16 жовтня 2015 р. відбулася наукова подіумна дискусія «Друга світова війна: глобальний вимір — український погляд». Історики обговорили нові підходи до визначення та розв’язання питань, пов’язаних з дослідженням історії та формуванням історичної пам’яті в Україні про Другу світову війну.

Організували дискусію Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій світовій війні» та Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. У дискусії взяли участь 28 учасників, доповідачів і дискутантів, провідних дослідників зазначеної теми.

Основні тематичні напрямки, за якими працювали науковці: «Історіописання Другої світової війни в Україні: зміст і нові підходи», «Поведінкові практики учасників війни та їх долі», «Наслідки війни. Облік та осмислення людських і матеріальних втрат», «Пам’ять в Україні про Другу світову війну vs війна пам’ятей».

Поміж іншим, під час роботи у першій секції, де йшлося про історіописання Другої світової війни, заввідділом історії Другої світової війни НАН України Олександр ЛИСЕНКО вів мову про об’єктів і суб’єктів Другої світової війни у історико-правовому вимірі. Він наголосив, що часто робота в цьому полі наштовхувалася на політичні перепони:
«Проект «Книга пам’яті України», де фіксувалися втрати українців у війні, було зупинено через амбіції однієї людини — колишнього міністра освіти ТАБАЧНИКА, який хотів чергову версію Великої Вітчизняної війни, а не книгу пам’яті України. Я був свідком, коли контр-адмірал Короткін викреслював з тексту все, що було українське».

А Людмила РИБЧЕНКО з Національного музею історії України в Другій світовій війні нагадала: «Остаточно визначити цифри втрат українців у Червоній армії встановити вже не вдасться. Тому що недосконала система обліку, яка існувала тоді, сама мінялася 6 разів. Необхідно створювати персональну базу даних. Можна говорити про 3 млн 300 тис. як про максимальну кількість загиблих вихідців з України, що підтверджена документами».

У своїй доповіді Іван ПАТРИЛЯК наголосив на характері Другої світової війни, окресливши її як ідеологічну, тотальну та імперіалістичну. Він говорив про Україну у міжвоєнний час як колоніальний проект кількох держав та пошуки українцями шляхів побудови власної держави.
«Війна мала імперіалістичний характер. Україна була об’єктом внутрішньої колонізації з боку СРСР і зовнішньої — з боку Третього Райху», — зауважив він.

Володимир СІМПЕРОВИЧ підняв проблему вдосконалення поняттєвого апарату істориків — дослідників ХХ століття, і зокрема, Другої світової війни. Історик закликав до вироблення консенсусного терміну на позначення процесу очищення української території від нацистів та запропонував для обговорення наступні: «визволення», «звільнення», «вигнання».

Підсумовуючи, Тетяна ПАСТУШЕНКО окреслила різні етапи у становленні української історіографії Другої світової війни та наголосила на важливості створення національного гранд-наративу, що відповідав би потребам сьогодення. Окрім того, вона висловила застереження проти використання прямих паралелей між Другою світовою та сучасною, російсько-українською, війною.

Під час обговорень у інших секціях подіумної дискусії звучало багато важливих та контроверсійних тем, які спонукали до плідного діалогу. Так, Катерина КОБЧЕНКО повела мову про жінок, що воювали у лавах Червоної армії, окреслила їхні життєві стратегії, девіантну поведінку в умовах війни. Дослідниця також загострила увагу на процесі творення героїчних жіночих образів у СРСР, а також ставленні до жінок-військових на побутовому рівні.
«У радянській ієрархії — найкращий герой — це мертвий герой. Він уже є бездоганним, йому нічого не закинеш», — зауважила дослідниця. Виголошена доповідь викликала жвавий інтерес та низку питань до доповідачки.

Віталій НАХМАНОВИЧ провів паралелі між нацистським та комуністичним режимами, їхніми ідеологічними засадами, у такий спосіб підвівши слухачів до головної теми доповіді про духовний опір під час Голокосту.

У своєму виступі Тамара ВРОНСЬКА підняла проблему датування закінчення війни для України, для людей, наголосивши на з’ясуванні того, коли ж завершувалися надзвичайні умови для виживання. Так, приміром, лише у 1959 р. було скасовано юрисдикцію воєнних трибуналів, тобто суспільство продовжувало жити з реліктами воєнного часу.
На завершення дискусії розпочала роботу окрема секція, присвячена пам’яті про Другу світову війну. Проте проблеми пам’яті, радянських і сучасних комеморативних практик виринали і супроводжували усі теми, що дискутувалися протягом дня. Саме в останній секції ці питання були розвинені у трьох доповідях: Володимира В’ЯТРОВИЧА, Олександра УДОДА та Михайла ТЯГЛОГО.

Поміж іншим, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ вів мову про політику пам’яті про Другу світову війну в незалежній Україні, консервування радянських міфів.
«Друга світова війна стала подією, яка визначила майбутнє Європи та світу на багато десятиліть. Тож не дивно, що досі вона залишається улюбленою темою не лише літераторів та кіномитців, а й учасників запеклих історичних та політичних дискусій. Своє бачення цієї війни сформулювали практично всі її учасники. Очевидно, власний погляд на цю ключову подію світової історії повинна мати й Україна.

Для початку варто подивитися як «різнобарвно» бачать історію війни наші близькі й далекі сусіди — країни, які брали у ній безпосередню участь. Моделі осмислення Другої світової війни, що склалися в Центрально-Східній Європі, можуть бути застосовані й в Україні. Там ніхто не говорить про визволення тих країн Червоною армією», — сказав В’ЯТРОВИЧ.
Також він наголосив на важливій ролі Українського інституту національної пам’яті у подоланні радянського спадку в цілому та у царині пам’яті про Другу світову війну зокрема.

Вікторія Яременко, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті