Геополітичні наслідки епідемій: з літописної історії України й Европи
У давні часи не вживалися терміни “епідемія“ та “пандемія“, “чума“ чи “короновірус“. Літописці згадують масові захворювання людей або ж тварин як “пошесть“ та “мор“/“моровиця“. У 1042 році син Ярослава Мудрого князь Володимир пішов походом на фінське плем’я Ям. Переміг, але “мор“ коней примусив князя достроково повернутися з півночі в Русь.
Епідемії не лише вбивали людей, а й змінювали кордони держав і викликали цивілізаційні зсуви. Показовими є геополітичні та соціяльно-економічні, культурні та релігійні зміни в XIV столітті, які настали внаслідок пандемії чуми.
Пандемії передували кліматичні зміни. Внаслідок падіння сонячної активності на Землі різко похолодало, на зміну м’яким зимам і сухому літу прийшли морози та постійні дощі. Скоротився вегетативний сезон, урожайність впала. В Англії все літо 1347 року йшов безперервний дощ. Спустошливі повені, заморзки, посухи, град, нашестя сарани, виверження Етни на Сицілії, хвороби, такі як холера, віспа й трахома, постійне недоїдання, – все це пригнічувало імунітет европейців. Сприятливий ґрунт створювала бідність більшої частини населення Европи. Розрив між тими, хто жив у розкоші та іншими, що злидарювали став катастрофічним, а приріст населення нульовим ще до приходу епідемії.
Усе, як і тепер, почалося з Китаю. Переносниками чуми були переважно щури та миші, які в пошуках тепла майнули з Азії на захід і південь. Так, разом із купецькими караванами чума дісталася кордонів Золотої Орди й охопила Казань, Сарай та інші міста. Звідти її рознесли по різних улусах Орди: у Твер, Москву та Крим. З ординської території чумна пошесть перекинулася в Европу, зокрема на українські землі.
У 1345 році хан Джанібек осадив генуезьку Кафу в Криму (тепер це українське місто Феодосія). Його військо страждало через моровицю (чуму), і хан не зміг штурмом оволодіти фортецею, втративши від хвороби половину війська. Але перед тим як відступити в рідні степи, Джанібек наказав закидати трупи померлих від хвороби за допомогою требушетів і катапульт у Кафу. Тобто, чума використовувалася як біологічна зброя. Так у місті почалася епідемія. А згодом генуезькі кораблі з Кафи занесли чуму далі по всім середземноморським портам. У Константинополі вимерло 90% населення.
Пік епідемії припав на 1346-1353 роки. Як тогочасна влада й Церква організовували захист населення від зарази? Деякі порти утворили спеціяльні комісії для інспекції прибулих суден. Наприклад, у Венеції усі кораблі перш ніж розвантажувати товари та зійти команді на берег 40 днів відстоювалися на рейді. Якщо знаходили ознаки зарази, то корабель спалювали разом із товаром. Облаштовувалися окремі місця поховання заражених, іноді це був цілий острів. Мерців збирали спеціяльні команди, які проходили вулицями з голосними закликами здавати трупи.
Першим кроком до появи карантину була ізоляція людей із першими ознаками хвороби. Відкривалися притулки, що отримали назву лазарети (від італ. Lazaretti). Але в ті часи пацієнтів лазаретів залишали без будь-якої допомоги, часто прирікаючи на смерть. Так, останнім місцем притулку для хворих громадян Венеції став острів Павелья у венеційській лагуні.
У 1348 році Папа Климент VI найняв для жителів Авіньйону так званих чумних лікарів, які носили спеціальний захисний плащ і гостроносий шолом. Звісно погоджувалися на таку небезпечну роботу зазвичай не надто кваліфіковані медики, а то й просто студенти щоб підзаробити. Тому й наслідки медичної допомоги були незначущими. Утім, традицію лікування людей спеціялізованими медиками було закладено.
З мором боролися вогнем і димом. Подекуди влада забороняла торгівлю вином, азартні ігри й перебування в трактирах. Якщо стража упіймала нелегала з товаром, то одразу вибивала днища в діжок і зливала їхній вміст під ноги. Але жадібність і пороки іноді брали гору над розумом. Квітнула нелегальна торгівля, винокурні, підпільні трактири тощо.
Кричущими помилками тогочасної влади були заклики до масових заходів, наслідком яких ставали великі скупчення людей. Папа Климент VI у 1350 році, у самий розпал епідемії, оголосив Святий рік і великий молебень у Римі. Християнам повідомили, що ангели отримали наказ Папи негайно доставляти в рай будь-кого, хто помре дорогою в Рим або назад додому. Понад мільйон вірян на Великдень увійшли до Риму. Вижила лише десята частина.
Европа за час епідемії чуми у ХІІІ столітті втратила до 60% населення континенту – це приблизно 25-30 мільйонів людей. Вимерло все населення Переяслава, Білозерська й Глухова. У Смоленську вижило лише п’ятеро. Спустіли Афонські монастирі. Навесні 1348 року у Гасконі від хвороби померла молодша донька короля – принцеса Жанна. 1353 року помер від чуми московський і володимирський князь Симеон, його брат та два сини, а також митрополит Київський з осідком у Москві Феогност. Орді довелося призначати нового свого ставленика – князя Дмитра.
Найменше в Европі постраждало від епідемії населення Чехії, Литви, Наварри, східної Польщі, Молдови та Фландрії. Не зачепила Чорна смерть Волинь, частину Галичини та Поділля. Чому так? Українці трималися за староруські традиції митися-голитися, тримати своє обійстя в чистоті та порядку. На відміну від західних европейців, українці не боролися з котами, а навпаки знищували щурів, а іноді собак як основних переносників зарази.
Натомість в західній і центральній Европі митися вважали грішним, оскільки миття і пов’язане з ним споглядання власного тіла вводить у спокусу. “Здоровим і особливо молодим за віком слід митися якомога рідше”, – попереджував про небезпеку святий Бенедикт. А свята Агнеса за все своє життя не милася жодного разу. В Україні ж навіть серед монахів не популяризувалася відмова від миття тіла. У містах і селах працювали лазні, а фекалії не лилися на голови перехожим як у Парижі, Лондоні чи Стасбурзі. У середньовічному Парижі стан санітарії красномовно передавали назви вулиць (хоча їхній переклад насправді проблематичний): Лайнішня, Лайнова, Смердюча Лайном, вулиця Сечі. Тісні й брудні европейські міста, де не було каналізації, бідність містян і надмірне скупчення людей: було де розгулятися заразі.
Які “ліки” та методики використовувалися в ті далекі часи
Насамперед це обкурювання димом, паління вогнищ, фітотерапія й усілякі магічні священодійства. Але головним запобіжним засобом була втеча. Королі і єпископи тікали у свої заміські замки та монастирі, кидаючи підданих і паству напризволяще. Непрофесійні дії влади спричиняли паніку серед населення. А паніка породжувала мародерство, насильства й безлад.
Не маючи уявлення про справжню причину пошесті, населення самостійно шукало винних. Ними в Европі оголошувалися коти. Це посилювало поголів’я перенощиків зарази – щурів і мишей. Ще одними винуватцями Чорної смерті проголошувалися “вбивці Христа” – євреї. У німецькому Стасбурзі знищили майже дві тисячі юдеїв, які відмовилися охреститися і тим самим підтвердити свою непричетність до епідемії. У 1394 році французький король звелів вигнати всіх євреїв зі своїх володінь. Люди неначе подуріли – жили одним днем, пили та їли немов востаннє.
Та не буває лиха без добра. Чорна смерть мала значні демографічні, соціяльні, економічні, культурні та релігійні наслідки. Почали змінюватися цивілізаційні розклади. Унаслідок різкого скорочення населення в Золотій Орді настала політична нестабільність і занепад. У 1362 році русько-литовське військо розгромило Орду на Синіх водах (на річці Синюсі поблизу села Торговиця на Кропивниччині). Поділля було звільнено та повернуто в лоно европейської цивілізації.
Почала слабнути Новгородська та Псковська республіки. Що дозволило невдовзі Московському улусу Золотої Орди розгромити їх і проголосити претензії московитів на ці слов’янські землі.
Натомість, епідемія врятувала від загарбників московські та тверські улуси. У 1396 році війська еміра Тимура (Тамерлана в европейських хроніках) розгромили царя Золотої Орди Тохтамиша. Було захоплено Казань. Непереможне військо “підкорювача світу” націлилося на Твер і Москву. Але на заваді їм стала чума. Мор серед війська самаркандського еміра врятував Московський і Тверський улуси Золотої Орди від поневолення. Ба більше, золотоординська периферія посилила позиції на тлі спустошених чумою і Тимуром регіонів золотоординської імперії.
Епідемія підірвала традиційні суспільні устої в Европі. Через брак робочих рук змінилась структура виробництва та феодальні правовідносини. Поступово зійшла нанівець панщина й особиста залежність селян, оскільки барони вже не виступали в ролі їхніх захисників. Запрацювали, як би тепер сказали, соціяльні ліфти. Станова система освіжилась тими, хто не належав до гільдій та цехів але зумів вижити. Згодом гільдіям і цехам довелось знизити вимоги до охочих зайнятися ремеслом і торгівлею.
Упав авторитет Церкви. Вона втратила монополію на науку й медицину, контроль за умами, безумовний в колишні часи, на авансцену вийшли вільнодумці, чиїми зусиллями згодом закладено фундамент майбутньої Реформації.
Зміцнилося місцеве самоврядування, особливо там, де міста швидко й ефективно побороли перші прояви епідемії, як це було, наприклад, в Нюрнберзі, Празі, містах Фландрії та Ломбардії.
Після пандемії чуми стрімко почала розвиватися наука та медицина. Саме в XIV сторіччі з’явилося таке поняття, як карантин. І взагалі, люди в західній і центральній Европі стали більше часу та уваги приділяти питанням санітарних норм.
Тож, історичний досвід закликає сучасних українців, і не лише нас, готуватися до суттєвих змін укладу життя.
Джерело: Український інтерес
Епідемії не лише вбивали людей, а й змінювали кордони держав і викликали цивілізаційні зсуви. Показовими є геополітичні та соціяльно-економічні, культурні та релігійні зміни в XIV столітті, які настали внаслідок пандемії чуми.
Пандемії передували кліматичні зміни. Внаслідок падіння сонячної активності на Землі різко похолодало, на зміну м’яким зимам і сухому літу прийшли морози та постійні дощі. Скоротився вегетативний сезон, урожайність впала. В Англії все літо 1347 року йшов безперервний дощ. Спустошливі повені, заморзки, посухи, град, нашестя сарани, виверження Етни на Сицілії, хвороби, такі як холера, віспа й трахома, постійне недоїдання, – все це пригнічувало імунітет европейців. Сприятливий ґрунт створювала бідність більшої частини населення Европи. Розрив між тими, хто жив у розкоші та іншими, що злидарювали став катастрофічним, а приріст населення нульовим ще до приходу епідемії.
Усе, як і тепер, почалося з Китаю. Переносниками чуми були переважно щури та миші, які в пошуках тепла майнули з Азії на захід і південь. Так, разом із купецькими караванами чума дісталася кордонів Золотої Орди й охопила Казань, Сарай та інші міста. Звідти її рознесли по різних улусах Орди: у Твер, Москву та Крим. З ординської території чумна пошесть перекинулася в Европу, зокрема на українські землі.
У 1345 році хан Джанібек осадив генуезьку Кафу в Криму (тепер це українське місто Феодосія). Його військо страждало через моровицю (чуму), і хан не зміг штурмом оволодіти фортецею, втративши від хвороби половину війська. Але перед тим як відступити в рідні степи, Джанібек наказав закидати трупи померлих від хвороби за допомогою требушетів і катапульт у Кафу. Тобто, чума використовувалася як біологічна зброя. Так у місті почалася епідемія. А згодом генуезькі кораблі з Кафи занесли чуму далі по всім середземноморським портам. У Константинополі вимерло 90% населення.
Пік епідемії припав на 1346-1353 роки. Як тогочасна влада й Церква організовували захист населення від зарази? Деякі порти утворили спеціяльні комісії для інспекції прибулих суден. Наприклад, у Венеції усі кораблі перш ніж розвантажувати товари та зійти команді на берег 40 днів відстоювалися на рейді. Якщо знаходили ознаки зарази, то корабель спалювали разом із товаром. Облаштовувалися окремі місця поховання заражених, іноді це був цілий острів. Мерців збирали спеціяльні команди, які проходили вулицями з голосними закликами здавати трупи.
Першим кроком до появи карантину була ізоляція людей із першими ознаками хвороби. Відкривалися притулки, що отримали назву лазарети (від італ. Lazaretti). Але в ті часи пацієнтів лазаретів залишали без будь-якої допомоги, часто прирікаючи на смерть. Так, останнім місцем притулку для хворих громадян Венеції став острів Павелья у венеційській лагуні.
У 1348 році Папа Климент VI найняв для жителів Авіньйону так званих чумних лікарів, які носили спеціальний захисний плащ і гостроносий шолом. Звісно погоджувалися на таку небезпечну роботу зазвичай не надто кваліфіковані медики, а то й просто студенти щоб підзаробити. Тому й наслідки медичної допомоги були незначущими. Утім, традицію лікування людей спеціялізованими медиками було закладено.
З мором боролися вогнем і димом. Подекуди влада забороняла торгівлю вином, азартні ігри й перебування в трактирах. Якщо стража упіймала нелегала з товаром, то одразу вибивала днища в діжок і зливала їхній вміст під ноги. Але жадібність і пороки іноді брали гору над розумом. Квітнула нелегальна торгівля, винокурні, підпільні трактири тощо.
Кричущими помилками тогочасної влади були заклики до масових заходів, наслідком яких ставали великі скупчення людей. Папа Климент VI у 1350 році, у самий розпал епідемії, оголосив Святий рік і великий молебень у Римі. Християнам повідомили, що ангели отримали наказ Папи негайно доставляти в рай будь-кого, хто помре дорогою в Рим або назад додому. Понад мільйон вірян на Великдень увійшли до Риму. Вижила лише десята частина.
Европа за час епідемії чуми у ХІІІ столітті втратила до 60% населення континенту – це приблизно 25-30 мільйонів людей. Вимерло все населення Переяслава, Білозерська й Глухова. У Смоленську вижило лише п’ятеро. Спустіли Афонські монастирі. Навесні 1348 року у Гасконі від хвороби померла молодша донька короля – принцеса Жанна. 1353 року помер від чуми московський і володимирський князь Симеон, його брат та два сини, а також митрополит Київський з осідком у Москві Феогност. Орді довелося призначати нового свого ставленика – князя Дмитра.
Найменше в Европі постраждало від епідемії населення Чехії, Литви, Наварри, східної Польщі, Молдови та Фландрії. Не зачепила Чорна смерть Волинь, частину Галичини та Поділля. Чому так? Українці трималися за староруські традиції митися-голитися, тримати своє обійстя в чистоті та порядку. На відміну від західних европейців, українці не боролися з котами, а навпаки знищували щурів, а іноді собак як основних переносників зарази.
Натомість в західній і центральній Европі митися вважали грішним, оскільки миття і пов’язане з ним споглядання власного тіла вводить у спокусу. “Здоровим і особливо молодим за віком слід митися якомога рідше”, – попереджував про небезпеку святий Бенедикт. А свята Агнеса за все своє життя не милася жодного разу. В Україні ж навіть серед монахів не популяризувалася відмова від миття тіла. У містах і селах працювали лазні, а фекалії не лилися на голови перехожим як у Парижі, Лондоні чи Стасбурзі. У середньовічному Парижі стан санітарії красномовно передавали назви вулиць (хоча їхній переклад насправді проблематичний): Лайнішня, Лайнова, Смердюча Лайном, вулиця Сечі. Тісні й брудні европейські міста, де не було каналізації, бідність містян і надмірне скупчення людей: було де розгулятися заразі.
Які “ліки” та методики використовувалися в ті далекі часи
Насамперед це обкурювання димом, паління вогнищ, фітотерапія й усілякі магічні священодійства. Але головним запобіжним засобом була втеча. Королі і єпископи тікали у свої заміські замки та монастирі, кидаючи підданих і паству напризволяще. Непрофесійні дії влади спричиняли паніку серед населення. А паніка породжувала мародерство, насильства й безлад.
Не маючи уявлення про справжню причину пошесті, населення самостійно шукало винних. Ними в Европі оголошувалися коти. Це посилювало поголів’я перенощиків зарази – щурів і мишей. Ще одними винуватцями Чорної смерті проголошувалися “вбивці Христа” – євреї. У німецькому Стасбурзі знищили майже дві тисячі юдеїв, які відмовилися охреститися і тим самим підтвердити свою непричетність до епідемії. У 1394 році французький король звелів вигнати всіх євреїв зі своїх володінь. Люди неначе подуріли – жили одним днем, пили та їли немов востаннє.
Та не буває лиха без добра. Чорна смерть мала значні демографічні, соціяльні, економічні, культурні та релігійні наслідки. Почали змінюватися цивілізаційні розклади. Унаслідок різкого скорочення населення в Золотій Орді настала політична нестабільність і занепад. У 1362 році русько-литовське військо розгромило Орду на Синіх водах (на річці Синюсі поблизу села Торговиця на Кропивниччині). Поділля було звільнено та повернуто в лоно европейської цивілізації.
Почала слабнути Новгородська та Псковська республіки. Що дозволило невдовзі Московському улусу Золотої Орди розгромити їх і проголосити претензії московитів на ці слов’янські землі.
Натомість, епідемія врятувала від загарбників московські та тверські улуси. У 1396 році війська еміра Тимура (Тамерлана в европейських хроніках) розгромили царя Золотої Орди Тохтамиша. Було захоплено Казань. Непереможне військо “підкорювача світу” націлилося на Твер і Москву. Але на заваді їм стала чума. Мор серед війська самаркандського еміра врятував Московський і Тверський улуси Золотої Орди від поневолення. Ба більше, золотоординська периферія посилила позиції на тлі спустошених чумою і Тимуром регіонів золотоординської імперії.
Епідемія підірвала традиційні суспільні устої в Европі. Через брак робочих рук змінилась структура виробництва та феодальні правовідносини. Поступово зійшла нанівець панщина й особиста залежність селян, оскільки барони вже не виступали в ролі їхніх захисників. Запрацювали, як би тепер сказали, соціяльні ліфти. Станова система освіжилась тими, хто не належав до гільдій та цехів але зумів вижити. Згодом гільдіям і цехам довелось знизити вимоги до охочих зайнятися ремеслом і торгівлею.
Упав авторитет Церкви. Вона втратила монополію на науку й медицину, контроль за умами, безумовний в колишні часи, на авансцену вийшли вільнодумці, чиїми зусиллями згодом закладено фундамент майбутньої Реформації.
Зміцнилося місцеве самоврядування, особливо там, де міста швидко й ефективно побороли перші прояви епідемії, як це було, наприклад, в Нюрнберзі, Празі, містах Фландрії та Ломбардії.
Після пандемії чуми стрімко почала розвиватися наука та медицина. Саме в XIV сторіччі з’явилося таке поняття, як карантин. І взагалі, люди в західній і центральній Европі стали більше часу та уваги приділяти питанням санітарних норм.
Тож, історичний досвід закликає сучасних українців, і не лише нас, готуватися до суттєвих змін укладу життя.
Джерело: Український інтерес
Теґі:
