18 квітня охочі більше довідатися про збереження старовини у Львові отримали змогу почути фахові коментарі провідного менеджера пам’яткоохоронної галузі під час тригодинної екскурсії центром міста «Реставрація по-львівськи».
Екскурсію з нагоди Міжнародного дня збереження пам’яток історії та культури на території львівської охоронної зони світової спадщини ЮНЕСКО влаштували місцеві громадські організації, які не тільки популяризують львівські старожитності, а й долучаються до їхнього порятунку своїми коштами та ініціативами. Найменшому екскурсанту було два рочки!
Президент Благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова» та голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк зібрав аудиторію із екскурсоводів та журналістів перед каплицею Кампіянів, щоб на прикладі її реставрації продемонструвати приклади як вдалого, так і небажаного втручання сучасників у реставрацію.
Скульптурна композиція Гріб Господній, за словами Андрія Салюка, до оновлення якої були залучені польські фахівці і фінанси, перед консервацією зазнала очищення неприпустимим способом, що призвело до втрат рельєфної пластики. Інша перлина із ансамблю римської катедри – каплиця Боїмів – іще тільки очікує на реставрацію. Не надто вдалою видалася і реставрація поближньої кам’яниці Шольц-Вольфовичів, на яку витрачено 4,5 млн грн, тепер вона вибирає очі неестетичною колористикою тиньку і каменю та підсвіткою, – усе наслідок браку досліджень та неправильно прийнятих реставраційних рішень.
Ремонт кам’яниць на пл. Ринок із південного боку, при тому, що ті мають начебто привабливий вигляд (№ 18-19), насправді також не відповідають вимогам реставрації. Довершує прикрість і хідник із пісковика, який викришився задовго до завершення експлуатаційного терміну. Також не відповідним на пл. Ринок є спосіб прокладення плит для безшумного руху трамваю. Вони повинні згори бути замощені старим бруком. До цього згодом варто повернутися.
На тлі таких сумних прикладів Андрій Салюк продемонстрував, на жаль, поодинокі випадки дбайливого ставлення інвесторів до історичних інтер’єрів та екстер’єрів. Так, у кам’яниці консула Венеційської республіки на пл. Ринок, 15 власник кав’ярні після наполегливих вмовлянь відмовитися від омріяного «хай теку» чимало витратився на відновлення автентичного тонування склепіння у синій колір із золотими шестикутними зірками, бо зондування показало, що саме таким була автентична поліхромія стелі. Також на долівці в цьому приміщенні поряд із частково збереженим замощенням старими плитами виклали сучасне за тією ж схемою.
«Це вселяє надію, що у Львові є люди, які люблять свої місто і йдуть на витрати, щоб усе виглядало правильно. Цікаво, що це не архітектор, тоді коли із архітектором я дискутував на предмет того, що не варто розрубувати екстер’єрні русти, щоб зробити вікна лучковими. Він підходив до пам’ятки з позицій аранжації: це йому подобалося, а це – ні. З іншим реставратором дискутували про те, що робити, коли один фахівець радить одне, а інший – протилежне. У даному випадку завжди правими будуть не вони, а сам об’єкт, який може розповісти, яким він був і чого потребує, – варто тільки провести дослідження», – каже Андрій Салюк.
На його думку, львівські пам’ятки недооцінені, оскільки тільки 2,5 тис. із них внесено до реєстрів, відповідно вони отримують мізер фінансування. «Мені подобається закордонний підхід, де не робиться поділ на національні та місцеві пам’ятки. Не через те, що там не хочуть більше уваги приділяти національним пам’яткам, а тому що не хочуть понижувати увагу до місцевих. Ми ж маємо геніальну львівську сецесію, їй – років сто, але зі своїм художнім значенням вона не конкурує із старовиною.
Такі достойні зразки, як будинок «Дністер» Івана Левинського ми повинні демонструвати цілому світові. Я б поділяв пам’ятки за станом збереженості. Але в нас реставраційного втручання потребують усі!»,- наполягає Андрій Салюк.
Голова ЛОО УТОПІК нагадав також і спільний із журналістами проект порятунку скульптури фонтану Діана, коли про потребу реставрації довідався канадський інвестор, який профінансував роботи на 25 тис. грн. « Діана була зроблена прецизійно, а кілька років по тому реставрували три інші фонтани на пл. Ринок,- однак за короткий час ті три фонтани укрились наростами, а Діана стоїть чистою», – тішиться Андрій Салюк.
Іще одним прикладом нефахової реставрації довколаринкових кам’яниць стала історія із «помалюйством» фасадів коштом підприємця на північному боці, де без жодних досліджень, наказовим способом у кабінеті начальства вирішили проблему кольористики.
«На майбутнє такого волюнтаризму допускати не можна. Це не реставрація, не приведення до належного стану, – це, хіба, реклама фарби, не більше. Зрештою, це навчило того інвестора не спонсорувати гроші в недобру роботу, але чи не завеликою ціною», – зауважив Андрій Салюк, розкривши екскурсантам таємницю кольору Чорної кам’яниці та нюанси її давнішої невдалої реставрації за неправильним рішенням початку 1980-их років.
Під чорною фарбою ренесансовий білокам’яний будинок не має змоги «дихати», ставши жертвою очищення автентичної брунатної патини, якій відповідала назва, що закріпилася за ним від початку 19 ст. На жаль, пофарбування тільки пришвидшило руйнування каменю, кам’яниця зберігається не відповідно, він вимагає негайного порятунку.
Зачепивши проблему реставрації каменю, Андрій Салюк нагадав також про історію демонтування скульптури Глорії із буд. №3 на пл. Ринок та недавню реставрацію атлантів на фасаді будинку №40, де очищували камінь піскостуменевою машиною.
«Я категорично не погоджувався із цим, бо за прикладом німецького спеціаліста, який застосував таку технологію до різнофактурних поверхонь, до піскоструйки вдалися й реставратори на вул. Краківській, 4, на вул. Руській, 6 і на колони св. Яна із Дуклі. Щоправда, ці пішли іще далі, запропонувавши замінити старі кам’яні вазони на нові. Отак і виходить, що ніж чи скальпель є інструментом лікування, а в руках ідіота – холодна зброя, якою він може когось зарізати, – тут аналогічно. Якщо бракує грошей, краще не втручатися. Бо це пришвидшить її руйнування. Гасло «не нашкодь» повинно бути першочерговим», – акцентував Андрій Салюк.
На вул. Вірменській як приклад вдалої реставрації Андрій Салюк навів ініціативу засновників галереї «Іконарт» відновити браму й настельний розпис, натомість навідріз відмовився коментувати ситуацію із фасадом буд. № 20, що його сплюндрував «!Фест», аби не вживати нецензурних виразів. Однак збитих працівниками ЛКП маскаронів не забув згадати. Як і збиту без потреби стару штукатурку із дзвіниці Вірменського монастиря, чи обрізану на півметра основу хреста, що вінчає вершок, не кажучи вже про невмотивовано змінену структуру та конфігурацію даху.
У самому ж вірменському соборі екскурсанти змогли ознайомитися із реставрацією стінопису Яна Генрика Розена та процесом консервації демонтованого із подвір’я дерев’яного вівтаря «Голгофа».
Завершилася екскурсія на вул. Січових Стрільців, над фасадом одного з будинків якої нависає скульптура Меркурія, про потребу реставрації якого увесь світ довідався завдяки ініціативі спільноти, що спілкується за допомогою соціальних мереж Інтернету. За словами Андрія Салюка, Меркурій не самоціль, а спосіб показати, що може зробити ініціативна група, та привернути увагу влади і бізнесу до їх обов’язків дбати про пам’ятки.

Джерело: "Західна інформаційна компанія"