Кремль не бажає забиратися з Донбасу, принаймні — найближчим часом…
Разом із «миротворчою» риторикою путінський режим продовжує постачання на окуповані території зброї, боєприпасів та палива
Як відомо, наприкінці 2017-го Україна визволила 74 своїх громадянина з полону проросійських терористів. Ця подія викликала в експертному середовищі певні коментарі та навіть позитивні для нас прогнози стосовно розвитку ситуації на Донбасі в найближчому майбутньому. Зокрема й у військовій сфері. Але чи насправді ці прогнози експертів мають під собою реальне підґрунтя?
Щоб відповісти на це актуальне для мільйонів українців запитання, не треба бути Нострадамусом, достатньо зважено оцінити нинішню ситуацію із гібридною агресією, що досі ведеться проти нашої країни з боку Росії. А також врахувати основні фактори, які мають суттєвий вплив на хід та зміст усього цього процесу: ситуацію в самій Україні, ситуацію в Росії та міжнародний вплив світової спільноти на події в нашій країні. Якщо співставити одне з іншим, чітко визначити тенденції, то цілком можливо дати більш-менш реальний прогноз стосовно розвитку подій на Сході України…
Забігаючи наперед, скажу, що розвиток подій безпосередньо навколо окупованої частини українського Донбасу навряд чи дає сьогодні підстави сподіватися на швидке вирішення проблеми на Сході України.
І річ тут, на мою думку, в недосягненні критично високої «ціни» агресії для самого агресора, коли він буде вимушений від неї відмовитися. Нині є підстави говорити про те, що Кремль не збирається відмовлятися від своїх агресивних цілей та устремлінь стосовно України. Правлячий нині в Росії режим жодним чином поки що не бажає повернути вже захоплене, він радше прагне «нових здобутків» в Україні. І, що досить показово, його офіційні представники неодноразово та відверто публічно й регулярно заявляють про свою готовність задля цього втручатися у внутрішні справи нашої країни. Ось що з цього приводу заявив міністр закордонних справ Росії пан Лавров навесні минулого року:
— …Наші зусилля й надалі будуть спрямовані на те, щоб не дозволити «гарячим головам» у Києві запустити на південному сході країни новий виток насильства. У будь-якому випадку жителів Донбасу в біді ми не залишимо…
Цинізм та нахабство, які, до речі, пан Лавров регулярно демонструє на міжнародній арені в даному питанні, вважаючи цілком прийнятним втручання у внутрішні справи сусідньої незалежної держави, є характерною ознакою нинішнього російського режиму. Навряд чи Кремль «просто так», з доброї волі, спираючись лише на міжнародне право, «залишить у спокої жителів Донбасу», якщо весь час спрямовує туди свої війська, найманців та гори озброєння, одночасно «промиваючи» населенню мізки своєю агресивною антиукраїнською пропагандою.
Принаймні розгорнуте біля наших кордонів російське угруповання військ дає підстави для такого висновку. П’ять нових мотострілецьких та танкових бригад (а загалом на «українському напрямку» — до дев’яти), чотири повнокомплектні дивізії, серед них принаймні одна танкова та ще одна «експериментальна» (так звана «ударна», Кремль ще її назвав «з’єднанням нового типу»), нові частини та з’єднання ударної бойової авіації, бригади ОТРК типу «Іскандер-М» та багато іншого, включаючи двадцятитрьохтисячне кримське угруповання з Чорноморським флотом та крилатими ракетами «Калібр» із дальністю дії у 2400 км, а також нові бази зберігання військової техніки та озброєння, склади палива та боєприпасів великої місткості та інші об’єкти військової інфраструктури, розташовані поблизу нашого кордону, красномовно в цьому переконують. Можемо впевнено констатувати, що Кремль не відмовився від методу «великої дубини» для «неслухняних» країн, особливо поблизу власних кордонів, як головного способу досягнення своїх агресивних цілей. Принаймні від 60 до 65 тисяч російських вояків, які стоять на наших кордонах на різних його ділянках, виглядають у цьому сенсі доволі переконливо…
З урахуванням розгорнутого на окупованій частині українського Донбасу «гібридного» угруповання з 30–32 тисяч бойовиків (дані ГУР МО України) під керівництвом російських кадрових військовиків та з російською зброєю, можемо цілком упевнено говорити про майже 100-тисячний контингент російських військ, зосереджений та розгорнутий Кремлем на «південно-західному стратегічному напрямку». Окрім того, що це угруповання постійно підтримується російським військовим командуванням у високій бойовій готовності, а за потреби може бути на тому чи іншому оперативно-тактичному напрямі суттєво підсилене шляхом перекидання додаткових суттєвих резервів із внутрішніх районів самої Росії. Такого роду «експерименти» російське військове керівництво вже робило протягом 2016 та 2017 років під час широкомасштабних навчань в анексованому Криму та маневрів «Захід-2017» у Білорусі.
Це угруповання постійно поповнюється додатковою кількістю російських військовослужбовців або у випадку «гібридних» 1-го та 2-го АК на окупованому Донбасі — так званими «добровольцями»-найманцями та чималими обсягами боєприпасів, палива та ОВТ, що явно перевершує будь-які, навіть довготривалі, «оборонні» плани. Так, за даними групи «ІС» лише з 20 по 29 грудня для потреб чи то «малоросійського», чи то «новоруського» війська з-за «поребріка» було направлено близько 1500–1700 тонн паливно-мастильних матеріалів. Це явно в декілька разів перевищує реальні потреби «гібридного війська» у паливі під час ведення сталої позиційної війні на Донбасі. Тим більше — в умовах перемир’я. Те саме можна сказати і про боєприпаси, предмети спорядження, запасні частини для ОВТ і багато іншого, що «потрібне на війні»…
Звісно, в такому разі виникає запитання щодо того, навіщо таке накопичення ресурсів. І, звичайно, відповідь тут може бути лише одна — це явно не для примирення або дотримання вимог Мінських домовленостей. Бо запаси ПММ у значних обсягах стають війську у пригоді лише в одному випадку — за активного використання автотранспорту й бойової техніки, не кажучи вже про гори накопичених в обох «народних республіках» артилерійських, мінометних та «градівських» снарядів. Навіть у періоди чергового загострення на фронті, наприклад, у ході боїв у районі Авдіївки або на «Світлодарській дузі» добова норма розходу боєприпасів бойовиками хоча і зростала, особливо тоді, коли застосовувалася ствольна та реактивна артилерії, бронетехніка, але жодного разу не перевищувала «добові норми» постачання боєприпасів російським «воєнторгом». Отже, впродовж тривалого часу бойовики витрачали значно менше боєприпасів, ніж отримували, поступово накопичуючи їх. Не має сумнівів стосовно того, що про це також добре знали у штабі розгорнутої поблизу наших кордонів 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу Збройних сил РФ, яка нині керує діями окупаційних формувань та займається їхнім забезпеченням.
Тому сьогодні навряд чи є підстави для оптимістичних прогнозів стосовно розвитку подій на Донбасі. Припинення бойових дій у цьому регіоні, звичайно, є бажаним. Але агресор, навіть попри труднощі з утриманням «гібридного» війська на окупованих українських теренах, явно не поспішає відмовлятися від військової сили у своєму «тиску» на нашу країну.
Костянтин МАШОВЕЦЬ
Як відомо, наприкінці 2017-го Україна визволила 74 своїх громадянина з полону проросійських терористів. Ця подія викликала в експертному середовищі певні коментарі та навіть позитивні для нас прогнози стосовно розвитку ситуації на Донбасі в найближчому майбутньому. Зокрема й у військовій сфері. Але чи насправді ці прогнози експертів мають під собою реальне підґрунтя?
Щоб відповісти на це актуальне для мільйонів українців запитання, не треба бути Нострадамусом, достатньо зважено оцінити нинішню ситуацію із гібридною агресією, що досі ведеться проти нашої країни з боку Росії. А також врахувати основні фактори, які мають суттєвий вплив на хід та зміст усього цього процесу: ситуацію в самій Україні, ситуацію в Росії та міжнародний вплив світової спільноти на події в нашій країні. Якщо співставити одне з іншим, чітко визначити тенденції, то цілком можливо дати більш-менш реальний прогноз стосовно розвитку подій на Сході України…
Забігаючи наперед, скажу, що розвиток подій безпосередньо навколо окупованої частини українського Донбасу навряд чи дає сьогодні підстави сподіватися на швидке вирішення проблеми на Сході України.
І річ тут, на мою думку, в недосягненні критично високої «ціни» агресії для самого агресора, коли він буде вимушений від неї відмовитися. Нині є підстави говорити про те, що Кремль не збирається відмовлятися від своїх агресивних цілей та устремлінь стосовно України. Правлячий нині в Росії режим жодним чином поки що не бажає повернути вже захоплене, він радше прагне «нових здобутків» в Україні. І, що досить показово, його офіційні представники неодноразово та відверто публічно й регулярно заявляють про свою готовність задля цього втручатися у внутрішні справи нашої країни. Ось що з цього приводу заявив міністр закордонних справ Росії пан Лавров навесні минулого року:
— …Наші зусилля й надалі будуть спрямовані на те, щоб не дозволити «гарячим головам» у Києві запустити на південному сході країни новий виток насильства. У будь-якому випадку жителів Донбасу в біді ми не залишимо…
Цинізм та нахабство, які, до речі, пан Лавров регулярно демонструє на міжнародній арені в даному питанні, вважаючи цілком прийнятним втручання у внутрішні справи сусідньої незалежної держави, є характерною ознакою нинішнього російського режиму. Навряд чи Кремль «просто так», з доброї волі, спираючись лише на міжнародне право, «залишить у спокої жителів Донбасу», якщо весь час спрямовує туди свої війська, найманців та гори озброєння, одночасно «промиваючи» населенню мізки своєю агресивною антиукраїнською пропагандою.
Принаймні розгорнуте біля наших кордонів російське угруповання військ дає підстави для такого висновку. П’ять нових мотострілецьких та танкових бригад (а загалом на «українському напрямку» — до дев’яти), чотири повнокомплектні дивізії, серед них принаймні одна танкова та ще одна «експериментальна» (так звана «ударна», Кремль ще її назвав «з’єднанням нового типу»), нові частини та з’єднання ударної бойової авіації, бригади ОТРК типу «Іскандер-М» та багато іншого, включаючи двадцятитрьохтисячне кримське угруповання з Чорноморським флотом та крилатими ракетами «Калібр» із дальністю дії у 2400 км, а також нові бази зберігання військової техніки та озброєння, склади палива та боєприпасів великої місткості та інші об’єкти військової інфраструктури, розташовані поблизу нашого кордону, красномовно в цьому переконують. Можемо впевнено констатувати, що Кремль не відмовився від методу «великої дубини» для «неслухняних» країн, особливо поблизу власних кордонів, як головного способу досягнення своїх агресивних цілей. Принаймні від 60 до 65 тисяч російських вояків, які стоять на наших кордонах на різних його ділянках, виглядають у цьому сенсі доволі переконливо…
З урахуванням розгорнутого на окупованій частині українського Донбасу «гібридного» угруповання з 30–32 тисяч бойовиків (дані ГУР МО України) під керівництвом російських кадрових військовиків та з російською зброєю, можемо цілком упевнено говорити про майже 100-тисячний контингент російських військ, зосереджений та розгорнутий Кремлем на «південно-західному стратегічному напрямку». Окрім того, що це угруповання постійно підтримується російським військовим командуванням у високій бойовій готовності, а за потреби може бути на тому чи іншому оперативно-тактичному напрямі суттєво підсилене шляхом перекидання додаткових суттєвих резервів із внутрішніх районів самої Росії. Такого роду «експерименти» російське військове керівництво вже робило протягом 2016 та 2017 років під час широкомасштабних навчань в анексованому Криму та маневрів «Захід-2017» у Білорусі.
Це угруповання постійно поповнюється додатковою кількістю російських військовослужбовців або у випадку «гібридних» 1-го та 2-го АК на окупованому Донбасі — так званими «добровольцями»-найманцями та чималими обсягами боєприпасів, палива та ОВТ, що явно перевершує будь-які, навіть довготривалі, «оборонні» плани. Так, за даними групи «ІС» лише з 20 по 29 грудня для потреб чи то «малоросійського», чи то «новоруського» війська з-за «поребріка» було направлено близько 1500–1700 тонн паливно-мастильних матеріалів. Це явно в декілька разів перевищує реальні потреби «гібридного війська» у паливі під час ведення сталої позиційної війні на Донбасі. Тим більше — в умовах перемир’я. Те саме можна сказати і про боєприпаси, предмети спорядження, запасні частини для ОВТ і багато іншого, що «потрібне на війні»…
Звісно, в такому разі виникає запитання щодо того, навіщо таке накопичення ресурсів. І, звичайно, відповідь тут може бути лише одна — це явно не для примирення або дотримання вимог Мінських домовленостей. Бо запаси ПММ у значних обсягах стають війську у пригоді лише в одному випадку — за активного використання автотранспорту й бойової техніки, не кажучи вже про гори накопичених в обох «народних республіках» артилерійських, мінометних та «градівських» снарядів. Навіть у періоди чергового загострення на фронті, наприклад, у ході боїв у районі Авдіївки або на «Світлодарській дузі» добова норма розходу боєприпасів бойовиками хоча і зростала, особливо тоді, коли застосовувалася ствольна та реактивна артилерії, бронетехніка, але жодного разу не перевищувала «добові норми» постачання боєприпасів російським «воєнторгом». Отже, впродовж тривалого часу бойовики витрачали значно менше боєприпасів, ніж отримували, поступово накопичуючи їх. Не має сумнівів стосовно того, що про це також добре знали у штабі розгорнутої поблизу наших кордонів 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу Збройних сил РФ, яка нині керує діями окупаційних формувань та займається їхнім забезпеченням.
Тому сьогодні навряд чи є підстави для оптимістичних прогнозів стосовно розвитку подій на Донбасі. Припинення бойових дій у цьому регіоні, звичайно, є бажаним. Але агресор, навіть попри труднощі з утриманням «гібридного» війська на окупованих українських теренах, явно не поспішає відмовлятися від військової сили у своєму «тиску» на нашу країну.
Костянтин МАШОВЕЦЬ
Теґі:
