Михайло Кирпонос у національній пам’яті: чи є сенс ним пишатися?
З радянського часу комуністичного діяча й воєначальника Михайла Кирпоноса (12 січня 1892 — 20 вересня 1941 року) звикли шанувати як героя: командувач великим військовим округом і найпотужнішим фронтом, Героя СРСР отримав за вдалу військову операцію, загинув у боротьбі з нацистським агресором. Так, його ім’ям названа місцева школа на малій батьківщині, в с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області.
Проте, не все так просто й трафаретно. В незалежній, демократичній державі Україна необхідно чітко визначити ставлення до цієї постаті, відповісти на питання: чи є сенс ним пишатися, брати за приклад для наслідування для всіх поколінь українських громадян? Як його оцінити відповідно законодавства з національної пам’яті?
Перегляд ключових фактів із біографії Кирпоноса Михайла Петровича показує наступне:
1) ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 РОКІВ.
У січні 1918 року, після демобілізації з лав російської армії, повернувся в рідні краї. На той час 3-м Універсалом УЦР 20 листопада 1917 року вже була проголошена Українська Народна Республіка. Однак «героя» не надихала ідея вільної й незалежної України, тож він подався до російських більшовицьких загонів, воював на Чернігівщині проти Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Згодом опинився в більшовицьких гібридних військах, замаскованих під українські (повний аналог сучасних маріонеткових «ЛНР/ДНР»). Надалі вже безпосередньо служив в «офіційних» формуваннях російської Червоної армії.
Отже, М. Кирпонос свідомо й послідовно служив російському комуністичному агресору проти Української державності. Таких людей фактично і юридично називають колабораціоністами — зрадниками України.
Він засуджується за це й законодавчо – як такий, що взяв активну участь у процесі «встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» (згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»).
2) ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ У 1920-Х — 1930-Х РОКАХ.
М. Кирпонос – активний комуніст, успішно робив військову кар’єру, в чому йому сильно допомагала абсолютна відданість сталінській політиці. Про вірність «генеральній лінії комуністичної партії» він сам писав в одній з автобіографій. Серед іншого, важливо відмітити його активну участь у реалізації такого комуністичного злочину як «Великий терор» — репресіях командних кадрів Червоної Армії в 1937—1938 роках.
Ще раз наголосимо на абсолютній відданості М. Кирпоноса комуністичному тоталітарному режиму, який відповідно пункту 1 статті 2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» «визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору […]».
3) ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА.
А) Радянсько-фінська війна 1939—1940 років
Під час агресії СРСР проти незалежної та демократичної Фінляндії М. Кирпонос командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії загарбників. На початку березня 1940 року дивізія під його командуванням протягом 6-ти днів здійснила обхід Виборзького укріпленого району по льоду Фінської затоки і вибила фінів з укріплень на північному березі Виборзького затоки, перерізавши дорогу Виборг-Гельсінкі. За таку участь в загарбницькій війні М. Кирпоноса відмітили званням Героя СРСР.
У зв’язку з цим фактом із біографії Кирпоноса нагадаємо:
— внаслідок початку агресії СРСР проти Фінляндії Ліга Націй (прообраз майбутньої ООН), виключила Радянський Союз із своїх лав;
— агресивна війна СРСР проти Фінляндії стала можливою внаслідок союзу двох тоталітарних режимів СРСР і Німеччини після підписання пакту Молотова – Ріббентропа 23 серпня 1939 року. У преамбулі Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» чітко вказано, що «Друга світова війна 1939-1945 років, що розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті».
Водночас не варто перебільшувати військові досягнення М. Кирпоноса та інших радянських воєначальників з огляду на багатократну перевагу армії держави-агресора за всіма показниками, а також відсутність можливості надання Францією та Великобританією безпосередньої військової допомоги Фінляндії через блокування Балтійського моря тодішнім союзником СРСР – нацистською Німеччиною. Висока оцінка успіхів М. Кирпоноса в очах радянського військово-політичного керівництва насамперед мала виправдати сенсаційні провали й катастрофи, колосальні втрати наступаючої армії радянських загарбників проти захисників Фінляндії.
Отже, участь М. Кирпоноса на високій військовій посаді в агресії проти держави-оборонця Фінляндії, захопленні частини її території — ганебна сторінка в його біографії. Вищу державну нагороду він здобув за активну участь у міжнародному злочині комуністичного тоталітарного режиму.
Б) Німецько-радянська війна
Від початку німецько-радянської війни до своєї загибелі 20 вересня 1941 року М. Кирпонос очолював Південно-Західний фронт – найпотужніше й найкраще оснащене сучасною зброєю військове угрупування на західних кордонах СРСР.
Як воєначальник вищого рівня в збройних силах СРСР він повністю несе свою долю відповідальності за катастрофу Червоної армії 1941 року.
Окреслимо хоч деякі з невдач Червоної армії, до яких він причетний як командувач фронту:
— катастрофічна поразка у найбільшій танковій битві в Другій світовій війні, яка відбулася 23-29 червня 1941 року у районі міст Дубно, Броди та Луцьк (він ділить відповідальність разом із Георгієм Жуковим, начальником Генштабу). Війська під його керівництвом менше ніж за 10 днів втратили понад 2500 танків із 3356-ті (за іншими даними з близько 4 тисяч), а німецькі війська — 260 із 728 танків…
— знищення радянських військ в «котлі» під Києвом (23 серпня – 26 серпня). В оточення потрапили понад 650 тис. червоноармійців, цей «котел» був і залишається найбільшим оточенням в світовій історії. Ця катастрофа стала для нього самого фатальною – був вбитий.
Відомий військовий історик Ростислав Пилявець, як і всі інші об’єктивні фахівці, звертає увагу на нараду в Тернополі в ніч на 23 червня 1941 року за участю М. КИРПОНОСА, начальника штабу фронту Максима Пуркаєва, члена Військової ради (комісара) фронту Микола Вашугіна та представників Ставки – начальника Генерального штабу Г. ЖУКОВА і першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова. Після дискусії «Кирпонос НЕ віддав наказ військам про перехід до масштабного наступу на Люблин і НЕ наважився на відхід до старого кордону. ВІН НАКАЗАВ: створити два ударних угрупування – північне (в районі Луцька) і південне (в районі Бродів), які мали завдати удару в напрямі на м. Сокаль (силами 24 дивізій, з яких 18 були танковими і механізованими, і мали на озброєнні близько 4 тис. танків)». Таке «соломонове рішення» за тих умов стало катастрофічним.
Оцінка військової діяльності Кирпоноса на посаді командувача фронтом Костянтином Рокоссовським, одним із найуспішніших радянських воєначальників, який у той час командував 9-м механізованим корпусом у складі Південно-Західного фронту (станом на 1 липня 1941 року зберіг аж 30% своїх танків і це був успіх…): «Мене вкрай здивувала його розгубленість, яка різко кидалася в очі. Складалося враження, що він або не знає обстановки, або не хоче її знати. У ці хвилини я остаточно дійшов висновку, що не під силу цій людині настільки об'ємні, складні та відповідальні обов'язки, й горе військам, йому довіреним».
Отже, під час німецько-радянської війни М. Кирпонос був, м’яко кажучи, невдалим воєначальником, відповідальним за такі колосальні поразки та втрати. За них він заплатив і власним життям на полі бою… Таким чином, його героїзація/глорифікація на офіційному рівні дискредитує саме поняття успішних та героїчних дій воєначальника під час війни.
ВИСНОВКИ
Чи підлягає М. Кирпонос ДЕКОМУНІЗАЦІЇ відповідно Закону? НІ. Ця постать, враховуючи її загибель в бою з загарбниками, підпадає під виключення для осіб «пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України», як вказано у підпунктах Д і Є пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Його вшанування має відбуватися на загальних засадах як «ЖЕРТВИ ВІЙНИ». Нагадаємо, що у преамбулі Законі України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» чітко вказано: «віддаючи данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939-1945 років». А в пункті 2 статті 1 цього Закону визначено: «З метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939-1945 років в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня».
Таким чином, Михайло Кирпонос був колабораціоністом, ворогом Української незалежної державності, активним співучасником—виконавцем злочинів комуністичного тоталітарного режиму у внутрішній та зовнішній політиці. Під час війни з нацистським агресором ми можемо позитивно відзначити тільки його особисту мужність, а негативно — як воєначальника.
У справі українського національно-патріотичного виховання життя та діяльність цієї постаті маємо однозначно оцінювати як негативний та сумний приклад.
Перейменування топонімів у населених пунктах, названих на його честь, і перенесення меморіальних знаків на його честь на територію відповідних тематичних меморіалів не є обов’язковим, однак цілком може відбуватися на загальних засадах відповідно чинному законодавству.
Сергій Бутко,
кандидат історичних наук Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
Проте, не все так просто й трафаретно. В незалежній, демократичній державі Україна необхідно чітко визначити ставлення до цієї постаті, відповісти на питання: чи є сенс ним пишатися, брати за приклад для наслідування для всіх поколінь українських громадян? Як його оцінити відповідно законодавства з національної пам’яті?
Перегляд ключових фактів із біографії Кирпоноса Михайла Петровича показує наступне:
1) ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 РОКІВ.
У січні 1918 року, після демобілізації з лав російської армії, повернувся в рідні краї. На той час 3-м Універсалом УЦР 20 листопада 1917 року вже була проголошена Українська Народна Республіка. Однак «героя» не надихала ідея вільної й незалежної України, тож він подався до російських більшовицьких загонів, воював на Чернігівщині проти Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Згодом опинився в більшовицьких гібридних військах, замаскованих під українські (повний аналог сучасних маріонеткових «ЛНР/ДНР»). Надалі вже безпосередньо служив в «офіційних» формуваннях російської Червоної армії.
Отже, М. Кирпонос свідомо й послідовно служив російському комуністичному агресору проти Української державності. Таких людей фактично і юридично називають колабораціоністами — зрадниками України.
Він засуджується за це й законодавчо – як такий, що взяв активну участь у процесі «встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» (згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»).
2) ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ У 1920-Х — 1930-Х РОКАХ.
М. Кирпонос – активний комуніст, успішно робив військову кар’єру, в чому йому сильно допомагала абсолютна відданість сталінській політиці. Про вірність «генеральній лінії комуністичної партії» він сам писав в одній з автобіографій. Серед іншого, важливо відмітити його активну участь у реалізації такого комуністичного злочину як «Великий терор» — репресіях командних кадрів Червоної Армії в 1937—1938 роках.
Ще раз наголосимо на абсолютній відданості М. Кирпоноса комуністичному тоталітарному режиму, який відповідно пункту 1 статті 2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» «визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору […]».
3) ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА.
А) Радянсько-фінська війна 1939—1940 років
Під час агресії СРСР проти незалежної та демократичної Фінляндії М. Кирпонос командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії загарбників. На початку березня 1940 року дивізія під його командуванням протягом 6-ти днів здійснила обхід Виборзького укріпленого району по льоду Фінської затоки і вибила фінів з укріплень на північному березі Виборзького затоки, перерізавши дорогу Виборг-Гельсінкі. За таку участь в загарбницькій війні М. Кирпоноса відмітили званням Героя СРСР.
У зв’язку з цим фактом із біографії Кирпоноса нагадаємо:
— внаслідок початку агресії СРСР проти Фінляндії Ліга Націй (прообраз майбутньої ООН), виключила Радянський Союз із своїх лав;
— агресивна війна СРСР проти Фінляндії стала можливою внаслідок союзу двох тоталітарних режимів СРСР і Німеччини після підписання пакту Молотова – Ріббентропа 23 серпня 1939 року. У преамбулі Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» чітко вказано, що «Друга світова війна 1939-1945 років, що розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті».
Водночас не варто перебільшувати військові досягнення М. Кирпоноса та інших радянських воєначальників з огляду на багатократну перевагу армії держави-агресора за всіма показниками, а також відсутність можливості надання Францією та Великобританією безпосередньої військової допомоги Фінляндії через блокування Балтійського моря тодішнім союзником СРСР – нацистською Німеччиною. Висока оцінка успіхів М. Кирпоноса в очах радянського військово-політичного керівництва насамперед мала виправдати сенсаційні провали й катастрофи, колосальні втрати наступаючої армії радянських загарбників проти захисників Фінляндії.
Отже, участь М. Кирпоноса на високій військовій посаді в агресії проти держави-оборонця Фінляндії, захопленні частини її території — ганебна сторінка в його біографії. Вищу державну нагороду він здобув за активну участь у міжнародному злочині комуністичного тоталітарного режиму.
Б) Німецько-радянська війна
Від початку німецько-радянської війни до своєї загибелі 20 вересня 1941 року М. Кирпонос очолював Південно-Західний фронт – найпотужніше й найкраще оснащене сучасною зброєю військове угрупування на західних кордонах СРСР.
Як воєначальник вищого рівня в збройних силах СРСР він повністю несе свою долю відповідальності за катастрофу Червоної армії 1941 року.
Окреслимо хоч деякі з невдач Червоної армії, до яких він причетний як командувач фронту:
— катастрофічна поразка у найбільшій танковій битві в Другій світовій війні, яка відбулася 23-29 червня 1941 року у районі міст Дубно, Броди та Луцьк (він ділить відповідальність разом із Георгієм Жуковим, начальником Генштабу). Війська під його керівництвом менше ніж за 10 днів втратили понад 2500 танків із 3356-ті (за іншими даними з близько 4 тисяч), а німецькі війська — 260 із 728 танків…
— знищення радянських військ в «котлі» під Києвом (23 серпня – 26 серпня). В оточення потрапили понад 650 тис. червоноармійців, цей «котел» був і залишається найбільшим оточенням в світовій історії. Ця катастрофа стала для нього самого фатальною – був вбитий.
Відомий військовий історик Ростислав Пилявець, як і всі інші об’єктивні фахівці, звертає увагу на нараду в Тернополі в ніч на 23 червня 1941 року за участю М. КИРПОНОСА, начальника штабу фронту Максима Пуркаєва, члена Військової ради (комісара) фронту Микола Вашугіна та представників Ставки – начальника Генерального штабу Г. ЖУКОВА і першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова. Після дискусії «Кирпонос НЕ віддав наказ військам про перехід до масштабного наступу на Люблин і НЕ наважився на відхід до старого кордону. ВІН НАКАЗАВ: створити два ударних угрупування – північне (в районі Луцька) і південне (в районі Бродів), які мали завдати удару в напрямі на м. Сокаль (силами 24 дивізій, з яких 18 були танковими і механізованими, і мали на озброєнні близько 4 тис. танків)». Таке «соломонове рішення» за тих умов стало катастрофічним.
Оцінка військової діяльності Кирпоноса на посаді командувача фронтом Костянтином Рокоссовським, одним із найуспішніших радянських воєначальників, який у той час командував 9-м механізованим корпусом у складі Південно-Західного фронту (станом на 1 липня 1941 року зберіг аж 30% своїх танків і це був успіх…): «Мене вкрай здивувала його розгубленість, яка різко кидалася в очі. Складалося враження, що він або не знає обстановки, або не хоче її знати. У ці хвилини я остаточно дійшов висновку, що не під силу цій людині настільки об'ємні, складні та відповідальні обов'язки, й горе військам, йому довіреним».
Отже, під час німецько-радянської війни М. Кирпонос був, м’яко кажучи, невдалим воєначальником, відповідальним за такі колосальні поразки та втрати. За них він заплатив і власним життям на полі бою… Таким чином, його героїзація/глорифікація на офіційному рівні дискредитує саме поняття успішних та героїчних дій воєначальника під час війни.
ВИСНОВКИ
Чи підлягає М. Кирпонос ДЕКОМУНІЗАЦІЇ відповідно Закону? НІ. Ця постать, враховуючи її загибель в бою з загарбниками, підпадає під виключення для осіб «пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України», як вказано у підпунктах Д і Є пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Його вшанування має відбуватися на загальних засадах як «ЖЕРТВИ ВІЙНИ». Нагадаємо, що у преамбулі Законі України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» чітко вказано: «віддаючи данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939-1945 років». А в пункті 2 статті 1 цього Закону визначено: «З метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939-1945 років в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня».
Таким чином, Михайло Кирпонос був колабораціоністом, ворогом Української незалежної державності, активним співучасником—виконавцем злочинів комуністичного тоталітарного режиму у внутрішній та зовнішній політиці. Під час війни з нацистським агресором ми можемо позитивно відзначити тільки його особисту мужність, а негативно — як воєначальника.
У справі українського національно-патріотичного виховання життя та діяльність цієї постаті маємо однозначно оцінювати як негативний та сумний приклад.
Перейменування топонімів у населених пунктах, названих на його честь, і перенесення меморіальних знаків на його честь на територію відповідних тематичних меморіалів не є обов’язковим, однак цілком може відбуватися на загальних засадах відповідно чинному законодавству.
Сергій Бутко,
кандидат історичних наук Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
