Міфи війни. 1939 рік: Пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним кроком для СРСР
Сутність міфу: Радянсько-німецький договір про ненапад 1939 року був для СРСР вимушеним кроком. Його метою було виграти певний час і відтермінувати війну. Цей документ є виправданим з погляду забезпечення безпеки держави, адже він дозволив Радянському Союзу краще підготуватися до оборони країни. У цього міфу є й інші варіанти:
Пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним і необхідним кроком у відповідь на «зрадницьку Мюнхенську змову» західних демократій з Гітлером, яка й дозволила Німеччині розв’язати Другу світову війну.
Договір 1939 року між СРСР і Німеччиною служив справі миру, оскільки створював можливість відвести загрозу війни, що насувалася, і давав необхідний перепочинок СРСР перед її початком.
Факти. Стисло. Підписання радянсько-німецького пакту різко прискорило початок нової світової війни. Угода між Гітлером і Сталіним стала її «спусковим гачком». У цю війну гітлерівський та сталінський режими виступили фактично в якості союзників. Анексія Польщі відбулася за спільними таємними домовленостями, зафіксованими у додатковому протоколі Договору про ненапад. Ця неочікувана для країн Заходу змова відкрила шлях до спільної військової агресії Німеччини та СРСР проти Польщі з наступним її поділом. Вона зняла для Гітлера всі перешкоди у здійсненні ним реваншистських намірів і загарбницьких планів щодо завоювання європейського панування.
Тодішнє керівництво Радянського Союзу разом з верхівкою нацистської Німеччини несе політичну, правову і моральну відповідальність за розв’язання Другої світової війни.
Історія міфу. Міф створено по закінченні Другої світової війни задля виправдання змови з Гітлером і заперечення ролі СРСР у її розв’язанні.
Існування таємних протоколів до Договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом та пізнішого Договору про дружбу та кордон між СРСР і Німеччиною радянською стороною офіційно заперечувалося аж до кінця 1980-х років. Питання про них постало під час перебудови. Спеціально створена Особлива комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлєвим вивчила питання і на з’їзді народних депутатів СРСР 24 грудня 1989 року виклала свої висновки. На їх підставі з’їзд у резолюції засудив факт підписання таємного додаткового протоколу та інших таємних домовленостей з Німеччиною, зазначивши, що вжиті у них розмежування «сфер інтересів» СРСР і Німеччини та інші дії юридично суперечили суверенітету третіх країн.
Радянський оригінал додаткового протоколу було виявлено дещо пізніше – у жовтні 1992 року після розсекречення архіву ЦК КПРС. Цей таємний протокол разом з іншими документами Особливої папки було оприлюднено та опубліковано наприкінці 1992 – на початку 1993 років.
Проте й у наш час, всупереч історичним фактам, наявність додаткового таємного протоколу радянсько-німецького пакту багатьма російськими істориками та політичними діячами заперечується як, начебто, підробка, сфальшована західними спецслужбами з метою заплямування СРСР.
Факти. Докладніше. Нацистська Німеччина і сталінський СРСР були державами, рівною мірою незадоволеними світовим устроєм, сформованим внаслідок Першої світової війни. Наявні в Європі кордони не влаштовували обидва диктаторські режими. І Гітлер, і Сталін прагнули розширити підвладні їм території.
У тих умовах зближення Німеччини і Радянського Союзу було природнім. Вибір на користь союзу з Німеччиною давав СРСР можливість успішно реалізувати свої геополітичні та частково ідеологічні месіанські цілі. При цьому вступ країни у «велику» війну радянська верхівка планувала у зручний момент. Відтягування ж Радянським Союзом активної участі у війні завдяки пакту з Німеччиною – лише супутній елемент цієї політики.
Задля того, щоб зблизитись зі Сталіним, Гітлер пообіцяв йому всіляке сприяння у реалізації територіальних домагань до прибалтійських країн, Польщі та Фінляндії, а також у сфері торговельно-економічних відносин. 19 серпня представники Німеччини та СРСР підписали надзвичайно широкий економічний договір. Того ж дня В. Молотов передав до Берліна проект пакту про ненапад між двома країнами. Угода про ненапад гарантувала Гітлерові спокій на східних рубежах Німеччини і дозволяла, «не озираючись», воювати з Польщею, Францією та Британією.
23 серпня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп. Переговори завершилися підписанням пакту про ненапад, за яким в історіографії закріпилася назва «пакту Молотова – Ріббентропа» і який по суті був пактом Сталіна – Гітлера. Цей документ мав найтрагічніші наслідки для народів Європи і світу. Саме ця угода стала тим механізмом, який «відчинив двері» для нової світової війни.
Термін дії угоди визначався десятьма роками із автоматичним продовженням на п’ять років у випадку, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких насильницьких дій один до одного, висловлювали готовність не підтримувати третіх держав у разі нападу на якусь із договірних сторін. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.
Разом із договором було укладено таємний додатковий протокол, який передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній та Центральній Європі. Цей документ грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав. Радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину польської держави (на схід від річок Нарев, Вісла, Сян). На радянському боці, окрім українських і білоруських етнічних земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводств, заселених головним чином поляками.
Підписання пакту зробило керівників СРСР співучасниками злочину, здійсненого Гітлером – розв’язання Другої світової війни. 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія перейшла кордон Польщі, Радянський Союз фактично вступив у Другу світову війну. Після поділу Польщі, формально залишаючись нейтральною країною, СРСР налагодив масштабне економічне та військово-технічне співробітництво з Німеччиною, чим непрямо допомагав їй вести війну проти низки європейських країн.
Договір було фактично денонсовано нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року.
Ростислав Пилявець,
військовий історик, кандидат історичних наук, доцент, полковник запасу Збройних Сил України.
Пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним і необхідним кроком у відповідь на «зрадницьку Мюнхенську змову» західних демократій з Гітлером, яка й дозволила Німеччині розв’язати Другу світову війну.
Договір 1939 року між СРСР і Німеччиною служив справі миру, оскільки створював можливість відвести загрозу війни, що насувалася, і давав необхідний перепочинок СРСР перед її початком.
Факти. Стисло. Підписання радянсько-німецького пакту різко прискорило початок нової світової війни. Угода між Гітлером і Сталіним стала її «спусковим гачком». У цю війну гітлерівський та сталінський режими виступили фактично в якості союзників. Анексія Польщі відбулася за спільними таємними домовленостями, зафіксованими у додатковому протоколі Договору про ненапад. Ця неочікувана для країн Заходу змова відкрила шлях до спільної військової агресії Німеччини та СРСР проти Польщі з наступним її поділом. Вона зняла для Гітлера всі перешкоди у здійсненні ним реваншистських намірів і загарбницьких планів щодо завоювання європейського панування.
Тодішнє керівництво Радянського Союзу разом з верхівкою нацистської Німеччини несе політичну, правову і моральну відповідальність за розв’язання Другої світової війни.
Історія міфу. Міф створено по закінченні Другої світової війни задля виправдання змови з Гітлером і заперечення ролі СРСР у її розв’язанні.
Існування таємних протоколів до Договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом та пізнішого Договору про дружбу та кордон між СРСР і Німеччиною радянською стороною офіційно заперечувалося аж до кінця 1980-х років. Питання про них постало під час перебудови. Спеціально створена Особлива комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлєвим вивчила питання і на з’їзді народних депутатів СРСР 24 грудня 1989 року виклала свої висновки. На їх підставі з’їзд у резолюції засудив факт підписання таємного додаткового протоколу та інших таємних домовленостей з Німеччиною, зазначивши, що вжиті у них розмежування «сфер інтересів» СРСР і Німеччини та інші дії юридично суперечили суверенітету третіх країн.
Радянський оригінал додаткового протоколу було виявлено дещо пізніше – у жовтні 1992 року після розсекречення архіву ЦК КПРС. Цей таємний протокол разом з іншими документами Особливої папки було оприлюднено та опубліковано наприкінці 1992 – на початку 1993 років.
Проте й у наш час, всупереч історичним фактам, наявність додаткового таємного протоколу радянсько-німецького пакту багатьма російськими істориками та політичними діячами заперечується як, начебто, підробка, сфальшована західними спецслужбами з метою заплямування СРСР.
Факти. Докладніше. Нацистська Німеччина і сталінський СРСР були державами, рівною мірою незадоволеними світовим устроєм, сформованим внаслідок Першої світової війни. Наявні в Європі кордони не влаштовували обидва диктаторські режими. І Гітлер, і Сталін прагнули розширити підвладні їм території.
У тих умовах зближення Німеччини і Радянського Союзу було природнім. Вибір на користь союзу з Німеччиною давав СРСР можливість успішно реалізувати свої геополітичні та частково ідеологічні месіанські цілі. При цьому вступ країни у «велику» війну радянська верхівка планувала у зручний момент. Відтягування ж Радянським Союзом активної участі у війні завдяки пакту з Німеччиною – лише супутній елемент цієї політики.
Задля того, щоб зблизитись зі Сталіним, Гітлер пообіцяв йому всіляке сприяння у реалізації територіальних домагань до прибалтійських країн, Польщі та Фінляндії, а також у сфері торговельно-економічних відносин. 19 серпня представники Німеччини та СРСР підписали надзвичайно широкий економічний договір. Того ж дня В. Молотов передав до Берліна проект пакту про ненапад між двома країнами. Угода про ненапад гарантувала Гітлерові спокій на східних рубежах Німеччини і дозволяла, «не озираючись», воювати з Польщею, Францією та Британією.
23 серпня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп. Переговори завершилися підписанням пакту про ненапад, за яким в історіографії закріпилася назва «пакту Молотова – Ріббентропа» і який по суті був пактом Сталіна – Гітлера. Цей документ мав найтрагічніші наслідки для народів Європи і світу. Саме ця угода стала тим механізмом, який «відчинив двері» для нової світової війни.
Термін дії угоди визначався десятьма роками із автоматичним продовженням на п’ять років у випадку, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких насильницьких дій один до одного, висловлювали готовність не підтримувати третіх держав у разі нападу на якусь із договірних сторін. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.
Разом із договором було укладено таємний додатковий протокол, який передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній та Центральній Європі. Цей документ грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав. Радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину польської держави (на схід від річок Нарев, Вісла, Сян). На радянському боці, окрім українських і білоруських етнічних земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводств, заселених головним чином поляками.
Підписання пакту зробило керівників СРСР співучасниками злочину, здійсненого Гітлером – розв’язання Другої світової війни. 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія перейшла кордон Польщі, Радянський Союз фактично вступив у Другу світову війну. Після поділу Польщі, формально залишаючись нейтральною країною, СРСР налагодив масштабне економічне та військово-технічне співробітництво з Німеччиною, чим непрямо допомагав їй вести війну проти низки європейських країн.
Договір було фактично денонсовано нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року.
Ростислав Пилявець,
військовий історик, кандидат історичних наук, доцент, полковник запасу Збройних Сил України.
Теґі:
