«Георгіївська стрічка» - що вона означає?
Формування символу «Георгіївська стрічка» має тривалу та складну історію. Уперше вона з’являється на ордені святого Георгія, заснованому імператрицею Катериною ІІ 1769 року.
Орден став вищою військовою нагородою Російської імперії і видавався офіцерам за особливу мужність у бою. Пізніше сформувався цілий комплекс нагород, пов’язаний зі святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор. Їх супроводжувала георгіївська стрічка, що, згідно з офіційними статутами, складалася з трьох чорних та двох жовтих смужок . Допускалося також використання оранжевого кольору замість жовтого .
Найбільш вірогідною є версія, що гама стрічки була взята з чорно-жовто-білого прапору Російської імперії. Інша версія – кольори символізують вогонь та дим, що підкреслює її виключно військовий характер.
Після приходу до влади більшовиків у 1917 році, георгіївські нагороди припинили офіційне існування. Ними продовжували нагороджувати лише представники білогвардійського руху – Олександр Колчак, Антон Денікін, Євген Міллер – за активну боротьбу з радянською владою. Зазнавши поразки у громадянській війні, білогвардійці продовжили активну боротьбу проти СРСР в еміграції. З початком радянсько-німецької війни в 1941 році значна кількість російських монархістів почала співпрацювати з нацистською Німеччиною. Георгіївськими кавалерами були начальник главка козачих війск Третього Рейха генерал Петро Краснов, группенфюрер СС Рудольф Бангерський, член Комітету звільнення народів Росії майор Олександр Альбов, группенфюрер СС Андрій Шкуро. Особливо значною була кількість нагороджених у Руському корпусі, що воював проти партизан у Югославії. Згідно з документальними фото 1941-1945 років, усі вони продовжували використання георгіївських нагород.
Крім того, стилізований Георгіївський хрест використовували як власний символ окремі підрозділи колабораціоністів, зокрема Російська визвольна народна армія (рос. – «РОНА»), що брала участь у придушенні антинацистських повстань у Польщі та Словаччині .
Найбільш чисельне збройне формування російських колабораціоністів – Російська визвольна армія, «власівці» – у своїй символіці використовувала, перш за все, Андріївський прапор та біло-синьо-червоний триколор. Наприкінці війни до складу власівських військ включили РОНА та Руський корпус, що принесли з собою георгіївську символіку . Її сприймали виключно як власну національну.
Варто нагадати, що в ХІХ-ХХ століттях російські монархісти були найбільш послідовними противниками українського визвольного руху, заперечуючи саме право українського народу на існування.
У Радянському Союзі комплекс георгіївських нагород юридично не існував. Це було цілком логічно, адже радянська влада протиставляла себе дореволюційному самодержавству. З 1917 року діяла заборона носити царські нагороди. Однак 8 листопада 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР було засновано орден Слави, стилістично схожий на орден святого Георгія . Він надавався за аналогічні з останнім заслуги (особлива військова мужність) та також містив стрічку з трьома чорними та двома оранжевими смужками. У 1944-1945 роках ним було нагороджено близько 200 тисяч осіб.
Введення ордену Слави цілком вписувалося у загальну політику Сталіна з відродження російського патріотизму напередодні та під час війни. Радянська влада радикально переглянула підхід до історії та національної політики, замінивши класовий підхід на випробуваний до революції великодержавний.
Історичні діячі, що раніше зображалися як представники класів-експлуататорів (монархи Олександр Невський, Дмитро Донськой, Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ; полководці Олександр Суворов, Михайло Кутузов та інші), проголошувалися геніальними будівничими російської держави. Відновили традиційні в царській армії погони та гвардійські звання. У 1943 році відновили патріархат Російської православної церкви і залучили її до активної пропагандистської роботи. Кульмінацією імперського ренесансу стала заміна державного гімна СРСР у тому ж 1943 році. Етнічно нейтральний «Інтернаціонал» поступився місцем новому, що починався рядками «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь» .
Тож створення радянської версії ордену святого Георгія цілком вписувалося у загальну канву з відродження традицій Російської імперії в СРСР. Схожість двох орденів дала підстави для звернення окремих діячів культури до Сталіна з пропозицією прирівняти колишніх георгіївських кавалерів до кавалерів ордену Слави . Але радянське командування ідею зрівняння нагород відкинуло, хоча й розглядало їх як вираження російської військової слави.
