Круглий стіл до Дня Героїв Небесної Сотні в Чернігові: деколонізація на часі!
«Вдячні за свободу!», — круглий стіл під такою назвою 17 лютого провели у приміщенні «Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині» учасники Революції Гідності разом із співробітниками Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.
«20 лютого 2014 року в столиці України загинула найбільша кількість євромайданівців — 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні. Серед 107-ми загиблих Героїв були і три уродженця Чернігівщини: Василь ПРОХОРСЬКИЙ (4 травня 1980 — 18 лютого 2014) з с. Щуча Гребля Бахмаччини; Андрій МОВЧАН (17 січня 1980 — 20 лютого 2014) з с. Великі Осняки Ріпкинщини; Віктор ОРЛЕНКО (8 березня 1961 – 3 червня 2015) з с. Талаліївка Ніжинщини, якого було дуже тяжко поранено в голову 18 лютого 2014 року. Пам’ятаємо їх жертовність і відвагу!», — наголосив Сергій Бутко, ведучий круглого столу, представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя в боротьбі за гідне та вільне життя.
За пропозицією Сергія Бутка присутні поділилися своїми найбільшими враженнями під час Революції Гідності.
«Певно, одне із найяскравіших вражень — Красна площа в Чернігові, яка голосує за знесення пам’ятника Лєніну. Тоді мене вмовляли навіть у штабі національного спротиву не виступати з такою пропозицією, бо, мовляв, назавтра депутати облради не проголосують за зміну голови облради. Я ж навпаки — переконував, що їхатимуть на сесію і побачать, що ідол впав, то й проголосують за будь-кого. Так і сталось. А на площі, я, як голова «Просвіти», взяв відповідальність на себе за наслідки знесення. І потім мені дзвонять: «Ти де? Тут уже Лєніна валять!». І того вечора він упав», — згадав Василь Чепурний, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції 2004 року, Революції Гідності 2013-2014 років, журналіст.
«Завжди згадую переляк від згадки про Майдан на болотах [авт.— російська федерація], їх нерозуміння і несприйняття. Бо вони раби, а наш Майдан — це якраз спротив тому, коли нас намагалися перетворити на рабів, таких, як вони. І тому й зараз перед очима оті хлопці на Інститутській, вранці 20 лютого. Під градом куль, з картонними щитами і бутафорним захистом. Хлопці падають один за одним від куль снайперів, а ніхто не думає тікати. Бо вони не куплені, не привезені, не зомбовані. Вони за волю і свободу. І задля цього варті покласти життя. Хіба це можливо усвідомити болотним, які можуть воювати лише за унітази, холодильники та кредити?», — поділився враженням Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
«Після жахливого розстрілу протестувальників на Майдані в Києві, стількох жертв, страждань, після перемоги Революції Гідності в 20-х числах лютого 2014-го — розчарування. Ми були виснажені, страшно втомилися, вже сил не було, але замість реальної зміни влади в Чернігові, її очищення, сталася одна імітація, боротьба за владу тощо. Ми прийшли в міську раду з пропозиціями очищення топонімічного простору обласного центру від колоніальної спадщини, а там нікому нічого не треба… Все не на часі… Крім думок про збереження власних посад…», — так описав свої емоції, що й досі не дають спокою, Сергій Соломаха, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції, Революції Гідності, громадський діяч.
«Відсутність реального результату Революції Гідності на місцевому рівні. Згадую, що в 20-х числах лютого 2014-го після перемоги ми великою делегацією пішли до Чернігівського міського голови Олександра Соколова і вимагали від цього регіонала, щоб він залишив посаду. Він на все погодився, був дуже переляканий, клятвено пообіцяв написати заяву на звільнення, попросив два тижні для передачі справ. І нічого не зробив…», — поділилася своїм болючим враженням Світлана Жимолостнова, волонтерка, учасниця Революції Гідності.
«Мене й досі непокоїть, що ми, активісти Чернігівського Євромайдану тоді дуже повільно самоорганізовувалися, довгий час було чимало дрібніших об’єднань, які не могли скоординувати свою діяльність. Адже це аксіома — разом ми сила! Також заважала певна конкуренція політичних партій, що теж не сприяло досягненню результату у боротьбі зі злочинним режимом Януковича… Може і жертв було б менше…», — висловив свою думку Сергій Черняков, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції, Революції Гідності, вчений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
Учасники круглого столу звернулися до чернігівської міської влади з закликом прискорити деколонізацію топонімічного та меморіального простору обласного центру. Це важливий напрям ідеологічного фронту війни з російським імперіалізмом: подолання антиукраїнського впливу російських цивілізаційних міфів, російської імперської та радянської тоталітарної спадщини. Цього вимагають як перші жертви сучасної російсько-української війни — Герої Небесної Сотні, так і всі загиблі борці за незалежність, демократію та свободу України! Діяти треба рішуче та без зволікань! Це на часі!
Захід завершився на приємній, оптимістичній ноті: подяку Чернігівської обласної ради Сергію Соломасі за багаторічну сумлінну працю, активну громадську діяльність, вагомий внесок у розбудову Української державності та з нагоди Дня Соборності України вручив Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Олександр Майшев,
член Національної спілки журналістів України
«20 лютого 2014 року в столиці України загинула найбільша кількість євромайданівців — 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні. Серед 107-ми загиблих Героїв були і три уродженця Чернігівщини: Василь ПРОХОРСЬКИЙ (4 травня 1980 — 18 лютого 2014) з с. Щуча Гребля Бахмаччини; Андрій МОВЧАН (17 січня 1980 — 20 лютого 2014) з с. Великі Осняки Ріпкинщини; Віктор ОРЛЕНКО (8 березня 1961 – 3 червня 2015) з с. Талаліївка Ніжинщини, якого було дуже тяжко поранено в голову 18 лютого 2014 року. Пам’ятаємо їх жертовність і відвагу!», — наголосив Сергій Бутко, ведучий круглого столу, представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя в боротьбі за гідне та вільне життя.
За пропозицією Сергія Бутка присутні поділилися своїми найбільшими враженнями під час Революції Гідності.
«Певно, одне із найяскравіших вражень — Красна площа в Чернігові, яка голосує за знесення пам’ятника Лєніну. Тоді мене вмовляли навіть у штабі національного спротиву не виступати з такою пропозицією, бо, мовляв, назавтра депутати облради не проголосують за зміну голови облради. Я ж навпаки — переконував, що їхатимуть на сесію і побачать, що ідол впав, то й проголосують за будь-кого. Так і сталось. А на площі, я, як голова «Просвіти», взяв відповідальність на себе за наслідки знесення. І потім мені дзвонять: «Ти де? Тут уже Лєніна валять!». І того вечора він упав», — згадав Василь Чепурний, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції 2004 року, Революції Гідності 2013-2014 років, журналіст.
«Завжди згадую переляк від згадки про Майдан на болотах [авт.— російська федерація], їх нерозуміння і несприйняття. Бо вони раби, а наш Майдан — це якраз спротив тому, коли нас намагалися перетворити на рабів, таких, як вони. І тому й зараз перед очима оті хлопці на Інститутській, вранці 20 лютого. Під градом куль, з картонними щитами і бутафорним захистом. Хлопці падають один за одним від куль снайперів, а ніхто не думає тікати. Бо вони не куплені, не привезені, не зомбовані. Вони за волю і свободу. І задля цього варті покласти життя. Хіба це можливо усвідомити болотним, які можуть воювати лише за унітази, холодильники та кредити?», — поділився враженням Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
«Після жахливого розстрілу протестувальників на Майдані в Києві, стількох жертв, страждань, після перемоги Революції Гідності в 20-х числах лютого 2014-го — розчарування. Ми були виснажені, страшно втомилися, вже сил не було, але замість реальної зміни влади в Чернігові, її очищення, сталася одна імітація, боротьба за владу тощо. Ми прийшли в міську раду з пропозиціями очищення топонімічного простору обласного центру від колоніальної спадщини, а там нікому нічого не треба… Все не на часі… Крім думок про збереження власних посад…», — так описав свої емоції, що й досі не дають спокою, Сергій Соломаха, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції, Революції Гідності, громадський діяч.
«Відсутність реального результату Революції Гідності на місцевому рівні. Згадую, що в 20-х числах лютого 2014-го після перемоги ми великою делегацією пішли до Чернігівського міського голови Олександра Соколова і вимагали від цього регіонала, щоб він залишив посаду. Він на все погодився, був дуже переляканий, клятвено пообіцяв написати заяву на звільнення, попросив два тижні для передачі справ. І нічого не зробив…», — поділилася своїм болючим враженням Світлана Жимолостнова, волонтерка, учасниця Революції Гідності.
«Мене й досі непокоїть, що ми, активісти Чернігівського Євромайдану тоді дуже повільно самоорганізовувалися, довгий час було чимало дрібніших об’єднань, які не могли скоординувати свою діяльність. Адже це аксіома — разом ми сила! Також заважала певна конкуренція політичних партій, що теж не сприяло досягненню результату у боротьбі зі злочинним режимом Януковича… Може і жертв було б менше…», — висловив свою думку Сергій Черняков, рухівець, борець за незалежність України в XX столітті, активний учасник Помаранчевої революції, Революції Гідності, вчений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
Учасники круглого столу звернулися до чернігівської міської влади з закликом прискорити деколонізацію топонімічного та меморіального простору обласного центру. Це важливий напрям ідеологічного фронту війни з російським імперіалізмом: подолання антиукраїнського впливу російських цивілізаційних міфів, російської імперської та радянської тоталітарної спадщини. Цього вимагають як перші жертви сучасної російсько-української війни — Герої Небесної Сотні, так і всі загиблі борці за незалежність, демократію та свободу України! Діяти треба рішуче та без зволікань! Це на часі!
Захід завершився на приємній, оптимістичній ноті: подяку Чернігівської обласної ради Сергію Соломасі за багаторічну сумлінну працю, активну громадську діяльність, вагомий внесок у розбудову Української державності та з нагоди Дня Соборності України вручив Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Олександр Майшев,
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
