Історична політика та звичайне невігластво: доля Польщі та України
У 2017-2018 рр. у багатьох країнах Європи настав час великих ювілеїв. Протягом 2018 р. 100-річний ювілей з дня спроб відновлення незалежності відзначають Білорусь, Україна, Грузія, Азербайджан, Вірменія. Свій 100-річний ювілей відзначають сучасна Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Австрія, Литва, Латвія, Естонія.
На цьому тлі дії уряду Польщі зі зміни своєї попередньої, достатньо виваженої політики історичної пам’яті, виглядають щонайменше дивними. Ще більш недоречними виглядають спроби деяких українських політиків, науковців, журналістів, підігрувати цим спробам.
У зв’язку з цим, маємо навести деякі факти:
1) Після поразки українських визвольних змагань початку ХХ ст. українці розбудовують Україну еміграційну на чолі з урядом УНР в еміграції. На землях Польщі, Чехословаччини, Румунії вони в міру своїх можливостей розбудовують напівлегальну Україну. На землях Наддніпрянщини створюється химерне державне утворення у вигляді УРСР, як своєрідний наслідок невдалої Української революції 1917–1921 рр.
2) Після військової поразки восени 1939 р. поляки розбудовують Польщу еміграційну з урядом в Лондоні, частинами Війська Польського спочатку у Франції, а потім у Англії та Північній Африці, що воюють на боці країн об’єднаних націй проти військ Німеччини та їх союзників. На окупованій німцями території Польщі вони розбудовують Польщу підпільну з представництвом (делегатурою) уряду Польщі в еміграції зі створеною у лютому 1942 р. Армією Крайовою, підпільними судами і розгалуженою інфраструктурою.
У 1942 р. на території СРСР створюють із вцілілих після масових розстрілів у 1940 р. радянським НКВС солдат і офіцерів польської армії армію генерала В. Андерса. Вона перебралася до Північної Африки і вступила у бій на боці англійських військ. Дещо пізніше, у 1943 р., за ініціативи вцілілих після масових репресій в СРСР польських комуністів було створено Народне Військо Польське. Окрім поляків туди відправили багатьох військових із Червоної Армії.
3) У вересні 1939 р. уряд УНР в еміграції, який перебував на той час у Парижі, оголосив про підтримку у війні Англії і Франції проти Німеччини. Він не мав змоги створити власну збройну силу і тому закликав українців вступати до армії Франції.
Опозиційній до уряду УНР в еміграції Організації Українських Націоналістів (ОУН) вдається вступити до співпраці з німецькими військовими, які прдставляли майбутнього противника СРСР. Після початку війни проти СРСР в червні 1941 р. сформовані за підтримки німців збройні формування ОУН увійшли до Львова і 30 червня 1941 р. проголосили відновлення Української держави. Німецький уряд це ніяк не влаштовувало. Створений у Львові уряд на чолі з Ярославом Стецьком і керівництво ОУН на чолі зі Степаном Бандерою опинилось у німецьких концтаборах та перебувало там майже до кінця війни. Репресії проти членів ОУН тривали. На початку 1942 р. в урочищі Бабин Яр було страчено відому українську письменницю Олену Телігу.
У відповідь члени ОУН спільно з представниками інших українських політичних сил створюють потужну підпільну мережу. Восени 1942 р. почалося створення Української Повстанської Армії (УПА). Навесні 1943 р. тільки на Волині УПА контролювало близько 19 тис км2 території. Принаймні таку цифру наведено у документах з архіву Рейхскомісаріату «Україна» у Рівному. Для порівняння, це більше половини площі сучасної Бельгії або Молдови. Для боротьби з УПА німці мусили перекинути на Волинь частини німецької армії, що готувалась до наступу проти Червоної Армії на Курській Дузі.
Там само, на Волині, відбулося і зіткнення УПА з частинами Армії Крайової (АК). Спроби попередити його виявилися невдалими. До співпраці УПА і АК на сході сучасної Польщі проти спільного ворога – частин тодішньої урядової армії Польщі і військ держбезпеки дійшло лише у 1947 році.
4) У 1944 р. країни Південної та Центральної Європи охопила хвиля повстань і державних переворотів, спрямованих проти Німеччини. Вони були як вдалими (у Югославії, Албанії, Болгарії, Румунії), так і не дуже (у Словаччині, Угорщині та Польщі (Варшавське повстання)). Ці повстання призвели до визволення Югославії та Албанії, переходу на бік Об’єднаних Націй (СРСР, США, Англія та їх союзники) Румунії та Болгарії. Успіх повстань залежав від рівня взаємодії з частинами армії СРСР, яка вела наступ у цій частині Європи. У випадку з Варшавським повстанням у Польщі цієї взаємодії явно забракло.
5) По закінченню Другої світової війни українці в Західній Європі, Північній Америці та інших частинах світу відбудували Україну еміграційну. Уряд, президент та парламент УНР в еміграції перебрались до США. Збройна боротьба УПА та підпілля тривала до кінця 50-х років на території УРСР. Фактично Україна підпільна в різних формах існувала в СРСР до початку 1990-х.
6) У Польщі збройна боротьба АК і організації «Воля і незалежність» проти союзного СРСР уряду Польщі тривала до кінця 1940-х. Потім польська опозиція діяла нелегально і легально до кінця 1980-х. Уряд Польщі в еміграції існував до 1990 р.
7) У серпні 1991 р. Україна проголосила свою незалежність. Це стало можливим завдяки зусиллям як прихильників незалежної України, що отримали можливість легально діяти у кінці 1980-х, та і тієї частини політичної, господарської та військової еліти УРСР, що була готова до життя в умовах незалежності. 22 серпня 1992 р. представники уряду УНР в еміграції урочисто передали свої повноваження президенту, уряду та парламенту незалежної України. Розпочався важкий і тернистий шлях розбудови держави.
8) У Польщі у 1989 р. внаслідок переговорів влади і опозиції були проведені вільні демократичні вибори. Правляча Польська Об’єднана Робітнича партія (ПОРП) втратила владу і в 1990 р. припинила своє існування. Почався розвиток сучасної Польщі.
9) Історичні пам’яті, як і історичні політики Польщі та України не були конфліктними, а взаємно доповнювали одна одну. Зусиллями урядів Польщі і України протягом 1990-х – початку 2010-х років вдалось узгодити всі конфліктні сторінки минулого.
10) Ситуація змінилась за останні три роки. Уряд Польщі, сформований партією «Право і справедливість», став на шлях конфронтації на ґрунті історії з Німеччиною, Ізраїлем та Україною. Але це шлях в нікуди…
Леонід ШЕВЧЕНКО, м. Чернігів
На цьому тлі дії уряду Польщі зі зміни своєї попередньої, достатньо виваженої політики історичної пам’яті, виглядають щонайменше дивними. Ще більш недоречними виглядають спроби деяких українських політиків, науковців, журналістів, підігрувати цим спробам.
У зв’язку з цим, маємо навести деякі факти:
1) Після поразки українських визвольних змагань початку ХХ ст. українці розбудовують Україну еміграційну на чолі з урядом УНР в еміграції. На землях Польщі, Чехословаччини, Румунії вони в міру своїх можливостей розбудовують напівлегальну Україну. На землях Наддніпрянщини створюється химерне державне утворення у вигляді УРСР, як своєрідний наслідок невдалої Української революції 1917–1921 рр.
2) Після військової поразки восени 1939 р. поляки розбудовують Польщу еміграційну з урядом в Лондоні, частинами Війська Польського спочатку у Франції, а потім у Англії та Північній Африці, що воюють на боці країн об’єднаних націй проти військ Німеччини та їх союзників. На окупованій німцями території Польщі вони розбудовують Польщу підпільну з представництвом (делегатурою) уряду Польщі в еміграції зі створеною у лютому 1942 р. Армією Крайовою, підпільними судами і розгалуженою інфраструктурою.
У 1942 р. на території СРСР створюють із вцілілих після масових розстрілів у 1940 р. радянським НКВС солдат і офіцерів польської армії армію генерала В. Андерса. Вона перебралася до Північної Африки і вступила у бій на боці англійських військ. Дещо пізніше, у 1943 р., за ініціативи вцілілих після масових репресій в СРСР польських комуністів було створено Народне Військо Польське. Окрім поляків туди відправили багатьох військових із Червоної Армії.
3) У вересні 1939 р. уряд УНР в еміграції, який перебував на той час у Парижі, оголосив про підтримку у війні Англії і Франції проти Німеччини. Він не мав змоги створити власну збройну силу і тому закликав українців вступати до армії Франції.
