Голодомор осиротив тисячі українських селян.
Заморені голодом люди навчилися їсти кору дерев та варити юшки з бадилля. У день вшанування чергової річниці очевидці тих подій знову згадують про вимушену діету. Обмежують свій раціон у знак пам'яті про загиблих. Запалюють свічки та переповідають страшні історії нащадкам.
Із семи членів родини Соханів Голодомор пережили лише троє. У 1933-му, пригадує Павло Степанович, у селищі Новоіванівка на Сумщині померли двоє його братів. Матір убили за мішечок зерна. Дивом сам залишився жити.
Павло Сохань - очевидець Голодомору: "Удалось вижити, але це дуже нелегко далося. Про себе я стараюсь не розказувать".
Розповідає про горе інших земляків. З початком незалежності України Павло Сохань заснував Інститут української археографії та джерелознавства імені Грушевського. По крупинках збирав відомості про знищення селян.
Однією із таких зберігачів є Наталія Маковська. Вона очолює державний архів вищих органів влади і управління. Під час вивчення історичних документів майже вісімдесятирічної давнини, натрапляє на вражаючі історії.
Наталія Маковська - директор Національного державного архіву вищих органів влади і управління України: "Були завдання, що треба вилучати хліб, людина, яка мала це робити, прийшла до хати та перерізала собі горло. Якщо я вронила скибочку хліба на підлогу, бабуся казала: підніми, поцілуй та з’їж. Я питала - чому?..."
Відповідь знає і свідок Голодомору Ольга Охрименко. Хліб на початку тридцятих у селі Трипілля, що на Київщині, був делікатесом. Так само, як і сушене лушпиння картоплі. Наїстися вдосталь було єдиним бажанням пані Олі. Урчання в животі, коли додому навідалися ревізори, пам’ятає й досі.
Ольга Охрименко - очевидиця Голодомору: (плаче) "Вигоняють корову. А один був молоденький комсомолець з дитдому, Гриша, царство душі!,- узяв телятко й заховав за дверима. Думає, щоб хоч теля осталось. Але побачили, забрали!"
Родину киянки Леоніли Панібратець врятував город. Харчувалися лише з нього. Вижили, бо ротів у сім’ї було лише три: батько, мати та донька. Допомогло й те, що жили не в селі. Звідти до міста зголоднілі натовпами приходили в магазин за куснем хліба. Вирощене їхніми руками - в них позабирали.
Леоніла Панібратець - очевидиця Голодомору: "Займали чергу й ночували. І діти і дорослі ночували за цим кусочком хліба. Люди були й страшні й худі".
На вулицю страшно було виходити,- пригадують очевидці великого мору. Просто на дорогах лежали померлі від голоду і виснаження. Спочатку, за вказівкою влади, трупи вивозили. Згодом, до них нікому не було діла. Від такої картини жахів багато хто вкорочував собі віку. І це тоді, коли вітчизняне зерно вищого ґатунку вивозили за кордон, а владні мужі з повними торбами їжі виходили з продовольчих комор.

Джерело: http://5.ua/newsline