...Вони, дивлячися, не бачать, i слухаючи, не чують i не розумiють. Пророка нема без пошани - хiба тiльки в вiтчизнi своiй та в домi своїм! Євангеліє від св. Матвія

Присвячую своєму батькові Григорію Ляхновському.
Що змушує мене, людину далеку від журналістики, взятися за перо? Змушує почуття обов’язку перед моєю країною, яку я можу втратити, змушує почуття відповідальності перед майбутнім, бо можемо його не мати, змушує пам’ять про мого батька, який перед своєю смертю просив поховати його у вишитій сорочці, щоб під голову його поклали вишиту маленьку подушку, на якій він любив відпочивати і щоб на могилі затрембітали трембіти, бо дуже любив свою Україну. Я до тепер чую ті трембіти, і дивлячись на те, як відходить у минуле дух патріотизму, як наші серця наповнює порожнеча байдужості до своєї історії, до своєї культури, до наших героїв, які своєю кров’ю полили цю землю, щоб на ній зійшли вистраждані мрії багатьох поколінь українців мати свою державу, часом здається, що їхня музика – то реквієм по Україні. І тільки віра в мудрість української нації, яка, все-таки, на кінець, зможе розібратись хто є хто в нашій країні вселяє в мене надію.

В своїй статті я прагнув відобразити своє, як громадянина, бачення та розуміння політики Віктора Ющенка і поділитися цим з такими як і я, простими громадянами, які в міру тих чи інших обставин, як показують рейтинги, на мою думку, не розуміють її, і від яких на майбутніх виборах буде залежати доля країни в якій жити нам і нашим дітям. Я старався підкреслити роль Віктора Ющенка, як провідника і безальтернативного лідера Української нації, бо це є моє тверде переконання. Я хотів висловити своє розуміння, чому нація не сприймає, судячи по рейтингах, того, що робить Віктор Андрійович.
Якщо говорити про причину цього нерозуміння, то, на мою думку, її слід шукати в нашій ментальності, бо вона формувалась під потужним впливом імперій, до складу яких ми входили. Кожна імперська політика основною складовою має подавлення любих центробіжних тенденцій на своїй території будь-якими методами – від насильницьких, до простого впливу на людську свідомість. До насильницьких можна, в першу чергу, віднести фізичне усунення еліти нації, тобто тих, на кого повинен рівнятись кожен член суспільства, і хто ніс завжди прогресивні ідеї для розвитку та прогресу нації. Таке винищування, гоніння відбувалось, особливо, за часів Російської імперії, а потім її наступника – Радянського Союзу, на фоні заохочення тих, хто прогнувся під імперським тиском. Наприклад, Гоголь, Чайковський ніколи би не були знаними на цілий світ, якби не позиціонували себе росіянами, хоч самі були корінними українцями. Талант завжди потребує, щоб йому дали дорогу. Тільки одиницям, таким як Тарас Шевченко вдалось пробитись дорогою великих страждань до вершини геніїв світової цивілізації. За часів радянської влади, процес винищування кращих представників нації також не припинявся, а, навпаки, жертви вже налічували мільйони. Підчас Голодомору було, практично, знищені талановиті землевласники на таких багатих землях, які є на Південному Сході України. Україну позбавили господарів, які несли з собою в майбутнє любов до землі та вміння її обробляти. А замість них Схід і Південь заселявся чужими переселенцями, які поняття не мали як обробляти землю, та й взагалі Україна була їм чужою. Методом великого переселення народів Радянська влада намагалась викорінити будь-які ростки національної свідомості, як базового атрибуту державності. Паралельно велась потужна агітаційна робота з нав’язуванням утопічних комуністично-соціалістичних ідеалів, висміювання та спотворенням всього того, що є основними атрибутами нації – мови, історії, культури… Була вибрана одна культура – російська, яка мала стати колись стержневою, довкола якої повинен був формуватись тільки один – штучно створений, внаслідок маніпуляцій людською свідомістю, та, внаслідок масштабних етнічних переселень людей, активізацією різнонаціональних шлюбів – “советский” народ – вона і прославлялась. Скрізь і рядом демонструвалось “ как велик и могуч русский язык” і в той же час українську мову називали ”телячим языком”, тоді як українська мова визнана світовими лінгвістами другою в світі після Італійської самою милозвучною та співучою. Мова – це душа нації. Знищення мови – приведе до знищення нації. Ось в чому мотивація активізації мовного питання, яке постійно піднімається ворогами України. Згадаймо репліку: “Россия заканчивавется там, где заканчивается русский язык”. Цим все сказано. Під прикриттям, нібито, захисту прав російськомовних громадян України, насправді, велась і ведеться боротьба з розвитком рідної української мови. Така боротьба триває віддавна, не одну сотню років і призвела до фактичної її ліквідації на Півдні і Сході. Крім цього культури народів в СРСР також висміювались, з метою розвинути комплекс меншовартості. Так формувався комплекс безбатченків, який формував і доповнював комплекс раба, яким можна маніпулювати будь-як. Історичні факти спотворювались, і підтасовувались до комуністичної ідеології, національні герої та визвольні рухи видавались злочинними. Таке зерно на Південному-Сході України попадало на вже підготовлений грунт і проросло ненавистю до всього українського. І, як не парадоксально, це відбувалось саме там де існувала прадавня трипільська культура, звідки, за дослідженнями вчених світу пішла вся індоєвропейська культура та індоєвропейська мова, як родоначальниця всіх слов’янських мов і не тільки! Саме тут виникла одна з перших земних цивілізацій і поширилась по планеті. Це VI-V тисячоліття до нашої ери! Це історичні факти доказані істориками, археологами всього світу. На цих землях зараз живуть люди, і не усвідомлюють свою історичну велич, не розуміють, що саме їхні предки були в числі перших, які дали поштовх розвитку світової цивілізації.

Ну, а що ж відбувалось на Заході? На Заході України з приєднанням, внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа (напад Гітлера та Сталіна на Польщу за взаємною домовленістю, про що також стало відомо завдяки Ющенку) Західноукраїнських земель, а в послідуючому, підчас та після Другої Світової війни розпочалась вже привична робота для Радянського керівництва - геноцид корінного населення, зокрема його еліти. Беззаперечним доказом таких звірств є розсекречені і відкриті історичні документи, свідчення громадян, які дожили до наших днів і на власні очі бачили, як звозили на розстріл простих людей, та сотнями скидали у великі вириті ями. За часів незалежності могили були розкопані, бо люди бачили де це відбувалось, і в них знайдені сотні людських жертв, в тому числі жінки та діти з простріленими в ділянці потилиці черепами (Дем’янів Лаз та інш.). Це не німецькі окупанти в потилицю стріляли, це стріляли “визволителі”. Такі звірства, а також інформація про те, що відбувалось на Сході України підчас Голодомору спричинило потужний національно-визвольний рух, очолений Степаном Бандерою… Але з тих часів пройшло вже досить багато часу, майже не лишилось живих свідків тих подій, та виросло не одне покоління вже радянських людей, вихованих на радянській пропаганді. Тих, що не зігнулись, на прикладі геніального композитора Володимира Івасюка, надзвичайно талановитого кіноактора Івана Миколайчука, найвизначнішого українського поета 20 століття Василя Стуса та багато інших – замордовували, знищували, решта приховували свої думки, а деякі від страху міняли свої погляди і служили ”на благо советского народа.” Відчуття національної свідомості гасло з плином часу, а на його місці оселялась порожнеча, яка швидко заповнювалась радянським способом життя, де одним із важливих атрибутів було споювання населення дуже дешевими на той час спиртними напоями. На цьому базувалась політика комуністичного режиму. Дешева горілка, та пропаганда “счастливой и беззаботной жизни” при комунізмі, під дією алкоголю, призвела, фактично, до повної моральної деградації та духовного зубожіння цілі покоління. В напівейфоричному стані від постійних “застолей” людям легко лягали на душу “мысли о светлом комунистическом будущем” і забувалось своє, рідне. За часів незалежності ніхто з керівників, які правили незалежною вже Україною, пальцем не поворухнув, аби хоча би якось відродити почуття любові до своєї землі, історії, культури, вже у того покоління, що народилось в незалежній Україні. Молодь росла на кровавих бойовиках, фільмах жахів, “порнусі” та російській попсі, яку безперервно крутили з ранку до ночі по радіо та телевізору, зомбуючи цим сміттям свідомість. Зважаючи на це, не дивно, що юліна чи вітіна “тисячка” чи інші популістські подачки та обіцянки можуть визначати політичний вибір людей, бо тільки в матеріальному вони бачать радість життя, не розуміючи, що все матеріальне дуже легко втрачається, якщо немає в свідомості людей патріотизму та концепції держави, як рідного дому, де сам собі господар. Думаю саме духовне спустошення нації і є причиною такого низького рейтингу Ющенка. Насправді, це є оцінка, яку нація, мимо волі, дала сама собі.

Розуміючи таку катастрофічну ситуацію, при якій Україна вже, просто, падала в обійми свого руйнівника – шовіністичної Росії, Ющенко, будучи Президентом взяв курс на відродження вже, майже, спустошеної духовно нації, з надією відродити її.

Ющенко перший за час незалежності відкрив історичну правду своєму народові, і намагається надалі вселити в свідомість кожного українця гордість за свою державу. Бо горду націю – на коліна не поставиш. Для мене саме це є визначальним в оцінці роботи Ющенка, як на посту Президента, так і зараз, бо саме цього потребує Україна якнайбільше. А головне – це те, що людина, яка пройшла через такі випробування, через які пройшов він, ніколи не зрадить своїм принципам, ніколи не зрадить Україні. Він не зламався після замаху на його життя і не зігнувся під імперською, шовіністичною політикою Москви, тому я не бачу альтернативи Ющенку в українській політиці на даний час, думаю, що і надалі він залишається своєрідним оберегом для України.

Якщо згадати початок політичної кар’єри Віктора Ющенка, то я добре пам’ятаю коли після стрімкого падіння економіки України в умовах дефолту та повної девальвації тодішньої грошової одиниці, Віктор Андрійович ввів в обіг гривню, як національну валюту. Тільки завдяки Ющенкові був створений такий бюджет та виведені такі економічні схеми господарювання, які дали змогу докорінно змінити ситуацію в економіці країни, а наступним урядам йти вже прокладеною ним правильною дорогою. Тоді ж почався ріст заробітної плати, погашені за декілька місяців заборгованості по заробітним платам… Але надзвичайно велика популярність серед народу Ющенка, стала причиною і примусило тодішнє керівництво придумати повід і відправити у відставку весь уряд. Чому ж йому не вдалось виконати заплановане в повній мірі і покращити життя нації? Дивлячись на те, що відбувалось в країні після президентських виборів 2004 року, відповідь очевидна і проста – це не дали зробити йому ті, хто вніс злощасну поправку до Конституції , а також ті, хто підтримав Віктора Андрійовича, як єдиного (підкреслюю) єдиного на той час прохідного кандидата в президенти від демократичних сил, прийшовши разом із ним до влади – зрадили йому, і почали працювати не на Україну, а на власний політичній імідж. Прикриваючись популістськими гаслами, чим, власне, і вводили в оману втомлене важким життям суспільство, намагались досягти абсолютної влади, для того, щоб мати безперешкодний доступ до фінансових потоків. Ющенко їм мішав, своєю чесною, державницькою позицією. Він їм потрібен був лиш як льодохід, що прокладе фарватер, по якому вони прошмигнуть до владного олімпу. Тому та непримирима боротьба, яку ми спостерігали впродовж цих років , була закладена ще в утробі помаранчевої революції. Тим, хто критикує Ющенка, хочу наголосити – якщо вже вибрали Президента, то треба було дати змогу йому нормально працювати, раз довірили йому керівництво країни, то треба було і працювати під його керівництвом, і виконувати його програму , а не використовувати факт підтримки на виборах, як метод шантажу, для досягнення своєї мети. Треба було дати йому виконати заплановане, а не тримати його в постійному форсмажорі. Де ви бачили, щоб десь у світі обраному керівникові перечили підлеглі. Повинно було бути дотримане чітке підпорядкування, як це прийнято в цивілізованих країнах. Тепер немає чого звинувачувати його. Він не опустив свій народ до рівня плебея, в якого немає взагалі ніяких прав, на прикладі багатьох інших країн пострадянського простору, а навпаки, дав можливість самим вирішувати сою долю, вільно висловлювати свою думку, дав зрозуміти світові, що ми вміємо відстоювати свої інтереси. Поряд з цим хочу підкреслити, що після обрання Президентом, борючись з наслідками тяжкого замаху на його життя, Ющенко, (хочу ще раз підкреслити!) практично, не мав повноцінних прав в керівництві країною а також впливу на економіку, по причині прийняття поправки до Конституції, яка, по суті, перетворила президентську країну на парламентсько-президентську республіку, де президентові відводилась роль “весільного генерала”, а надзвичайно корумповано-заполітизованому законодавчому органу, яким є наш парламент надавалось право обирати керівників країни в тому числі і прем’єр міністра, а отже керувати нею. Замість того, щоб здійснювати передвиборчу програму, з якою він ішов на вибори, президент був змушений боротись за право володіти реальною владою, щоб здійснити цю програму і впливати, як на політику держави, так і на економічну ситуацію. Відновити Status quo, який існував до прийняття поправки так і не вдалось, бо надто сильний опір чинився її авторами в тому числі і Тимошенко, а з такими повноваженнями президента, які вже вступили в силу , протидіяти цьому опору демократичним шляхом було, практично, неможливо. Тому Віктору Андрійовичу приходилось робити все можливе для становлення України як демократичної держави в межах тих складних реалій, що складалися. На той час головна проблема, яка стояла перед Президентом була – як об’єднати країну, яка розділена не по ідеологічним принципам в межах однієї території, а розділена по ідеологічним принципам територіально, бо так історично склалось, і, що дуже ускладнює об’єднавчу національну політику будь-якому Президенту такої країни? Як припинити сепаратистські тенденції в країні роздмухувані північним сусідом, щоб не привести країну до громадянської війни? Це можна було зробити в даній існуючій політичній ситуації тільки кадровими призначеннями, які би змогли вплинути на електорат східних регіонів країни ( в яких були свої лідери, яким вони вірили і за яких голосували), де такі тенденції спостерігались і загрожували цілісності країни. Приходилось йти на компроміс заради збереження України, як соборної незалежної держави. Це викликало нерозуміння в суспільстві, чи навіть обурення і трактувалось, як зрада Майдану. Але насправді – це була продумана тактика, яка в результаті припинила явища сепаратизму, відхилила загрозу громадянської війни, бо сепаратизм в історії людства завжди йшов поряд з громадянською війною.( Згадаймо недавні події в бувшій Югославії.) Це була не зрада національним інтересам, а велика внутрішньополітична перемога президента. Питання сепаратизму, федералізації зникло до тепер. А далі почалась боротьба з популізмом та реприватизацією. Ющенко, як мудрий економіст, що входить в п’ятірку кращих банкірів світу розумів – популістський, перенасичений соціальними навантаженнями бюджет не витримає економіка, яка і так є слабкою, що популістська тотальна реприватизація, розрахована на швидке отримання фінансування обіцяних перед виборами населенню ”тисячок”, колишніх заощаджень та інших соціальних виплат, приведе до відлякування інвесторів , які відіграють ведучу роль в економіці будь-якої країни. Інвесторам потрібні гарантії бізнесу, а не думати, що при черговій зміні влади почнеться нова реприватизація. Дорогоцінний час , було втрачено. А економіка, несучи таке навантаження, не в змозі була тримати удар світової економічної кризи. Світ уже видужував від кризи, а ми ще глибше грузли в ній і трималися тільки на подачках Міжнародного Валютного Фонду та включали друкарський станок. Ющенко ж ніколи не займався популізмом і не працював на свій політичний імідж, він працював тільки на Україну. Ні тема УПА, ні тема вступу в НАТО ні прагнення добитись визнання Голодомору світом – не ті теми, що піднімають рейтинги політикам в нашій країні, але це ті теми, усвідомлення яких відкриває дорогу в майбутнє. Проте, не зважаючи на численні труднощі, Ющенкові вдалось на даний час зробити багато. Про ці здобутки я вже неодноразово писав в попередніх публікаціях, проте особливо хочеться виділити основну роль Ющенка у відкритті історичної правди своєму народові і світові, зокрема, правди про звірство вчинене над українською нацією, а саме голодомор 32-33 років. Здається, що закатовані голодом мільйони наших братів і сестер, батьків і дідів, дух яких ось уже майже століття витає степами України, прагнучи бути пом’янутим своїми нащадками, вимолив у Бога людину, яка би відкрила світові правду про їхню нелюдську муку. Ні одного народу в світі немає, який би протягом неповного року, так жорстоко і по-звірячому був знищений і в такому масштабі. Правда була потрібна для того, щоб не висіло страшним гріхом над Україною забуття померлих у муках і не похованих по-християнськи. Потрібно було увіковічнити цю пам’ять. Бо навіть дикі племена з пошаною ставляться до померлих. Правда була потрібна для того, щоб знали нащадки, хто приніс біду на нашу землю, щоби пам’ятали, як поступали з нами в минулому, а отже цим само не допустити такого в майбутньому, твердо знаючи, що надія у нас повинна бути тільки на самих себе.

Хочеться відмітити також вирішальну роль Ющенка в грузинській війні. Саме по його ініціативі відбулась поїздка п’яти президентів у Грузію. Фактично, цей поступок і зупинив повну окупацію цієї країни. Незалежної України не може бути без незалежної Грузії. Це моє тверде переконання. По грузинській території пройдуть транзитні шляхи для Каспійської нафти та газу до України. Саме газ і нафта є та стратегічна сировина, яку наша держава не має достатньо, і, по суті, це є одним із основних факторів, що впливають на нашу незалежність. Ющенко повів себе як великий стратег і великий політик великого народу. Це ввійде в історію, як прояв його героїзму, бо летіти через зону, яка напічкана зенітними установками, не кожен би політик відважився. Принагідно, згадаймо, як в цій ситуації вели себе ті, хто позиціонував себе лідерами нації, а насправді були зрадниками України. Якби не поступок Ющенка, хтозна чи би ми зараз захоплювались великими досягненнями Грузії, і чи би ми зараз говорили про можливість доставки вуглеводнів з Каспію до України.

Закінчуючи, хочу наголосити, що на планеті Земля не існує країни, яка розташована так вдало для проживання на її землях людей, як Україна. Наша країна надзвичайно багата природними ресурсами, займає дуже вигідне геополітичне розташування, володіє величезними запасами чорнозему, широкою рекреаційною зоною, Україна є великою морською державою з чудовими кліматичними умовами та має одну з найдавніших історичних та культурних спадщин на планеті! Це дає велику перспективу в майбутньому бути однією з найбагатших країн світу. Але ми можемо все втратити , якщо не будемо мудрими і не закарбуємо в своїй свідомості розуміння того, що ми господарі цієї чудової землі, не відродимо в собі почуття патріотизму і любові до своєї Батьківщини. Якщо будемо знати всю правду про те, що відбувалось в нашій історії, то не повторимо більше фатальних помилок. Думаю, що немає країни, Президент якої за такий короткий термін, так багато зумів зробити для відродження своєї нації як Ющенко. Я виріс в українській сім’ї , але дуже багато дізнався про нашу культуру та історію саме завдячуючи Ющенку. Він закладає міцний фундамент для нашого майбутнього. Він прагне, щоб цю землю полюбив кожен, хто живе на ній не залежно від національності – чи це єврей, чи поляк, чи росіянин, чи грек, чи будь хто. Він хоче щоб кожен відчував себе членом української нації, поважав право жити на цій землі і дорожив нею, як своєю. Я впевнений також у тому, що якби економічні важелі знаходились протягом 5 років його президентства в його руках, то наша країна зробила би значний стрибок в розвитку добробуту населення та національної свідомості, тому що було би матеріальне підтвердження доцільності ідеалів демократії та самої національної ідеї.

Але хочеться вірити, що наша Україна, нарешті, прокинеться, ніби, після якогось довгого жахливого сну, і неначе юна, красива дівчина почне усвідомлювати свою вроду. Я вірю, що ми подолаємо всі труднощі і збудуємо заможну державу, об’єднавшись навколо людини, яка здатна своєю волею, інтелектом і безкорисною відданістю своїй Батьківщині привести нас до тої України, в яку так до безтями вірив і любив Шевченко, за яку віддавали свої життя, томилися у тюрмах та гулагах наші патріоти, з її самобутньою культурою, надзвичайно милозвучною мовою та багатим етносом. Я вірю, що нам як нащадкам Трипільської культури та колиски слов’янської цивілізації – Київської Русі – вистачить мудрості відділити зерно від полови, вистачить сили духу встати з колін і запанувати на своїй землі.

Ярослав Ляхновський
Джерело: http://vidia.org/2012/6476