Казахстан, не бажаючи глибокої інтеґрації з Росією, почав пошук нових формул геополітичного балансу в реґіоні.
Євразійський економічний союз як головний геополітичний проект третього президентського терміну Володимира Путіна може не відбутися, або отримати зовсім іншу спрямованість зусиллями засновника практичного євразійства Нурсултана Назарбаєва.
Російські інтеґраційні ініціативи, не дочекавшись приєднання України, переживають серйозні проблеми розвитку. Основна причина – небажання учасників жертвувати національним суверенітетом і політичною незалежністю на користь задоволення геополітичних інтересів Кремля.
Казахстан – одна з базових ланок усіх російських інтеґраційних проектів. Водночас ця країна завжди вирізнялася максимально прагматичною політикою, базованою на економічній вигоді та балансі інтересів багатьох гравців. Казахстан на чолі з Назарбаєвим першим підняв прапор євразійства ще в 1994 році. Тоді в березні Назарбаєв запропонував створити нове інтеґраційне об’єднання – Євразійський Союз Держав, засноване передовсім на спільних економічних інтересах. У травні 1996 року для розвитку концептуального забезпечення євразійської ідеології був створений Євразійський національний університет ім. Л.Н.Гумільова.
Нині Назарбаєв перейнятий активною реорганізацією влади в країні, готуючи ґрунт для своїх наступників. У таких умовах він не готовий до чіткої геополітичної орієнтації на одного партнера – Росію. Невипадково на цьому тлі відбувається поглиблення відносин із Китаєм, розвиток партнерства з американським і європейським великим бізнесом. В інтерпретації Назарбаєва Євразійський союз повинен стати міцною ланкою, що з’єднує євроатлантичний та азіатський ареали розвитку.
У цьому зв’язку актуальним став пошук Астаною геополітичного замінника російським інтеґраційним проектам. Ним, судячи з останніх заяв Назарбаєва, стала Туреччина і новий проект Тюркського союзу, який вбере частину євразійської інтеґраційної ідеології Казахстану.
Не секрет, що проект інтеґрації пантюркістського характеру в рамках «Великого Шовкового шляху» підтримується США. Водночас у Туреччині є свої геополітичні амбіції щодо встановлення контролю над Центральною Азією та посилення своєї ролі як політичного та економічного посередника між Заходом і Сходом. Зацікавленість Астани в Тюркському союзі збіглася з планами Анкари. Проект Тюркського союзу, що передбачає об’єднання 200 млн населення з Казахстану, Туреччини, Узбекистану, Азербайджану, Киргизії, Туркменістану та Турецької Республіки Кіпр поки що лише теоретична альтернатива російським ініціативам. Але вона може набути реальних обрисів у разі зупинки зближення Казахстану з Росією та активізацією американської підтримки об’єднання, яке змогло б частково стримувати інтереси Росії та Китаю в Центральній Азії. Крім того, Тюркський союз може стати ефективним інструментом США та Європи по видобутку центральноазійських вуглеводнів та доставці їх через Туреччину на ринки західних країн.
А наразі Назарбаєв окреслив допустимий ступінь інтеґрації з Росією. «Червоною лінією» є політичний суверенітет і небажання створювати наднаціональні структури під контролем Росії. Це проявилося у відмові Казахстану від створення Міжпарламентської асамблеї Євразійського економічного союзу восени 2012 року, по суті, нового єдиного наднаціонального парламенту. Вельми промовистим був і нещодавній виступ казахстанського президента перед главами іноземних дипмісій, під час якого він заявив про «неможливість реінкарнації євразійської інтеґрації в якийсь політичний союз на кшталт СРСР». На думку Назарбаєва, «євразійська інтеґрація – це спільний ривок до нових технологічних укладів». Пріоритет економічної та науково-технічної складових тут очевидні. Економіка, а не політика – ось головна причина участі Астани в інтеґраційних проектах Москви. Тільки-но починається зміщення пріоритетів, Казахстан відразу гальмує процеси на своєму рівні. Багато в чому і Мінськ мовчазно підтримує Астану.
Тенденція взяття Казахстаном курсу на тимчасове зупинення інтеґрації в рамках Митного союзу, Єдиного економічного простору з перспективою створення Євразійського економічного союзу означатиме практично безальтернативну втрату впливу Москви в Казахстані. Тимчасово зупинити цей процес можуть особливі економічні преференції, але в умовах погіршення економічних показників у самій Росії вони будуть малоймовірні. Після відходу Назарбаєва з поста президента процес віддалення Казахстану від Росії набере ще більших обертів, оскільки казахстанська молода еліта, яка не має радянського минулого, значніше орієнтована на Європу і США, а також Китай, ніж на Росію. Конфлікт інтересів щодо використання космодрому Байконур, щодо пропомповування російської нафти до Китаю через Казахстан, а також проблемне використання казахстанських НПЗ – це лише початок процесу можливих розбіжностей.
Для Росії і президента Володимира Путіна настає «момент істини» у питанні розвитку Євразійського економічного союзу. Для утримання Казахстану, і тим більше, залучення України Москві буде необхідно максимально збалансувати економічні інтереси всіх учасників інтеґраційних проектів. Не виключено, що Москві доведеться пожертвувати частиною митних доходів та політичними амбіціями. Без побудови проекту Євразійського економічного союзу на базі взаємовигідності участі сторін він так і не відбудеться ні в 2015, ні через 5 або 10 років. Росії необхідно починати новий діалог з наявними та потенційними партнерами з інтеґрації і робити їм пропозиції, від яких вони не зможуть відмовитися. На платформі реалізації спільних інтересів. Наразі вікно політичних можливостей ще остаточно не закрилося...

Роман РУКОМЕДА, Думка
Джерело: Народне слово