Кінець епохи «братства» з люмпен-державою Росією
Росія сьогодні – це держава суцільної імітації. Росіяни настільки звикли за роки правління Путіна до імітування незалежних судів, свободи слова, свободи зборів, боротьби з корупцією, що ще недавнє імітування братерської дружби між росіянами і українцями цілком лягало у цей логічний ряд.
Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.
Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.
Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».
Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.
Чого хоче від українців держава «рабопутів»?
Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.
Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.
І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.
Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.
Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.
А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.
Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.
Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.
Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.
Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.
Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.
Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?
Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.
Звідки у росіян така нестримна агресія проти України?
Генетична пам’ять українців добре зберегла інформацію про наслідки «дружби» з Російською імперією. Ця «єдність» була закріплена назавжди пам’яттю про Голодомори і подібні «братерські» акції, котрі регулярно влаштовувала для українців Росія.
Одним зі стовпів новітніх антиукраїнських міфологем стало те, що, як заявляють кремлівські ідеологи, до ХХ століття українців не було ні в Австро-Угорщині, ні в Росії. Звідки ж вони тоді взагалі взялися на руській землі, з пафосом заявляють «вчені», що підв’язалися обслуговувати потреби Кремля.
Відповідь подібним «історикам» може бути дуже короткою. Шановні, це ж є повною нісенітницею. Бо чому ж в Російській імперії приймали Валуєвський циркуляр в 1863-му та Емський указ у 1876 роках?
Чому неодноразово забороняли все українське, друк книжок і підручників українською мовою, якщо українців тоді не було?
Дехто з сучасних російських русифікаторів намагається в своїх пошуках «істини» обвинуватити у появі українців навіть більшовиків.
Бо, нібито, до 1917 року був єдиний російський народ, що складався з трьох народностей. Більшовикам дуже потрібно було роз’єднати росіян за старим правилом – роз’єднуй і володарюй.
Усе це, знову ж таки, не витримує жодної критики. Адже український народ склався у надрах Київської Русі, передусім на основі населення Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицького та Волинського князівств.
А як апологети «дружби» з Москвою можуть пояснити той факт, що синтетична російська мова має набагато більше подібностей із болгарською і сербською? У той час, як українська мова – з польською і словацькою.
Поляк і словак зрозуміють українця і так, а от для росіян потрібен вже буде перекладач.
Наводячи свої облудні аргументи, російські шовіністи вдаються до кількох примітивних підтасовок, що, перше – українців, як нації, не існує. Друге – всі, хто вважають себе українцями – це ошукані росіяни.
Наступне. Українська мова – це свідомо понівечена російська, з масовою домішкою сторонніх слів.
Далі: обман триває не одне сторіччя і він спрямований на розкол росіян, як нації, і відрив від Росії споконвічних територій – її історичного серця.
І останнє – кожен свідомий українець – зрадник.
Для того, щоб зрозуміти – звідки у росіян така нестримна агресія проти України і українців, варто пригадати, хто нині керує Російською Федерацією.
Це колишні кегебешні полковники, перефарбовані комуністи, комсомольські активісти та їхні діти, які сіли в крісла чиновників і начальників, обслуговуючи інтереси великого капіталу і олігархів.
Для всіх них російський народ – це витратний матеріал і біомаса, з якої вони стрижуть гроші, і який вони нещадно експлуатують на знос та обманюють ось вже третій десяток років.
Некомпетентність феноменальної руйнівної сили
Рабів Путіна зомбовано не лише бацилами пропаганди з державного телебачення і ЗМІ, а й придушено непорушною (для більшості росіян), харизмою влади, яка нібито є «від Бога».
Ця сила пропаганди, що провокує міфологічне сприйняття світу, властива не лише росіянам, а й, різною мірою, всім народам, котрі затрималися у своєму розвиткові.
Квінтесенція середньостатистичної російської свідомості на кшталт, що «їм там, нагорі, видніше», по суті є основоположною опорою для побудови системи поглядів і переконань обивателя.
Втім, кризові моменти визначальні тим, що дають персонам із обмеженими інтелектуальними здібностями, які перебувають при владі, можливість продемонструвати в усій своїй красі всеосяжну, всепроникаючу, всюдисущу некомпетентність феноменальної руйнівної сили. Саме це й висвітлив напад Росії на Україну.
Тому 2014-й став роком кінця міфу про «дружбу» двох «братніх народів», один із яких віками – цілеспрямовано і методично намагався знищити інший. Але при цьому вимагав від того, кого він призначив «молодшим братом», щоразу дякувати Росії за зради, підлості і віроломства…
Віктор КАСПРУК
Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.
Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.
Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».
Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.
Чого хоче від українців держава «рабопутів»?
Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.
Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.
І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.
Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.
Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.
А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.
Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.
Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.
Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.
Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.
Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.
Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?
Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.
Звідки у росіян така нестримна агресія проти України?
Генетична пам’ять українців добре зберегла інформацію про наслідки «дружби» з Російською імперією. Ця «єдність» була закріплена назавжди пам’яттю про Голодомори і подібні «братерські» акції, котрі регулярно влаштовувала для українців Росія.
Одним зі стовпів новітніх антиукраїнських міфологем стало те, що, як заявляють кремлівські ідеологи, до ХХ століття українців не було ні в Австро-Угорщині, ні в Росії. Звідки ж вони тоді взагалі взялися на руській землі, з пафосом заявляють «вчені», що підв’язалися обслуговувати потреби Кремля.
Відповідь подібним «історикам» може бути дуже короткою. Шановні, це ж є повною нісенітницею. Бо чому ж в Російській імперії приймали Валуєвський циркуляр в 1863-му та Емський указ у 1876 роках?
Чому неодноразово забороняли все українське, друк книжок і підручників українською мовою, якщо українців тоді не було?
Дехто з сучасних російських русифікаторів намагається в своїх пошуках «істини» обвинуватити у появі українців навіть більшовиків.
Бо, нібито, до 1917 року був єдиний російський народ, що складався з трьох народностей. Більшовикам дуже потрібно було роз’єднати росіян за старим правилом – роз’єднуй і володарюй.
Усе це, знову ж таки, не витримує жодної критики. Адже український народ склався у надрах Київської Русі, передусім на основі населення Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицького та Волинського князівств.
А як апологети «дружби» з Москвою можуть пояснити той факт, що синтетична російська мова має набагато більше подібностей із болгарською і сербською? У той час, як українська мова – з польською і словацькою.
Поляк і словак зрозуміють українця і так, а от для росіян потрібен вже буде перекладач.
Наводячи свої облудні аргументи, російські шовіністи вдаються до кількох примітивних підтасовок, що, перше – українців, як нації, не існує. Друге – всі, хто вважають себе українцями – це ошукані росіяни.
Наступне. Українська мова – це свідомо понівечена російська, з масовою домішкою сторонніх слів.
Далі: обман триває не одне сторіччя і він спрямований на розкол росіян, як нації, і відрив від Росії споконвічних територій – її історичного серця.
І останнє – кожен свідомий українець – зрадник.
Для того, щоб зрозуміти – звідки у росіян така нестримна агресія проти України і українців, варто пригадати, хто нині керує Російською Федерацією.
Це колишні кегебешні полковники, перефарбовані комуністи, комсомольські активісти та їхні діти, які сіли в крісла чиновників і начальників, обслуговуючи інтереси великого капіталу і олігархів.
Для всіх них російський народ – це витратний матеріал і біомаса, з якої вони стрижуть гроші, і який вони нещадно експлуатують на знос та обманюють ось вже третій десяток років.
Некомпетентність феноменальної руйнівної сили
Рабів Путіна зомбовано не лише бацилами пропаганди з державного телебачення і ЗМІ, а й придушено непорушною (для більшості росіян), харизмою влади, яка нібито є «від Бога».
Ця сила пропаганди, що провокує міфологічне сприйняття світу, властива не лише росіянам, а й, різною мірою, всім народам, котрі затрималися у своєму розвиткові.
Квінтесенція середньостатистичної російської свідомості на кшталт, що «їм там, нагорі, видніше», по суті є основоположною опорою для побудови системи поглядів і переконань обивателя.
Втім, кризові моменти визначальні тим, що дають персонам із обмеженими інтелектуальними здібностями, які перебувають при владі, можливість продемонструвати в усій своїй красі всеосяжну, всепроникаючу, всюдисущу некомпетентність феноменальної руйнівної сили. Саме це й висвітлив напад Росії на Україну.
Тому 2014-й став роком кінця міфу про «дружбу» двох «братніх народів», один із яких віками – цілеспрямовано і методично намагався знищити інший. Але при цьому вимагав від того, кого він призначив «молодшим братом», щоразу дякувати Росії за зради, підлості і віроломства…
Віктор КАСПРУК
Теґі:
