 1995 року: у Києві підрозділ «Беркуту» вчинив напад на похоронну процесію, що ховала померлого Патріарха Української православної церкви Київського патріархату Мстислава і жорстоко побив її учасників. За відсутності у цей час Президента України Леоніда Кучми саме Євген Марчук був найвищою посадовою особою в країні…
Після своєї відставки в 1996 році він почав співробітництво з Соціал-демократичною партією України (об’єднаною) і в 1998 році став депутатом Верховної Ради України і членом фракції СДПУ(о).
Певний час він очолював фракцію партії в парламенті. Саме Марчук пропонував на посаду першого заступника голови парламенту такого собі Віктора Медведчука…
У президентській виборчій компанії 1999 року Євген Марчук був одним із кандидатів в Президенти України. У складі «Канівської четвірки», куди входили крім нього ще голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз, тодішній голова Верховної ради України Олександр Ткаченко та Черкаський міський голова Володимир Олійник. Була здійснена спроба висунути єдиного кандидата в Президенти України, але з цього нічого не вийшло. У другому турі президентських виборів 1999 року Леонід Кучма блискуче переміг свого конкурента – лідера Комуністичної партії України Петра Симоненка.
Після виборів Євген Марчук повернувся до команди Кучми і обіймав посади секретаря РНБО і міністра оборони України.
Пізніше він намагався створити власний політичний проект – партію «Свобода» (не плутати з ВО «Свобода» Олега Тягнибока). Останні роки залишався поза активною політикою.

Леонід Лапай, м. Чернігів, для веб-сайту «Європейська Україна».
До теми: Як Президент Віктор Ющенко програв інформаційну війну