Під час чергової територіальної анексії щодо сусідньої країни та подальших терористичних дій, офіційна Москва за старим принципом навішує на опонентів класичні ярлики «фашистів». Логіку таких дій зрозуміти нормальним людям досить важко, але кремлівська пропаганда переконує не лише своїх шовіністично зазомбованих громадян в тому, що до влади в Україні, в Грузії та країнах Прибалтики, прийшли «фашисти» і «нацисти», але й висловлює такі декларації і в ООН, і в офіційних переговорах з США, Німеччиною, європейськими державами.

У той час, як у всьому світу зрозуміло, що немає тут ніяких фашистів, ідеологічні міфи Москви продовжують поширюватися пропагандистським апаратом у всьому світі. На запитання, для чого Кремлю потрібно реанімувати старі, заяложені кліше 20-их років, які сьогодні звучать як демонстрація втрати зв’язків з реальністю та сприймаються лише найбільш неосвіченими маргінальними суспільними низами, може бути дві відповіді.

Традиції сталінської пропаганди
Для радянської пропаганди називати всіх ідеологічних опонентів «фашистами» стало традицією та каноном ще з початку 20-их років ХХ ст., коли ідеологічно приваблива, патріотична та модна ідеологія італійського фашизму, поширюючись по європейському континенту стала витісняти популярність фінансованих Комінтерном місцевих комуністичних робітничих організацій. Італійський фашизм зробив Італію в 30-их роках однією з найбагатших і наймогутніших європейських держав, в якій на відміну від СРСР будували «світле майбутнє» без мільйонних жертв і голодоморів, а бути італійським фашистом стало респектабельно і модно.

Пізніше фашистська Іспанія часів правління Ф. Франко після перемоги над комуністичними інтербригадами, досягла таких темпів економічного розвитку, що кожна іспанська родина, навіть робітнича, мала автомобіль, що ще більше зумовлювало ненависть радянських комуністів до фашизму, який завдав їм ідеологічного розгрому, завоювавши популярність у Центральній Європі в 30-их роках.

Відтоді, найгіршою образою будь-яких політичних противників Кремля стало слово «фашист», і це навіть після появи нацизму, який призвів людство до значно більших жертв. Фашистами прийнято було називати навіть тих, хто не мав з ідеалами Муссоліні нічого спільного, однак словечко московським пропагандистам припало до душі.

Так, американських та англійських лібералів називали у СРСР «ліберал-фашистами», головних лівих опонентів німецьких соціал-демократів – «соціал-фашистами». А коли почалися ідеологічні конфлікти з комуністичним Китаєм, кремлівські ідеологи не придумали нічого кращого, ніж назвати китайських комуністичних побратимів «комуно-фашистами».

Ідейна спадкоємиця СРСР путінська Росія також дотримується цього традиційного канону, називаючи ліберальних політиків, яких навіть не можна назвати націоналістами, таких як Саакашвілі, Ющенко, Яценюк, Кличко чи Турчинов – фашистами, хоча в їхніх поглядах немає жодних складових фашистської ідеології. Тим не менше, це не заважало російським пропагандистам зображати Саакашвілі в нацистській формі та безпідставно порівнювати його з Гітлером. То ж очевидно, що росіяни самі не знають хто такі фашисти, однак продовжують сліпо шельмувати цими термінами всіх, хто заважає їхнім імперським планам щодо розширення життєвого простору.

Неофашизм в Росії
Однак політика масові звинувачення всіх опонентів та демократів у фашизмі дуже нагадує стару російську приказку, в якій злодій завжди першим кричить «тримайте злодія!». За власними економічними проблемами, боротьбою США з диктаторськими режимами Азії та Африки, світ вчасно не помітив, як найбільша країна світу з ліберально-демократичного режиму на чолі скромним, низькорослим та мовчазним Путіним стала мілітаризованою диктатурою з усіма класичними атрибутами фашизму, однак у цьому історичному випадку в російському варіанті.

Форма політичного правління та державного устрою Росії з гіперболізованим інститутом суперпрезидентства, наділеного фактично диктаторськими повноваженнями, фіктивним федералізмом, де регіони не мають жодних прав самоврядування та самостійності, нівелювання впливу опозиційних партій і недержавних організацій, надмірною могутністю олігархічного бізнесу, інкорпорованого корпоративними зв’язками з владою і відсутністю демократичних прав та свобод громадян, фактично тотожна моделі фашистської Італії часів Б. Муссоліні. За короткий час Росія стала авторитарною державою, де правитель має необмежену владу над бізнесом і приватною власністю, контрольованою пресою, цензурою та тотальним культом вождя, проти якого виступати публічно небезпечно.

Широкого розмаху в Росії набули радикальні військово-спортивні тоталітарні організації подібні до Гітлерюгенду, зокрема «Наші», в яких молодь виховується в дусі агресії, ненависті, абсурдних історичних міфів, звеличуванні арійського минулого російської нації, та підготовки до війни. Загострений націоналістичний шовінізм, залякування опозиції, культ сильного лідера з твердою рукою, пошук зовнішнього ворога, ненависть до іноземців та побудова «держави страху» фактично повністю відтворюють модель фашистського диктаторського фашизму.

Офіційна ідеологія низки російських патріотичних організацій, які сьогодні всіляко підтримуються та піднімаються владою, базується на вченнях таких духовних «гуру» без вищої освіти як Лєвашов, Дугін, Жириновський, що возвеличують у своїх книгах вищість цивілізації слов’ян (під якими розуміють саме росіян та підкоренні ними слов’янські народи) над країнами Заходу, обґрунтовують право Росії на анексію сусідніх держав, симулюють міфи про атлантичне, арійське або ж гіперборейське походження російського народу, чим підтверджують аналогії з гітлерівським нацизмом.

Вулиці російських міст заполонили нацистські символи, а походи «руських» маршів з використанням свастики, як давньослов’янського арійського символу, адже, на їхню думку, саме російські слов’яни були істинними арійцями, стали частим явищем. І хоча для класичних фашистів не буди притаманні переконання щодо вищості арійської раси, оскільки це вже постулати гітлерівського соціал-націоналізму, ці ідеї не без підтримки влади та держави сприймаються «на ура» в середовищі мільйонів росіян, підживлювали їхню віру власне месіанство, право на підкорення інших народів. Кремлівська пропаганда роками, систематично готували росіян вірити у власну вищість та унікальність, насаджували ідею анексії іноземних країн, під виглядом «історичної справедливості» та «собирания русских земель». Так само і напад Гітлера на сусідні країни також виправдовувався захистом інтересів німців закордоном та прагненням до історичної справедливості.

Тотожність фашистських режимів та сучасної російської диктатури підтверджують дедалі більше провідних науковців та політологів. Відомий американський політолог З. Бжезінський порівнює путінську Росію з італійським фашизмом. «Путінський режим багато в чому нагадує режим Муссоліні, – пише Бжезінський у книзі «Стратегічне бачення». Як і дуче в Італії, Путін в Росії централізував політичну владу в ім'я шовінізму. Він установив політичний контроль над економікою, не здійснюючи націоналізації та не чіпаючи олігархів і мафії. Режим породив національну велич, дисципліну та екзальтовані міфи про нібито велике минуле, з претензіями російського православ’я на статус Третього Риму та зі слов’янофільськими мріями про єдину слов'янську державу, керовану з Кремля». То ж сучасна путінська Росія відповідає всім класичним ознакам фашистського режиму і прагне нового переділу світу, європейських кордонів та як і її ідеологічні попередники фашисти, ставить світ на межі Третьої світової війни.

Докази російського фашизму
Всім фашистським режимам притаманне гіпертрофоване та концептуально обгрунтоване почуття національної вищості над іншими народами, яке в путінській Росії виражається у протиставлення російської православної, слов’янської духовності західному матеріалізму та споживацтву. Ідея про «старшого та молодших слов’янських братів» є класичним прикладом російського націоналістичного шовінізму, оскільки окрім ірраціональної віри деяких росіян, немає жодних доказів, що російська нація духовно та культурно вища за французьку, італійську чи англійську.

Теза про вищість росіян над іншими націями проглядається і в релігійних догмах РПЦ. Російська православна церква себе оголошує єдиною істино канонічною організацією, а католики, протестанти та українські греко-католики, на їхню думку перекручують вчення Христа і не є істинними правовірними. Навіть свята вода, обряди хрещення, вінчання та причастя не мають тієї сили, що в храмах московського патріархату – стверджують московські священики.

Класичною ознакою фашизму є віра у месіанську історичну роль свого народу, яка у російських фашистів проявляється в ідеї «Третього Риму» та відродження міфічної Гіпербореї, як прабатьківщини слов’янства. Контроль Москви над народами Східної Європи, що фактично означає їхнє поневолення, оголошено російською національною ідеєю. Російське імперське месіанство чудово поєдналося з прагненням відновити СРСР та покінчити з незалежністю вільних сусідніх країн, в ім’я зміцнення Росії, для подальшого геополітичного протистояння та війни з цивілізацією Заходу. Вже навіть той факт, що Росія всю свою історію патологічно прагнула завоювати сусідні країни і на 90 % її територія складається з підкорених неросійських народів і далі прагне анексій, робить її небезпечною для миру у світі.

Для початку, путінська Росія як і всі фашисти, намагається захопити всі території, де мешкають етнічні росіяни і російськомовні. За останні 20 років Росія напала на Грузію та Молдову, підтримуючи там штучно нею ж створені сепаратистські режими, придушила кривавими репресіями волелюбний чеченський народ, здійснила збройну інтервенцію в Україну.

Класичними ознаками фашистського режиму є культ мілітаризму та апологетика війни, які останнім часом зашкалюють у російських фільмах та історичних телепередачах, де російський «рембо» перемагає всіх ворогів, при чому вороги у російському кінематографі завжди неросійської національності. Як і кожен фашистський режим, офіційна Москва систематично критикує ліберально-демократичні цінності, які насмішливо зводить до прав секс-меншин та толерантності до мусульман, висміюючи це як найстрашніші аспекти демократії. А як альтернативу пропонують сильну країну з сильним вождем, якого бояться і поважають у світі – класична формула Муссоліні.

Ще однією типовою ознакою підтвердження фашистського режиму в Росії є культ лідера, вождя нації, який кремлівська влада вибудувала шляхом маніпуляцій, репресій і залякувань, та успішно насадила серед збіднілого задурманеного, й агресивно невдоволеного, нетверезого народу. Культ Путіна, багато в чому перевершив своїми масштабами навіть культ Гітлера, і мільйони росіян щасливі, що ними ще з минулого століття править Путін, який «відроджує імперію, піднімає Росію з колін, збільшує армію та озброєння і протистоїть демократичному Заходу.

Серед російської дитячої літератури, в книжкових магазинах є навіть казки для дітей авторства Сєдова, про могутнього, чесного та сміливого богатиря – президента Російської Федерації, який перемагає ворогів прийомами дзюдо, має дружину Людмилу-Прекрасну, а в молодості був розвідником в іноземних державах. У казках Богатир-Президент бореться зі злом, перемагає драконів, восьминогів, чаклунів, природні явища, і залишається при цьому добрим, справедливим, чесним, і водночас суворим до ворогів. Таким чином маленьким росіянам ще з дитячого садка насаджують любов і відданість до надприродного лідера. Наскільки свідчать історичні дані, казок про лідера італійських фашистів Б. Мусолінні не писалося, тож російські неофашисти значно перевершили своїх ідеологічних попередників.

Путінські фашисти однак забули, що будь-який фашизм, як свідчить історія, погано закінчується, і погано особливо для їхніх лідерів. Муссоліні з його коханкою Кларою Петаччі розгнівані італійці розстріляли та повісили вниз головою в Мілані спеціально на площі Лоретто, на якій завжди стояли проститутки. Отож смерть фашистських диктаторів є символічно ганебною, а їх народи ще довгі десятиліття будуть нести тягар почуття провини і сорому, як і військові контрибуції та розподіл своїх країн на зони окупації переможців.



"Європейська Україна" вже публікувала статті щодо фашизму в Росії:
- Православний фашизм сучасної Росії (ВІДЕО)
- Антисемітизм і фашизм путінської Росії




"Європейська Україна"