Чорно-оранжева стрічка фігурувала також у іншій радянській нагороді – медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», заснованої 9 травня 1945 року. Згідно з указом, її мали право отримати усі, хто «брали безпосередню участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни» . Вона стала найбільш масовою медаллю, яку станом на 1995 рік отримали майже 15 млн військовослужбовців. Саме через медаль чорно-оранжева стрічка увійшла до офіційної символіки радянсько-німецької війни. За нею закріпилася назва «гвардійська» через схожість з відзнакою гвардійських екіпажів на радянському флоті, введеної в 1942 р. Для відзнаки гвардійців у інших родах військ використовувався не чорно-оранжевий символ, а нагрудний знак з червоним прапором .
У 1965 році нове керівництво Радянського Союзу на чолі з Л. Брежнєвим взялося активно формувати офіційну версію історії Великої Вітчизняної війни. 9 травня знову стало державним святом Днем Перемоги і вихідним. Багатотисячними тиражами друкувалися «правильні» книги про 1941-1945 роки. Карбувалися мільйони ювілейних медалей. «Гвардійську» стрічку почали масово розповсюджувати у творах мистецтва та агітаційній продукції для 9 травня, створюючи з неї символ перемоги над нацизмом. Хоча до 1945 року більшість учасників боротьби з нацистами не мали про неї жодного уявлення.
У Російській Федерації орден святого Георгія та Георгіївський хрест відновили указом Президії Верховної Ради РФ 1992 року і остаточно затвердили у 2008 році . Обов’язковим елементом цих нагород стала георгіївська стрічка. Першими відроджену імперську нагороду отримали військовослужбовці, що брали участь у провокаціях у Південній Осетії та нападі на Грузію 2008 року.
Сучасна українська армія уникає використання стрічки чорного та оранжевого кольору в своїй символіці. Вітчизняні військові традиції засновані на зверненні до спадщини запорозького козацтва, досвіду боротьби за українську незалежність у 1917-1921 роках, участі українців у звільненні УРСР від нацистів, національного руху Опору 1940-х–1950-х років. Георгіївська символіка, у кращому випадку, не мала до них безпосереднього стосунку, а в гіршому – уособлювала сили, чиї інтереси були протилежні українським. Катерина ІІ – засновниця ордену святого Георгія – відома також ліквідацією Гетьманщини, знищенням Запорозької Січі, введенням кріпацтва. Під час громадянської війни 1918-1920 років проти білогвардійців активно воювали як частини армії Української Народної Республіки, так і місцеві повстанці, зокрема Н. Махно.
Визвольний рух 1940-х–1950-х років безкомпромісно боровся з радянською владою. Чорно-оранжева емблема російської військової сили до цієї традиції не вписується.
Спроби утвердити гвардійську стрічку під назвою «георгіївська» як символ перемоги над нацизмом розпочалися 2005 року в Росії. З ініціативи державної інформаційної агенції «РИА Новости» стартувала однойменна акція. За її задумом, вона мала стати символом Перемоги, а також пов’язати радянську історію з військовою славою дореволюційної та сучасної Росії .
Ототожнення георгіївської та гвардійської стрічок у ході акції стало, по суті, спробою монополізувати перемогу над нацизмом, представити її як суто національну російську. Вклад інших народів, у тому числі, й українського, нівелюється. Цілком однозначно подібну трактовку озвучив уряд РФ у особі прем’єр-міністра В. Путіна 2010 року, коли заявив про виключну роль росіян та Росії у Великій Вітчизняній війні.
Таким чином, чорно-оранжева стрічка використовувалася у символіці Російської імперії, білогвардійському русі, радянських нагородах наприкінці та після Другої світової війни, а також у сучасних російських відзнаках. У всіх випадках вона символізувала, у першу чергу, силу та міць російської армії, велич держави.
Факти використання її російськими націоналістами, що воювали на стороні нацистів, не дозволяють говорити про виключну «антифашистську» спрямованість. Георгіївська стрічка є, перш за все, елементом російської національної символіки, вираженням складної долі російського народу в ХХ столітті. Так само, як і триколірний прапор, і Андріївський стяг.
Тож вважати її абстрактним символом Перемоги над нацизмом не можна. За такого підходу величезні жертви українського народу (як і інших народів колишнього СРСР) та активна участь у боротьбі з Третім Рейхом виглядають другорядними та знеціненими.
Довідку підготували:
кандидат історичних наук, доцент В.С. Гвоздик
кандидат історичних наук, доцент Ю.П. Князьков
кандидат історичних наук, старший викладач О.Ф. Штейнле
Є різниця? Запам'ятай це!
за інф. Сіверщина
Орден став вищою військовою нагородою Російської імперії і видавався офіцерам за особливу мужність у бою. Пізніше сформувався цілий комплекс нагород, пов’язаний зі святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор. Їх супроводжувала георгіївська стрічка, що, згідно з офіційними статутами, складалася з трьох чорних та двох жовтих смужок . Допускалося також використання оранжевого кольору замість жовтого .
Найбільш вірогідною є версія, що гама стрічки була взята з чорно-жовто-білого прапору Російської імперії. Інша версія – кольори символізують вогонь та дим, що підкреслює її виключно військовий характер.
Після приходу до влади більшовиків у 1917 році, георгіївські нагороди припинили офіційне існування. Ними продовжували нагороджувати лише представники білогвардійського руху – Олександр Колчак, Антон Денікін, Євген Міллер – за активну боротьбу з радянською владою. Зазнавши поразки у громадянській війні, білогвардійці продовжили активну боротьбу проти СРСР в еміграції. З початком радянсько-німецької війни в 1941 році значна кількість російських монархістів почала співпрацювати з нацистською Німеччиною. Георгіївськими кавалерами були начальник главка козачих війск Третього Рейха генерал Петро Краснов, группенфюрер СС Рудольф Бангерський, член Комітету звільнення народів Росії майор Олександр Альбов, группенфюрер СС Андрій Шкуро. Особливо значною була кількість нагороджених у Руському корпусі, що воював проти партизан у Югославії. Згідно з документальними фото 1941-1945 років, усі вони продовжували використання георгіївських нагород.
Крім того, стилізований Георгіївський хрест використовували як власний символ окремі підрозділи колабораціоністів, зокрема Російська визвольна народна армія (рос. – «РОНА»), що брала участь у придушенні антинацистських повстань у Польщі та Словаччині .
Найбільш чисельне збройне формування російських колабораціоністів – Російська визвольна армія, «власівці» – у своїй символіці використовувала, перш за все, Андріївський прапор та біло-синьо-червоний триколор. Наприкінці війни до складу власівських військ включили РОНА та Руський корпус, що принесли з собою георгіївську символіку . Її сприймали виключно як власну національну.
Варто нагадати, що в ХІХ-ХХ століттях російські монархісти були найбільш послідовними противниками українського визвольного руху, заперечуючи саме право українського народу на існування.
У Радянському Союзі комплекс георгіївських нагород юридично не існував. Це було цілком логічно, адже радянська влада протиставляла себе дореволюційному самодержавству. З 1917 року діяла заборона носити царські нагороди. Однак 8 листопада 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР було засновано орден Слави, стилістично схожий на орден святого Георгія . Він надавався за аналогічні з останнім заслуги (особлива військова мужність) та також містив стрічку з трьома чорними та двома оранжевими смужками. У 1944-1945 роках ним було нагороджено близько 200 тисяч осіб.
Введення ордену Слави цілком вписувалося у загальну політику Сталіна з відродження російського патріотизму напередодні та під час війни. Радянська влада радикально переглянула підхід до історії та національної політики, замінивши класовий підхід на випробуваний до революції великодержавний.
Історичні діячі, що раніше зображалися як представники класів-експлуататорів (монархи Олександр Невський, Дмитро Донськой, Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ; полководці Олександр Суворов, Михайло Кутузов та інші), проголошувалися геніальними будівничими російської держави. Відновили традиційні в царській армії погони та гвардійські звання. У 1943 році відновили патріархат Російської православної церкви і залучили її до активної пропагандистської роботи. Кульмінацією імперського ренесансу стала заміна державного гімна СРСР у тому ж 1943 році. Етнічно нейтральний «Інтернаціонал» поступився місцем новому, що починався рядками «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь» .
Тож створення радянської версії ордену святого Георгія цілком вписувалося у загальну канву з відродження традицій Російської імперії в СРСР. Схожість двох орденів дала підстави для звернення окремих діячів культури до Сталіна з пропозицією прирівняти колишніх георгіївських кавалерів до кавалерів ордену Слави . Але радянське командування ідею зрівняння нагород відкинуло, хоча й розглядало їх як вираження російської військової слави.
Чорно-оранжева стрічка фігурувала також у іншій радянській нагороді – медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», заснованої 9 травня 1945 року. Згідно з указом, її мали право отримати усі, хто «брали безпосередню участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни» . Вона стала найбільш масовою медаллю, яку станом на 1995 рік отримали майже 15 млн військовослужбовців. Саме через медаль чорно-оранжева стрічка увійшла до офіційної символіки радянсько-німецької війни. За нею закріпилася назва «гвардійська» через схожість з відзнакою гвардійських екіпажів на радянському флоті, введеної в 1942 р. Для відзнаки гвардійців у інших родах військ використовувався не чорно-оранжевий символ, а нагрудний знак з червоним прапором .
У 1965 році нове керівництво Радянського Союзу на чолі з Л. Брежнєвим взялося активно формувати офіційну версію історії Великої Вітчизняної війни. 9 травня знову стало державним святом Днем Перемоги і вихідним. Багатотисячними тиражами друкувалися «правильні» книги про 1941-1945 роки. Карбувалися мільйони ювілейних медалей. «Гвардійську» стрічку почали масово розповсюджувати у творах мистецтва та агітаційній продукції для 9 травня, створюючи з неї символ перемоги над нацизмом. Хоча до 1945 року більшість учасників боротьби з нацистами не мали про неї жодного уявлення.
У Російській Федерації орден святого Георгія та Георгіївський хрест відновили указом Президії Верховної Ради РФ 1992 року і остаточно затвердили у 2008 році . Обов’язковим елементом цих нагород стала георгіївська стрічка. Першими відроджену імперську нагороду отримали військовослужбовці, що брали участь у провокаціях у Південній Осетії та нападі на Грузію 2008 року.
Сучасна українська армія уникає використання стрічки чорного та оранжевого кольору в своїй символіці. Вітчизняні військові традиції засновані на зверненні до спадщини запорозького козацтва, досвіду боротьби за українську незалежність у 1917-1921 роках, участі українців у звільненні УРСР від нацистів, національного руху Опору 1940-х–1950-х років. Георгіївська символіка, у кращому випадку, не мала до них безпосереднього стосунку, а в гіршому – уособлювала сили, чиї інтереси були протилежні українським. Катерина ІІ – засновниця ордену святого Георгія – відома також ліквідацією Гетьманщини, знищенням Запорозької Січі, введенням кріпацтва. Під час громадянської війни 1918-1920 років проти білогвардійців активно воювали як частини армії Української Народної Республіки, так і місцеві повстанці, зокрема Н. Махно.
Визвольний рух 1940-х–1950-х років безкомпромісно боровся з радянською владою. Чорно-оранжева емблема російської військової сили до цієї традиції не вписується.
Спроби утвердити гвардійську стрічку під назвою «георгіївська» як символ перемоги над нацизмом розпочалися 2005 року в Росії. З ініціативи державної інформаційної агенції «РИА Новости» стартувала однойменна акція. За її задумом, вона мала стати символом Перемоги, а також пов’язати радянську історію з військовою славою дореволюційної та сучасної Росії .
Ототожнення георгіївської та гвардійської стрічок у ході акції стало, по суті, спробою монополізувати перемогу над нацизмом, представити її як суто національну російську. Вклад інших народів, у тому числі, й українського, нівелюється. Цілком однозначно подібну трактовку озвучив уряд РФ у особі прем’єр-міністра В. Путіна 2010 року, коли заявив про виключну роль росіян та Росії у Великій Вітчизняній війні.
Таким чином, чорно-оранжева стрічка використовувалася у символіці Російської імперії, білогвардійському русі, радянських нагородах наприкінці та після Другої світової війни, а також у сучасних російських відзнаках. У всіх випадках вона символізувала, у першу чергу, силу та міць російської армії, велич держави.
Факти використання її російськими націоналістами, що воювали на стороні нацистів, не дозволяють говорити про виключну «антифашистську» спрямованість. Георгіївська стрічка є, перш за все, елементом російської національної символіки, вираженням складної долі російського народу в ХХ столітті. Так само, як і триколірний прапор, і Андріївський стяг.
Тож вважати її абстрактним символом Перемоги над нацизмом не можна. За такого підходу величезні жертви українського народу (як і інших народів колишнього СРСР) та активна участь у боротьбі з Третім Рейхом виглядають другорядними та знеціненими.
Довідку підготували:
кандидат історичних наук, доцент В.С. Гвоздик
кандидат історичних наук, доцент Ю.П. Князьков
кандидат історичних наук, старший викладач О.Ф. Штейнле
Є різниця? Запам'ятай це!за інф. Сіверщина
Теґі:
