Вечір пам’яті Василя СТУСА ініціювала і провела в Українсько-канадському центрі «Відродження» Луганська обласна організація Української народної партії.
На заході були присутні не тільки представники патріотичних політичних партій і громадських об’єднань, але й ті, хто особисто знав Василя СТУСА – луганські поети, члени національної спілки письменників: Іван НИЗОВИЙ та Микола СЕНЧИЛО, котрі поділилися своїми спогадами. Поминальну панахиду відслужили єпископ Луганський і Старобільський Всеволод з діаконом о. Володимиром УПЦ КП та о. Микола УГКЦ.
Голова управи Юрій ЛАЗАРЄВ нагадав, що „Василь СТУС належав до так званих «шістдесятників» – опозиційно налаштованих представників творчої молоді, котрі активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму, обмежень свободи слова”. „Так, у 1965 р. на прем‘єрному перегляді фільму С.ПАРАДЖАНОВА «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві СТУС взяв участь в акції протесту проти арештів «шістдесятників», за що був виключений з аспірантури. Відомі його відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В.ЧОРНОВОЛА, до ЦК КПУ і КДБ, до Верховної Ради України, де він доводить згубність політики обмеження свободи слова, порушень прав людини. У 1972 році Київський обласний суд звинуватив поета в «антирадянській агітації й пропаганді»: приводом стали рядки, які він написав ще в армії (кубло бандитів, кагебістів злодіїв та ґвалтівників у стольному засіли місті як партія більшовиків), та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Коли Василь Семенович повернувся з ув'язнення, то приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини, а людей, близьких до Гельсінкської групи,репресували найбрутальнішим чином, що, власне, і сталося - вже за рік Василь СТУС був знов заарештований, визнаний небезпечним рецидивістом і засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. З листом на захист СТУСА звернувся академік А.Д.САХАРОВ, але це не допомогло: Василь СТУС відбував термін у таборі особливого режиму в Пермської обл. Умови утримання тут були дуже тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На рік запроторений в одиночку. І в цих умовах багато писав. Приблизно 250 віршів і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним «Птах душі», але все написане негайно конфіскувалося. Доля цих текстів досі невідома. У 1983 р. Стусу вдалося передати на волю текст під назвою «З таборового зошита», який опублікували на Заході”, – зазначив він.
Голова обласної УНП Володимир ШИРЯЄВ повідомив про те, що „у 1985 році Василя СТУСА було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури, проте здійснитися цим планам не судилося: у ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. в пермському концтаборі особливо суворого режиму загинув від численних хвороб, набутих за 14 років поневірянь. На зібранні йшлося і про те, що ім’я Василя СТУСА ще й досі намагаються дискредитувати, я маю на увазі події 2008 року, коли група студентів виступила з ініціативою надання Донецькому національному університету імені Василя СТУСА, але влада Донецька була проти такого рішення студентів, запропонувавши надати вишу ім’я першого секретаря Донецького обкому В.ДЕГТЯРЬОВА на противагу Василю СТУСУ. В університеті розпочалася кампанія з дискредитації митця, а також переслідування студентів за власні переконання”.

Джерело: прес-служба УНП