Завдяки зусиллям росіян в Україні відбудеться те, чого вони боялися - розширення НАТО на схід.
Президент Фінляндії Саулі Нііністе та прем'єр-міністр країни Санна Марін у спільній заяві 12 травня вперше офіційно підтвердили, що підтримують негайне членство країни в Альянсі. Схоже рішення можуть ухвалити і в Швеції. У відповідь на це Росія заявила, що вступ країн до НАТО загрожує безпеці РФ, а тому вона буде змушена вжити військово-технічних заходів. Зокрема, у Путіна заявили про скликання зборів ОДКБ.

Сам факт намірів Швеції та Фінляндії вступити до НАТО варто привітати. Реакція Росії на це істерична і означає, що вони фактично визнають, що припустилися стратегічної помилки, напавши на Україну. Бо замість того, щоб не допустити Україну в НАТО, вони підштовхнули до цього процесу Фінляндію та Швецію.

Тож завдяки зусиллям росіян відбудеться те, чого вони боялися - розширення НАТО на схід. Хоча насправді це не розширення, а воля країн-сусідів іти на Захід, бо ініціатива вступу Швеції та Фінляндії йшла не від НАТО, а від самих країн, які відчувають загрозу РФ для себе.

І чим сильніше вони відчувають загрозу, тим більш рішучий їхній рух на Захід. Для України цей рух важливий тим, що він відволікатиме увагу і ресурси (принаймні політичні) Росії на інший напрямок "уявної загрози". Тому нам у цей час може бути трохи легше.

Шанс вступити до НАТО Фінляндія та Швеція отримали, тому що зараз для цього з’явилося вікно можливостей. Тобто коли Росія повністю зав’язла у війні з Україною, вона не може практично нічого зробити. Рано чи пізно такий момент настане і для України, коли Росія буде неспроможна протидіяти цьому сценарію - це може статися як у разі програшу в Україні, так і в результаті внутрішніх катаклізмів усередині самої РФ.

Збори ОДКБ, які оголосила Росія - це теж істерика. Це "гра м’язами" і спроба протиставити НАТО свій безпековий союз. Але по суті жодна з держав-членів ОДКБ не підтримала Росію у її зовнішній інтервенції і не хоче брати у цьому участь та, відповідно, розділяти відповідальність за не свої рішення.

Формально ОДКБ, можливо, і збереться, але жодних подальших дій не буде. Бо яким чином членство Фінляндії та Швеції в НАТО може загрожувати, наприклад, Казахстану чи Вірменії? Це не про ОДКБ. І нинішні держави - безпекові сателіти Росії, навпаки, шукатимуть баланс, щоб стримувати повторення російської агресії щодо самих себе, а не те щоб воювати разом з росіянами з якимось дуже далеким від них Північноатлантичним Альянсом. Тобто це буде ритуальна зустріч, яка нічого не означатиме. Просто на символічному рівні Росії треба дати відповідь - мовляв, у нас теж є своє а-ля НАТО.

Щодо ядерної відповіді, якою пригрозив Кремль, то це більше риторична вправа. Всі уже давно зрозуміли, що це - останній аргумент, який є у російському арсеналі і цей аргумент суто вербальний. Вони можуть погрожувати атомною зброєю, але не можуть її застосувати, бо будуть знищені ударом у відповідь.

Щиро сподіваюся, що надання Швеції та Фінляндії статусу члена НАТО (чи хоча б кандидатів на вступ) буде використано мешканцями Кремля для того, щоб пояснити своєму народу припинення активних дій. Мовляв, це вже не просто війна з Україною, а війна з Альянсом. А воюючи з НАТО, можна дійти до ядерної війни і тому вони зупиняють гарячу фазу війни, щоб не наражатися на ядерний удар.

Це фактично міг би бути для них шанс припинити війну в Україні і зберегти обличчя перед власним народом.

Як правило, під військово-технічними заходами, якими МЗС Росії вже погрожує Фінляндії, росіянами мається на увазі розміщення ракетної зброї на ділянках, де вони могли нести загрозу противнику. Зазвичай йшлося про Калінінградську область і розміщення в ній ракет, які би покривали усю територію Європи і могли б добити як до Фінляндії на півночі, так і до заходу, півдня. Тепер Росія може заявити про те, що ці ракети можуть нести ядерну зброю, що становитиме загрозу для НАТО і на підставі цього вимагати для себе якісь умови. Відповідно подібні заяви - спосіб увійти в перемовини і торги, в рамках Росія може спробувати повернутися до діалогу, який вони вели напередодні Нового року про якийсь новий стратегічний договір тощо.

Єдиний спосіб Заходу і Росії домовитися - це статус-кво, але він не влаштує нікого. Ані Захід, який вже не приховує намірів дотискати путінський режим, ані Росію, яка через це виглядатиме тою, хто зазнав геополітичної поразки і це буде зрозуміло кожному росіянину. Бо вийде так, що Росія боролася за нерозширення НАТО, а вийшло навпаки. Та і для України цей статус-кво теж не може бути прийнятним без звільнення територій.

Тож ситуація ітиме своїм звичаєм і Росії доведеться у той чи інший спосіб капітулювати, бо протидіяти процесам, що тривають, вони фізично неспроможні. Адже у Росії немає сил, які вони б могли застосувати для вторгнення до Фінляндії чи Швеції - уся їхня боєздатна потуга зосереджена або в Україні, або на підході до неї. Те, Росія змирилася з Фінляндією і Швецією і ще дужче накинулася на Україну, виглядає нелогічно. Бо, по-перше, немає чим з подвійною силою накидатися, а по-друге, при чому Україна до геополітичної поразки на півночі

Мислячі люди на Росії не можуть трактувати таких дій влади інакше, як поразку особисто Путіна. Це, до речі, наслідок його помилкового рішення вторгнення в Україну - замість того, щоб зупинити процеси, він їх пришвидшив. Але багато мислячих людей вже виїхали з Росії, тому це не дуже загрожує режиму Путіна. А те, що вони пояснюватимуть так званому глибинному народу, який залишився і бере участь у війні, залежатиме від того, що саме розказуватимуть йому пропагандисти Путіна.

Та що б вони не говорили, навіть у віддаленій глибинці знайдеться бодай один чоловік, який, послухавши різних шоуменів, поставить питання про те, що було до війни і що стало після - різниця буде очевидною.

Пропагандисти, звісно, можуть сказати, що вторгнення в Україну було єдино можливим, не було іншого виходу, тому що НАТО розширяється на Швецію та Фінляндію. Мовляв, Росія спробувала превентивно зірвати цей процес але не вийшло. Але еліти цього Путіну не пробачать. Тому вони можуть скористатися невдоволенням населення, щоб змінити владу і просунутися вище по щабелях владної ієрархії.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, Главред