Марина Лапай. Спасибі тобі, Україно
Марина Лапай переможниця Чернігівського обласного етапу конкурсу читачів 2007 року та учасниця фестивалю «Книгоманія – 2007» у Львові, призерка Чернігівської районної олімпіади з української мови та районного етапу конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика. Її вірші друкувались в збірці «Промінчик сонця і добра» в 2007 році та в збірці віршів юних поетів Чернігівської області «Первоцвіт» в 2008 році, виданих у м. Чернігові. Цього року Мирина Лапай закінчила дев’ять класів сільскої Ведильцівської школи Чернігівського району (до речі, з відзнакою). Їй лише 14 років, але вона вже пише прекрасну поезію і ми віримо, що попереду в обдарованої поліської красуні велике майбутнє.
Сьогодні веб-сайт «Європейська Україна» надає можливість ознайомитись із кількома творами Марини Лапай.
За зоряними стежками
Де чується звук кришталя
Обплетена вічно роками
Цвіте моя рідна земля.
Тут пісні бринять солов’їні,
Тут відгомін зелен-дібров.
Спасибі тобі ,Україно.
За ласку і вірну любов.
Летять над морями лелеки
До рідної линуть землі
Спасибі тобі, Україно,
За мову і пісню твої.
Хай буде навіки з тобою
Твій вічний, незламний народ.
Хай сонце засяє любов’ю,
Нехай помагає Господь.
Рідній Землі
Де золотіє мова солов’їна
Забутими стежками козаків…
Я гомін зорепадових лісів
Тобі дарую, рідна Україно.
І ріки, що виходять з берегів,
І скелі рідного Дніпра-Славути.
Мені тебе ніколи не забути,
Країно праці й білих рушників.
Покрив туман долини і ліси…
Тебе я вже ніколи не покину,
моя прадавня, рідна Україно,
Мій дім і мрія чистої краси.
Нехай життя на роздоріжжі літ
Нас винесе в безмежний світ широкий
І по закінченні життєвих кроків
Ми встанемо з могили лихоліть.
Знов залунає мова солов’їна
Відкриються загублені шляхи
І знову в вічне щастя крізь віки
Зі сну постане славна Україна.
Це мій дім, це вітчизна моя...
Де розквітла червона калина,
Де бринить диво-спів солов’я-
Там цвіте , процвіта Україна-
Це мій дім , це вітчизна моя
Де в зеленім вінку ходить літо
Де волошка розквітла в житах
співи птахів бринять диво-цвітом
Де у золоті день розквіта
Де летить у незвідане річка
Де в лелеки пташата в гнізді
Де стежини униз в’ється стрічка
Тут живу я , тут квітне мій дім.
І хоча нас манять у дорогу
Ті незвідані диво-світи
Та лише повернувшись додому
Зможемо ми себе віднайти.
***
Струменіє тиша світанкова,
Падають на плечі колоски.
І бринить, мов спів, вкраїнська мова,
Рідна і барвиста на роки.
Ще ясніє барвами Полісся
Сургучева осені печаль…
Лине мова, наче срібна пісня,
Чиста і прозора, мов кришталь.
Світ летить у мандри невідомі,
Манить нас краса нових шляхів…
Тільки повертаємось додому,
Слухаємо материнський спів.
Лине пісня рідна, незабутня
Від гаїв і зоряних дібров.
Доти мову нашу буде чути,
Доки є в нас Віра і Любов.
Доки буде у душі людина,
Щира серцем, справжній патріот.
Доти буде жити Україна,
Її Мова, Віра та Народ.