Опозиційній до уряду УНР в еміграції Організації Українських Націоналістів (ОУН) вдається вступити до співпраці з німецькими військовими, які прдставляли майбутнього противника СРСР. Після початку війни проти СРСР в червні 1941 р. сформовані за підтримки німців збройні формування ОУН увійшли до Львова і 30 червня 1941 р. проголосили відновлення Української держави. Німецький уряд це ніяк не влаштовувало. Створений у Львові уряд на чолі з Ярославом Стецьком і керівництво ОУН на чолі зі Степаном Бандерою опинилось у німецьких концтаборах та перебувало там майже до кінця війни. Репресії проти членів ОУН тривали. На початку 1942 р. в урочищі Бабин Яр було страчено відому українську письменницю Олену Телігу.
У відповідь члени ОУН спільно з представниками інших українських політичних сил створюють потужну підпільну мережу. Восени 1942 р. почалося створення Української Повстанської Армії (УПА). Навесні 1943 р. тільки на Волині УПА контролювало близько 19 тис км2 території. Принаймні таку цифру наведено у документах з архіву Рейхскомісаріату «Україна» у Рівному. Для порівняння, це більше половини площі сучасної Бельгії або Молдови. Для боротьби з УПА німці мусили перекинути на Волинь частини німецької армії, що готувалась до наступу проти Червоної Армії на Курській Дузі.
Там само, на Волині, відбулося і зіткнення УПА з частинами Армії Крайової (АК). Спроби попередити його виявилися невдалими. До співпраці УПА і АК на сході сучасної Польщі проти спільного ворога – частин тодішньої урядової армії Польщі і військ держбезпеки дійшло лише у 1947 році.
4) У 1944 р. країни Південної та Центральної Європи охопила хвиля повстань і державних переворотів, спрямованих проти Німеччини. Вони були як вдалими (у Югославії, Албанії, Болгарії, Румунії), так і не дуже (у Словаччині, Угорщині та Польщі (Варшавське повстання)). Ці повстання призвели до визволення Югославії та Албанії, переходу на бік Об’єднаних Націй (СРСР, США, Англія та їх союзники) Румунії та Болгарії. Успіх повстань залежав від рівня взаємодії з частинами армії СРСР, яка вела наступ у цій частині Європи. У випадку з Варшавським повстанням у Польщі цієї взаємодії явно забракло.
5) По закінченню Другої світової війни українці в Західній Європі, Північній Америці та інших частинах світу відбудували Україну еміграційну. Уряд, президент та парламент УНР в еміграції перебрались до США. Збройна боротьба УПА та підпілля тривала до кінця 50-х років на території УРСР. Фактично Україна підпільна в різних формах існувала в СРСР до початку 1990-х.
6) У Польщі збройна боротьба АК і організації «Воля і незалежність» проти союзного СРСР уряду Польщі тривала до кінця 1940-х. Потім польська опозиція діяла нелегально і легально до кінця 1980-х. Уряд Польщі в еміграції існував до 1990 р.
7) У серпні 1991 р. Україна проголосила свою незалежність. Це стало можливим завдяки зусиллям як прихильників незалежної України, що отримали можливість легально діяти у кінці 1980-х, та і тієї частини політичної, господарської та військової еліти УРСР, що була готова до життя в умовах незалежності. 22 серпня 1992 р. представники уряду УНР в еміграції урочисто передали свої повноваження президенту, уряду та парламенту незалежної України. Розпочався важкий і тернистий шлях розбудови держави.
8) У Польщі у 1989 р. внаслідок переговорів влади і опозиції були проведені вільні демократичні вибори. Правляча Польська Об’єднана Робітнича партія (ПОРП) втратила владу і в 1990 р. припинила своє існування. Почався розвиток сучасної Польщі.
9) Історичні пам’яті, як і історичні політики Польщі та України не були конфліктними, а взаємно доповнювали одна одну. Зусиллями урядів Польщі і України протягом 1990-х – початку 2010-х років вдалось узгодити всі конфліктні сторінки минулого.
10) Ситуація змінилась за останні три роки. Уряд Польщі, сформований партією «Право і справедливість», став на шлях конфронтації на ґрунті історії з Німеччиною, Ізраїлем та Україною. Але це шлях в нікуди…
Леонід ШЕВЧЕНКО, м. Чернігів
Теґі:
