Ми довідалися, що з 1 квітня газета «Голос України» більше не друкуватиме журналістські матеріали. Існуватиме лише як офіційне видання.



Ми довідалися, що з 1 квітня газета «Голос України» більше не друкуватиме журналістські матеріали. Існуватиме лише як офіційне видання.

Нам, тим, хто стояв біля витоків заснування теперішньої Української держави та цієї газети, цей крок влади видається не просто помилковим, а шкідливим, хоч якими причинами це пояснюється. Це прямий шлях до позбавлення українців права оперативно отримувати інформацію про стан справ у державі та аналітичні матеріли, особливо під час великої війни.

Навіть практика переведення українських газет на електронні версії засвідчує, що такі газети або зникають, або перетворюються на друкований орган клубного характеру. Легко спостерігати, що таким газетам властиве значне звуження тематики публікацій. І це закономірно, бо скорочується кількість працівників, зокрема журналістів. Це відбувається з «Голосом України», і це диявольський задум.

Зарубіжна практика засвідчує, що в країнах демократії робиться все, щоб поряд з електронними версіями існували повноцінні паперові. Щоб переконатися в цьому, достатньо зайти до будь-якої книгарні в країнах—членах ЄС, США чи Канаді. У цих країнах і книгарень значно більше, ніж в Україні, і друкованих книг, і паперових газет з накладами в сотні тисяч, а то й мільйони.

Паперова газета — це найтривкіший носій інформації, якщо не рахувати глиняних та кам’яних табличок. Керівництво парламенту, уряд та Президент повинні усвідомлювати, що Україна переживає найтяжчий період своєї новітньої історії, коли доводиться захищати ще досить молоду державу та майбутнє нації в екзистенційній війні з варварами-московитами, яка вже перейшла десятилітній рубіж. Втрата хоч би одного біта інформації про ці історичні часи Українського народу — це біла пляма про часи його вершинних перемог. А ніщо так не об’єднує громадян, як перемоги. Влада повинна дбати про те, щоб передати наступним поколінням «цю славу», досвід новітнього українського державотворення. Це обов’язок влади. Не треба мати спеціальної освіти, щоб зрозуміти, що електронні бази інформації є дуже вразливими і легко знищуються. Паперові носії в цьому плані значно кращі.

Паперова повноцінна газета, наповнена журналістськими матеріали, дослідженнями, аналітикою, це ще й чіткий і стійкий візуальний образ, який западає в пам’ять людини на десятки років. Газета — це ще й звичний для людини впродовж століть образ писаного слова. Треба завжди пам’ятати, що в почині було слово. Зберігаючи таку газету, ми зберігаємо слово на віки.

Жодним аргументом не можна виправдати переведення «Голосу України» в інший формат, у газету, що виходитиме без журналістів. Це не можна розцінювати інакше, як розхитування інституційних основ української державності.

«Голос України», як орган Верховної Ради, забезпечував досить широку палітру думок, що є великою цінністю. «Голос України» мав широке поширення серед структур влади по всій Україні.

Зруйнувати газету досить легко, а створити — дуже важко. Трансформація газети «Голос України» неодмінно призведе до скорочення журналістів, а отже, до втрати інституційної пам’яті. Колективи ЗМІ складаються впродовж багатьох років, а руйнуються одним розчерком пера. Не один раз ми спостерігали це негативне явище, зокрема і щодо регіональних ЗМІ, що жахливо позначилося на якості нашої журналістики. Не треба забувати й про соціальну проблему, яку породить трансформація газети «Голос України». Доводиться скорочувати не тільки журналістів газети, а й цілу низку інших працівників. Це негативно відіб’ється і на всьому інфраструктурному ланцюжку, який включає структури з друкування газети, її збереження та поширення.

Ми звертаємося до керівництва парламенту, до всіх народних депутатів не робити цього злочину — зберегти газету «Голос України» такою, як її звикли бачити читачі.

Іван ЗАЄЦЬ, Павло МОВЧАН, народні депутати України п’ятьох скликань Верховної Ради України.