Легендарний гарматник армії УНР і Герой Крут Семен Лощенко
У 2020 році виповнюється 127 років від дня народження та 40 років від дня смерті Семена Матвійовича Лощенка, легендарного артилериста і командира Армії Української Народної Республіки.
Він народився 9 липня 1893 року у селі Іванівка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (сучасний Антрацитівський район Луганської області). Його батько Матвій, як пише історик Юрій Юзич, «мав 600-700 десятин землі, законну дружину і шестеро дітей – трьох синів та трьох донок. Одна десятина – це трохи більше гектара. Родині належав також антрацитова шахта». Отже, статки родини зароблялися важкою, наполегливою працею.
Середню освіту Семен отримав в 1905-1913 роках під час навчання у м. Луганськ в Катерининсько-Олександрівській чоловічій гімназії. У 1914 році через початок Першої світової війни за прискореною програмою завершив навчання у Костянтинівському артилеристському училищі в Петербурзі.
У першій світовій війні взяв участь як гарматник у бойових діях в складі 121-ї піхотної дивізії 5-ї, 12-ї та 11-ї армій. У 1917 році дослужився до чину штабс-капітана 121-го артдивізіону цієї дивізії.
Без сумнівів і коливань відразу взяв активну участь в Українській революції, вже з 18 квітня 1917 року був у складі першого добровольчого козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, а у травні того ж року – делегат Першого всеукраїнського військового з'їзду.
З початком російської більшовицької агресії проти УНР у грудні 1917 року Семена Лощенка призначено командиром батареї, яку зі складу 1-ї гарматної бригади ім. М. Грушевського направлено на фронт на Чернігівщину. Її почали формувати лиш в грудні у складі Сердюцької дивізії на чолі із Юрієм Капканом, до якої входив і козацький полк імені гетьмана Б. Хмельницького.
Загальновідомий знаменитий «бронепотяг» Лощенка, який взяв участь у бою під Крутами, створено в ніч на 7 січня 1918 року на залізничній станції Бахмач на Чернігівщині: на відкритій залізничній платформі встановили захисний бортик із шпал і мішків із піском, одну трьох дюймову гармату (76-мм) і один кулемет «Максим», до якого пізніше додали ще один «скоростріл» того ж типу. На такій «бронеплатформі», яку тягнув паровоз, воювало аж три бійця: сам Лощенко та підстаршини-гарматники Вервейко і Штепенко.
На наполегливе прохання С. Лощенка командувач «всіма Українськими військами для оборони України від наступу Армії Ради Народних Комісарів» полковник Юрій Капкан направив на залізничну лінію Бахмач-Доч 300 юнаків (тобто курсантів) Першої військової юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, які вже 7 січня вийшли на бойові позиції.
Для взаємодії з імпровізованим «бронепотягом» було виділо до 50 курсантів на чолі із штабс-капітаном Горошком. 9 січня вони зайняли залізничну станцію Доч.
Українським військам довелося воювати з наступаючими від Гомеля підрозділами російського більшовицького угрупування Рейнгольда Берзіна.
Після зайняття залізничної станції Бондарівка ворогом, його атакував «бронепотяг» Лощенка. Через загрозу оточення більшовицькими підрозділами, українці відступили зі станцій Бондарівка і Доч.
19 січня після прибуття підкріплення українські війська знову перейшли в контрнаступ, «бронепотяг» Лощенка діяв спільно зі справжнім бронепотягом «Вільна Україна» (типу «Хунхуз»).
Останній на чолі з капітаном Довгополовим поїхав на станцію Доч, а Лощенко продовжив наступ на північ, поза Бондарівку. Через важкі ворожі гарматні влучення «Вільна Україна» змушена була вийти з бою і відправитися до Києва, а наш герой залишився сам на сам у двобою з більшовицьким бронепотягом. Його гармата кількома пострілами відігнала ворога на залізничний міст через Десну. Він підібрав українську піхоту та відступив до Часниківки.
Імпровізований «бронепотяг» до бою під Крутами вів бої з наступаючими загонами більшовиків. Ввечері 27 січня на залізничній станції Плиски бойовий потяг Лощенка разом із підрозділом куреня Смерті після короткого бою примусив з втратами відступити до Бахмача відділ петроградських червоногвардійців.
29 січня 1918 року 24-річний Семен Матвійович зіграв важливу роль в успішному оборонному бою під Крутами. Нагадаємо, що українські війська там не мали артилерії. Як згадував командир наших оборонців, сотник Аверкій Гончаренко: «Хто його прислав – не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина, борючись з подиву гідною самопосвятою, вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити».
Левко Лукасевич, ройовий сотні Помічного студентського куреня Січових стрільців, так оцінив подвиг гарматника: «Кожен з нас, учасників бою під Крутами, напевно, добре пам'ятає старшину-гарматчика Богданівського полку в синьо-жовтому кашкеті, який, ще з одним вояком на нашому панцеровому потязі, під сильним обстрілом ворога нищив картеччю спроби більшовиків зіпсувати зв'язок поміж двома відтинками нашої лінії, обабіч високого залізничного насипу. Дотепер пригадується його силует у нічному відблиску стріляючої гармати. Був це добрий і відважний артилерист сотник Лощенко».
Незважаючи на поранення, які відважний гарматник дістав під Крутами, він взяв активну участь у придушенні більшовицького заколоту та обороні Києва. Його батарея із двох польових легких гармат неодноразово відзначалася у боях з ворогом. Так, у бою на залізничному вокзалі він втягнув одну гармату в зал очікування(!) і пострілами прямої наводки пошкодив й відігнав ворожий бронепотяг, потім знищив ще й броньовик противника, а другий примусив панічно втекти.
Відважний гарматник разом із загоном Петра Болбочана останніми залишили Київ.
З 9 лютого 1918 року, під час реорганізації Армії УНР, він командував півбатареєю 1-го Запорізького гарматного куреня (з 15 березня 1918 року – 1-го Запорізького легкого гарматного полку Армії УНР).
Семен Лощенко взяв активну участь у визволенні України від російського агресора навесні 1918 року. Під проводом Болбочана, який звільняв Крим, прославився в небезпечній операції із прориву більшовицької оборони півострова: «[сотник Михайло] Зелінський, вибравши 20 добрих козаків, озброєних в ручні кулемети, на повнім ході проскочив на дрезинах [Чонгарський] міст, закидав ручними гранатами найближчу оборону. Слідом Лощенко на бронепотягові став поперек позиції і одкрив неперервний кулеметний та гарматний огонь. Решту доконала атака республіканців».
Вже у той час в українських військах про нього казали так: «одчайдушний, знаний з попередніх боїв гарматчик».
Після визволення Лівобережної України, Криму і Донбасу батарея Лощенка в складі 2-го Запорізького полку під командуванням Петра Болбочана обороняла кордон із Росією. Три місяці знаходився на околиці північної Чернігівщини від Новозибкова до Новгород-Сіверська.
З грудня 1918 року він очолює артилерійську бригаду у складі 2-ї Запорізької дивізії, потім Запорізький польовий гарматний курінь. У серпні 1919 року 7-а Запорізька гарматна бригада Дієвої Армії УНР під його командуванням взяла участь у поході на Київ.
Семен Лощенко – учасник героїчного Першого Зимового походу Армії УНР (6 грудня 1919 – 6 травня 1920 років). Він був одним із організаторів 2-го Запорізького кінного полку і там виконував обов’язки помічника командира цієї частини. Після захоплення українськими військами 15 квітня 1920 року у м. Вознесенськ російських більшовицьких військових складів, із трофеїв створює нову гарматну батарею, яка діяла до кінця походу.
У червні 1920 року Семен Лощенко організував 1-й Запорізький легкий гарматний курінь, у складі якого була одна батарея. Так до кінця 1920 року він і поєднував обов'язки командира куріня й батареї, отримав звання підполковника. Командувач Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко згадував: «Все, починаючи з упряжі і сідел, було зроблено з підручних матеріалів власними руками старшин і козаків, все дуже кустарно, проте міцно».
Після поразки Української революції з листопада 1920 до вересня 1921 років як військовослужбовець Армії УНР перебував у таборах для інтернованих у Польщі, потім переїхав до Чехо-Словаччини, де у 1924 році здобув диплом інженера в Чеському технічному університеті в Празі.
Весь час на чужині вів активну українську громадську діяльність. З 1930-х років постійно жив у Німеччині. З 1960-х років оселився з дружиною Ольгою у Нюрнберзі, останньому місці проживання. Подружжя виховало трьох доньок, мав шість онуків. 16 вересня 1980-го на 88 році, після довгої хвороби, пішов у засвіти. Похований на кладовищі в Петерсаурах біля Нюрнберга.
«КОРИСТУВАВСЯ У ЗАПОРОЖЦІВ ДОБРОЮ СЛАВОЮ, ЯК СТАРШИНА Й ГАРМАТНИК» — саме таким запам’ятався однополчанам і сучасникам воїн Української армії Семен ЛОЩЕНКО. Саме про такого Героя — Захисника України, ми, громадяни сучасної держави Україна, зберігаємо пам’ять.
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
Він народився 9 липня 1893 року у селі Іванівка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (сучасний Антрацитівський район Луганської області). Його батько Матвій, як пише історик Юрій Юзич, «мав 600-700 десятин землі, законну дружину і шестеро дітей – трьох синів та трьох донок. Одна десятина – це трохи більше гектара. Родині належав також антрацитова шахта». Отже, статки родини зароблялися важкою, наполегливою працею.
Середню освіту Семен отримав в 1905-1913 роках під час навчання у м. Луганськ в Катерининсько-Олександрівській чоловічій гімназії. У 1914 році через початок Першої світової війни за прискореною програмою завершив навчання у Костянтинівському артилеристському училищі в Петербурзі.
У першій світовій війні взяв участь як гарматник у бойових діях в складі 121-ї піхотної дивізії 5-ї, 12-ї та 11-ї армій. У 1917 році дослужився до чину штабс-капітана 121-го артдивізіону цієї дивізії.
Без сумнівів і коливань відразу взяв активну участь в Українській революції, вже з 18 квітня 1917 року був у складі першого добровольчого козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, а у травні того ж року – делегат Першого всеукраїнського військового з'їзду.
З початком російської більшовицької агресії проти УНР у грудні 1917 року Семена Лощенка призначено командиром батареї, яку зі складу 1-ї гарматної бригади ім. М. Грушевського направлено на фронт на Чернігівщину. Її почали формувати лиш в грудні у складі Сердюцької дивізії на чолі із Юрієм Капканом, до якої входив і козацький полк імені гетьмана Б. Хмельницького.
Загальновідомий знаменитий «бронепотяг» Лощенка, який взяв участь у бою під Крутами, створено в ніч на 7 січня 1918 року на залізничній станції Бахмач на Чернігівщині: на відкритій залізничній платформі встановили захисний бортик із шпал і мішків із піском, одну трьох дюймову гармату (76-мм) і один кулемет «Максим», до якого пізніше додали ще один «скоростріл» того ж типу. На такій «бронеплатформі», яку тягнув паровоз, воювало аж три бійця: сам Лощенко та підстаршини-гарматники Вервейко і Штепенко.
На наполегливе прохання С. Лощенка командувач «всіма Українськими військами для оборони України від наступу Армії Ради Народних Комісарів» полковник Юрій Капкан направив на залізничну лінію Бахмач-Доч 300 юнаків (тобто курсантів) Першої військової юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, які вже 7 січня вийшли на бойові позиції.
Для взаємодії з імпровізованим «бронепотягом» було виділо до 50 курсантів на чолі із штабс-капітаном Горошком. 9 січня вони зайняли залізничну станцію Доч.
Українським військам довелося воювати з наступаючими від Гомеля підрозділами російського більшовицького угрупування Рейнгольда Берзіна.
Після зайняття залізничної станції Бондарівка ворогом, його атакував «бронепотяг» Лощенка. Через загрозу оточення більшовицькими підрозділами, українці відступили зі станцій Бондарівка і Доч.
19 січня після прибуття підкріплення українські війська знову перейшли в контрнаступ, «бронепотяг» Лощенка діяв спільно зі справжнім бронепотягом «Вільна Україна» (типу «Хунхуз»).
Останній на чолі з капітаном Довгополовим поїхав на станцію Доч, а Лощенко продовжив наступ на північ, поза Бондарівку. Через важкі ворожі гарматні влучення «Вільна Україна» змушена була вийти з бою і відправитися до Києва, а наш герой залишився сам на сам у двобою з більшовицьким бронепотягом. Його гармата кількома пострілами відігнала ворога на залізничний міст через Десну. Він підібрав українську піхоту та відступив до Часниківки.
Імпровізований «бронепотяг» до бою під Крутами вів бої з наступаючими загонами більшовиків. Ввечері 27 січня на залізничній станції Плиски бойовий потяг Лощенка разом із підрозділом куреня Смерті після короткого бою примусив з втратами відступити до Бахмача відділ петроградських червоногвардійців.
29 січня 1918 року 24-річний Семен Матвійович зіграв важливу роль в успішному оборонному бою під Крутами. Нагадаємо, що українські війська там не мали артилерії. Як згадував командир наших оборонців, сотник Аверкій Гончаренко: «Хто його прислав – не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина, борючись з подиву гідною самопосвятою, вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити».
Левко Лукасевич, ройовий сотні Помічного студентського куреня Січових стрільців, так оцінив подвиг гарматника: «Кожен з нас, учасників бою під Крутами, напевно, добре пам'ятає старшину-гарматчика Богданівського полку в синьо-жовтому кашкеті, який, ще з одним вояком на нашому панцеровому потязі, під сильним обстрілом ворога нищив картеччю спроби більшовиків зіпсувати зв'язок поміж двома відтинками нашої лінії, обабіч високого залізничного насипу. Дотепер пригадується його силует у нічному відблиску стріляючої гармати. Був це добрий і відважний артилерист сотник Лощенко».
Незважаючи на поранення, які відважний гарматник дістав під Крутами, він взяв активну участь у придушенні більшовицького заколоту та обороні Києва. Його батарея із двох польових легких гармат неодноразово відзначалася у боях з ворогом. Так, у бою на залізничному вокзалі він втягнув одну гармату в зал очікування(!) і пострілами прямої наводки пошкодив й відігнав ворожий бронепотяг, потім знищив ще й броньовик противника, а другий примусив панічно втекти.
Відважний гарматник разом із загоном Петра Болбочана останніми залишили Київ.
З 9 лютого 1918 року, під час реорганізації Армії УНР, він командував півбатареєю 1-го Запорізького гарматного куреня (з 15 березня 1918 року – 1-го Запорізького легкого гарматного полку Армії УНР).
Семен Лощенко взяв активну участь у визволенні України від російського агресора навесні 1918 року. Під проводом Болбочана, який звільняв Крим, прославився в небезпечній операції із прориву більшовицької оборони півострова: «[сотник Михайло] Зелінський, вибравши 20 добрих козаків, озброєних в ручні кулемети, на повнім ході проскочив на дрезинах [Чонгарський] міст, закидав ручними гранатами найближчу оборону. Слідом Лощенко на бронепотягові став поперек позиції і одкрив неперервний кулеметний та гарматний огонь. Решту доконала атака республіканців».
Вже у той час в українських військах про нього казали так: «одчайдушний, знаний з попередніх боїв гарматчик».
Після визволення Лівобережної України, Криму і Донбасу батарея Лощенка в складі 2-го Запорізького полку під командуванням Петра Болбочана обороняла кордон із Росією. Три місяці знаходився на околиці північної Чернігівщини від Новозибкова до Новгород-Сіверська.
З грудня 1918 року він очолює артилерійську бригаду у складі 2-ї Запорізької дивізії, потім Запорізький польовий гарматний курінь. У серпні 1919 року 7-а Запорізька гарматна бригада Дієвої Армії УНР під його командуванням взяла участь у поході на Київ.
Семен Лощенко – учасник героїчного Першого Зимового походу Армії УНР (6 грудня 1919 – 6 травня 1920 років). Він був одним із організаторів 2-го Запорізького кінного полку і там виконував обов’язки помічника командира цієї частини. Після захоплення українськими військами 15 квітня 1920 року у м. Вознесенськ російських більшовицьких військових складів, із трофеїв створює нову гарматну батарею, яка діяла до кінця походу.
У червні 1920 року Семен Лощенко організував 1-й Запорізький легкий гарматний курінь, у складі якого була одна батарея. Так до кінця 1920 року він і поєднував обов'язки командира куріня й батареї, отримав звання підполковника. Командувач Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко згадував: «Все, починаючи з упряжі і сідел, було зроблено з підручних матеріалів власними руками старшин і козаків, все дуже кустарно, проте міцно».
Після поразки Української революції з листопада 1920 до вересня 1921 років як військовослужбовець Армії УНР перебував у таборах для інтернованих у Польщі, потім переїхав до Чехо-Словаччини, де у 1924 році здобув диплом інженера в Чеському технічному університеті в Празі.
Весь час на чужині вів активну українську громадську діяльність. З 1930-х років постійно жив у Німеччині. З 1960-х років оселився з дружиною Ольгою у Нюрнберзі, останньому місці проживання. Подружжя виховало трьох доньок, мав шість онуків. 16 вересня 1980-го на 88 році, після довгої хвороби, пішов у засвіти. Похований на кладовищі в Петерсаурах біля Нюрнберга.
«КОРИСТУВАВСЯ У ЗАПОРОЖЦІВ ДОБРОЮ СЛАВОЮ, ЯК СТАРШИНА Й ГАРМАТНИК» — саме таким запам’ятався однополчанам і сучасникам воїн Української армії Семен ЛОЩЕНКО. Саме про такого Героя — Захисника України, ми, громадяни сучасної держави Україна, зберігаємо пам’ять.
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
