На смерть Леніна, яка глибоко вразила всіх послідовників його ідей, трудящі маси, підтримуючи заклики партійних вождів, відповіли обіцянками тісніше єднатися навколо ленінської партії та ударною працею наблизити побудову світлого майбутнього. На хвилі подібного ентузіазму розцвіла справжня пошесть на так звані «радянські імена» – вже як поривати з минулим, то в усьому. Нове життя мало відображатися навіть в іменах та прізвищах. Звідтоді й пішла мода на Віленів, Владленів, Енгелін тощо.
12 жовтня 1924 р. «Червоний стяг» радісно повідомляв, що піонери кількох чернігівських загонів «змінюють свої старі імена на нові, революційні». І далі слідував перелік із кількох десятків «новаторів». Найбільш цікавими нам здалися наступні:

Загін імені Леніна:
В. Буленок – Владлен Піонерський
І. Вайнштейн – Віллен Пролетарський
Г. Тиморево – Енгеліна Лібкнехт
М. Лієбрам – Мая Пролетарська
С. Айзіна – Енгеліна Октябрська
Маня Лієбрам – Ера Піонерська
Р. Симонтова – Валя Марксистська
К. Френкель – Зоря Первомайська
А. Грінберг – Нінель Комунарська
С. Рохленський – Пролетар Ленін
В. Смайловський – Луч Красномиров
П. Симантов – Спартак Бойовий

Загін друкарів:
К. Шипкін – Ленприз Октябрський
Короткін – Спартак Февральський
М. Каганова – Нінель Пролетарська
В. Шипкін – Владлен Піонерський
Писаревська – Марксиза Юлова
Ф. Коган – Мая Велоктябрська

Загін імені Рикова:
Цитленок – Маркс Октябрський
Ковальов – Молот Більшовицький
Шафлін – Лев Інтернаціоналов
Давидович – Граніт Комінтерн
Фрадін – Кім Спартаківський
Гальперін – Август Бебель
Фрадін – Гамен Трудоправ
Вірзнер – Родін Красномирський
Супоницький – Луч Красний
Каплан – Слідопит Більшовицький
Могильнер – Молот Комунарський
Хавін – Воля Молотов
Марголін – Марс Февральський
Єлисавета Іванова – Ера Леніна

Загін Карла Маркса:
Л. Островський – Піонер Ленінський
Я. Хананов – Бастілій Лучемир

Важко сказати, чи існували в реальності такі шедеври радянських імен як Даздраперма (скорочення від «да здравствует первое мая»), але й наші Марксиза, Граніт Комінтерн, Зоря Первомайська, Слідопит Більшовицький виглядають не менш круто. Хіба можна перемогти таку ідейну націю?
Однак є підозра, що насправді все це виявилося звичайною бутафорією. В газеті відрапортували, партійні вожді поставили собі галочки за проведену ідеологічну роботу, а от в реальному житті подібні імена-прізвища більше не зустрічалися – ні в газетах, ні в списках мешканців Чернігова. Цікавості заради спробуйте погортати, наприклад, багатотомну «Книгу пам’яті» і пошукати в ній Молота Комунарського, Спартака Февральського, Луча Красномирова, Маркса Октябрьського чи того ж таки Граніта Комінтерна. Або загляньте в енциклопедії – чи не залишили по собі славної пам’яті носії таких унікальних імен? Однак ні, не залишили. Вірогідно, коли піонери трішки підросли, то швидко відчули всю незручність бутафорських імен та прізвищ. І поступово повернулися до більш звичних – тишком-нишком, без газетних рапортів і транспарантів.

З дітьми зрозуміло. А що ж дорослі? Вони теж, бувало, чудили.
Ось, наприклад, у селі Петрушині селянин Семен Туренок вирішив «звільнитися від релігії» і в квітні 1924-го на загальних зборах всіх організацій села запропонував «охрестити но-новому» новонароджену дочку. Так і зробили: під палкі революційні промови назвали дитину Кларою – на честь «старої революціонерки тов. Клари Цеткін». Про неординарну подію партійці написали в газету, ще й підкреслили, що батьки Клари – безпартійні. Гаразд, порадіємо за «революційну свідомість» Семена Туренка. А що ж тоді місцеві комуністи, де їхня відповідь?
Цілий рік вони збиралися з думками. Нарешті, 2 травня 1925 р. на урочистих зборах один із провідних петрушинських революційних діячів Дмитро Сергійович Сериченко заявив про негативне ставлення до релігії і прохав «здійснити обряд над новонародженим по-пролетарські».
Церкву вже давно відділили від держави, та все одно більшість новонароджених хрестили в церкві. Сам Дмитро, яким затятим поборником нової влади не був, однак в 1919-му, коли засватав Ксенію Мазурову, вінчався з нею все ж таки у попа. Вже мав двох дітей, а це жінка ще й синочка народила. Однак не личить будівничому нових порядків знову йти до церкви, треба щось нове, «пролетарське».
Екзальтована публіка увійшла в раж. Батьки пропонують дитині ім’я Віталій – на честь «революціонера, красного бійця В. Примакова». Одноголосно! А далі, пройнявшись революційним запалом і усвідомлюючи які необмежені перспективи відкриває такий «пролетарський підхід», зібрання зробило наступний хід: «в пам’ять пролетарського свята 1 Травня зібрання знайшло необхідним змінити прізвище. Новонароджений буде носити прізвище Первомайський, заперечень з боку батьків про зміну прізвища не було». Бурхливі овації стають ще більшими, коли представник комсомольської організації виголосив, що КСМ «прийме активну участь у справі виховання дитини в дусі комунізму і зараховує новонародженого в лави юних ленінців». Ще кілька вітальних промов, наостанок екзальтований натовп натхненно співає «Інтернаціонал».
А коли розвіявся революційний чад, Дмитро Сергійович зрозумів, що з прізвищем вийшов перебор – славний нащадок давнього козацького роду Сериченків (та ще й перших революціонерів, відомих на весь повіт) раптом став якимось Первомайським, яких тепер розплодилося, мов грибів після дощу. Та й товариші, щиро наляскавшись в долоні, коли повернулися додому та тверезо обмислили побачене, вирішили все ж таки обходити стороною подібні ініціативи – так і не з’явилися в селі «Седьмоноябрьские», «Двадцатьтретьефевральские», «Четырнадцатеиюльские» або якісь інші варіанти революційного польоту думки.
Що ж до Сериченків, то давати задній хід комуністу не личило, доводилося терпіти. Лише в роки Другої світової Віталій Первомайський знову став Сериченком, поставивши, нарешті, крапку у цій недолугій та заполітизованій історії.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті