1 вересня 1889-го в селі Підгороддя на Івано-Франківщині народилася Ольга Михайлівна Басараб (уроджена Левицька), громадська та політична діячка, підпільниця.

Навчалася в німецькій школі монахинь, закінчила ліцей Українського інституту для дівчат у Перемишлі, однорічні курси Віденської торгової академії. Також вчилася на медичному факультеті Віденського університету.

10 жовтня 1914-го уклала шлюб із студентом Дмитром Басарабом, який за кілька місяців загинув на італійському фронті Першої світової війни. Після чого все більше зосереджується на громадській праці.

Організатор 1-ї жіночої чоти Легіону УСС у Львові. Працювала у віденському Українському жіночому комітеті допомоги пораненим воїнам, Комітеті допомоги цивільному населенню, Українській секції Червоного Хреста.

«Ми любили її товариство. Це була мила розмовниця, дуже ввічлива й товариська. Говорила лагідно, спокійно. Бистро орієнтувалася в подіях і персонажах. Мала незалежні погляди, влучні й переконливі, яких ніколи не накидувала. Ніколи я не завважив у неї злоби чи сарказму, – згадував Роман Дашкевич. – Проте не належала вона до вибранців долі з т.зв. фамілій, вона була матеріяльно бідна й усе здобувала власною працею, без протекцій, без впливових зв’язків. Була завжди готова помогти другим».

В 1918-1923 роках працювала в українських посольствах Фінляндії та Відня, відвідувала країни Західної Європи, водночас виконуючи розвідницькі функції (що стало наслідком тісної співпраці з Українською військовою організацією).

У 1923-му переїхала до Львова. Працювала в Союзі українок, зв’язкова коменданта УВО Євгена Коновальця. Заарештована польською поліцією 9 лютого 1924-го і за три дні, після страшних тортур, померла – чи то повісилася, чи то була вбита слідчими. На стіні її камери знайшли слова: «Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб».

Похована на Янівському цвинтарі Львова.


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті