ЧС-2010 вперше проходить на африканському континенті.
Чому це цікаво? Бо Євро-2012 також вперше пройде на землях Східної Європи – в Україні та Польщі.
Тож мене в контексті організації турніру ЧС-2012 зачепило чимало речей, які дуже добре відображають українську підготовку до Євро-2012.
Перше. Маючи абсолютно разючий контраст між дуже багатими і дуже бідними, при величезній кількості безробітних і малозабезпечених, влада ПАР побудувала божевільно красиві стадіони Соккер-сіті та Грін-пойнт, на які не пошкодували сотні мільйонів доларів. Єдине але - при цих розтратах на всіх дорожезних стадіонах африканці запізно поставили газон.
Це нонсенс і нерозуміння футбольної специфіки. Тому що боляче навіть дивитися футбол, коли поле раптом перетворюється на багно, з-під ніг футболістів вилітають цілі шматки землі. Можна собі тільки уявити, як на такому полі грати в професійний футбол. Через те, що в ПАР стадіони здавалися із запізненням, в останні місяці, до якості газону у африканців просто не дійшли руки.
Тож урок номер один – українцям, у яких проблеми з виконанням термінів щодо стадіонів, питання якості поля необхідно обов’язково враховувати. Навіть за умов спізнення здачі в експлуатацію, питанням газону треба зайнятися завчасно.
По-друге, на що звертає увагу організація ЧС-2010 – комерційні підходи. Реконструкція такого стадіону, як Елліс Парк в Йоганнесбурзі, обійшлась в 67 млн доларів. Може, це не такі серйозні гроші порівняно з іншими стадіонами, але їх також треба витягнути з бюджету. Що зробили африканці? За те, щоб цей стадіон називався Кока-кола Парк, американська компанія Кока-кола виклала державі понад 50 млн. доларів – це лише за престиж імені і нагадування свого бренду.
Чому такі речі не були враховані у нас значно раніше? У світі таке комерційне орендування стадіонів – поширене явище. Наприклад, третя за кількістю глядачів арена Англії - Емірейтс Стедіум у 2004 році продала права на назву авіакомпанії «Емірейтс». Від цього стадіон ні в чому не програв, а тільки виграв.
У нас є лише Славутич Арена, хоча для Євро-2012 це не той рівень порівняння. Оскільки Євро-2012 дає колосальне навантаження на бюджет, давайте побудуємо у Києві НСК «Олімпійський» чи стадіон у Львові під іменем якоїсь транснаціональної корпорації – байдуже, Sony чи Panasonic, чи якоїсь іншої.
Третій урок стосується державного піару. Мені здається, що все таки перемудрили із проблемою злочинності у ПАР. Напередодні чемпіонату у ЗМІ так розкрутили тему злодійства, що всі, хто їхав у Південну Африку, були твердо переконані, що їдуть у бандитську країну. Зрозуміло, що справді десь у когось щось вкрали – питань нема, можна людям лише поспівчувати. Але був створений такий міцний стереотип, що ніхто й не сумнівався: як шотландці – то в спідницях і з волинкою, як євреї – обов’язково хитрі і жадібні, росіяни – п’яні з ведмедями і балалайкою, як африканець – від тебе можна чекати тільки вбивства і пограбування. Насправді ж вболівальники, які приїхали на турнір, пересвідчились, що можливість пограбування серед білого дня на околицях приймаючого міста, була не більшою, ніж у Києві на Троєщині. Просто не треба ходити там, де тебе не просять. Як і скрізь у світі, у великих містах ПАР є кримінальні райони. Така ж проблема чекає чемпіонат світу 2014 року у Бразилії, Євро-2012 в Україні та Польщі – ці країни світ і Європа ще не знають. Тож над іміджем країни слід працювати системно. І це питання до державного піару.
Ще одна важлива річ. Враховуючи, що у Південно-Африканській республіці 11 державних мов - включно з зулу, ндебеле, сото, південне сото, - при цьому практично всі люди знають англійську, хоча вона є п’ятою за використанням її як рідної мови. Тобто, гості, які приїхали на чемпіонат у невідому їм досі країну, практично не мають ніяких проблем зі спілкуванням, орієнтацією на місцевості, чиновниками і поліцейськими, обслуговуючим персоналом. Це важливо.
Що будуть мати європейці, які приїдуть до України у 2012 році, якщо 90% наших правоохоронців не зможуть поставити питання “where are you from?”. Тут треба робити серйозні висновки.

Джерело: Інформаційний центр "Україна-2012"