Мікробіолог, патолог і ендокринолог Володимир Підвисоцький із Чернігівщини
1857, 5 червня – у селі Максимівка на Чернігівщині народився Володимир Валеріанович Підвисоцький, мікробіолог, патолог і ендокринолог.
Ще в дитячі роки допомагав травмованим тваринам і мріяв стати лікарем. Закінчив медичний факультет Київського університету святого Володимира (1884), стажувався в Німеччині та Франції, блискуче захистив докторську дисертацію за темою «Відродження тканин печінки» (1886). Отримав заманливі пропозиції для праці за кордоном, однак залишався патріотом своєї Батьківщини: «Я повинен стояти на службі людям, з якими народився на одній землі, в одній країні, у якій хвороби є нескінченною причиною неподобних смертей… Світових столиць багато, але ж моя столиця – навіки Київ».
Очолював кафедру загальної та експериментальної патології в Київському університеті, декан Новоросійського університету в Одесі, директор петербурзького імператорського інституту експериментальної медицини. Член-кореспондент Анатомічного товариства у Парижі (1887) та Імператорської військово-медичної академії у Санкт-Петербурзі (1900), ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні (1911).
Вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб та патології мікроорганізмів. Написана на основі досліджень монографія «Основи експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини» (1891) витримала понад 20 перевидань і перекладена на 17 іноземних мов.
Завідував одним із холерних бараків під час епідемії холери 1891-го в Києві. Заснував клініку дитячих хвороб в Одесі, налагодив виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень. Започаткував дослідження хіміотерапії злоякісних пухлин.
Видавав щомісячний журнал «Руський архів патології, клінічної медицини та бактеріології» (1895-1902), з яким співпрацювали такі відомі вчені як Ілля Мечников, Володимир Високович та інші. Автор понад 90 наукових праць.
Помер 22 січня 1913-го, під час підготовки до Всеросійської виставки з гігієни у Санкт-Петербурзі.
«Невтомний дослідник, літературно освічена людина, він захоплювався і вмів захоплювати інших, був центром наукової школи, де панувала багата наснага і звідки згодом вийшли провідні діячі медичної науки», – такими словами характеризував Володимира Підвисоцького професор Іван Павлов.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Ще в дитячі роки допомагав травмованим тваринам і мріяв стати лікарем. Закінчив медичний факультет Київського університету святого Володимира (1884), стажувався в Німеччині та Франції, блискуче захистив докторську дисертацію за темою «Відродження тканин печінки» (1886). Отримав заманливі пропозиції для праці за кордоном, однак залишався патріотом своєї Батьківщини: «Я повинен стояти на службі людям, з якими народився на одній землі, в одній країні, у якій хвороби є нескінченною причиною неподобних смертей… Світових столиць багато, але ж моя столиця – навіки Київ».
Очолював кафедру загальної та експериментальної патології в Київському університеті, декан Новоросійського університету в Одесі, директор петербурзького імператорського інституту експериментальної медицини. Член-кореспондент Анатомічного товариства у Парижі (1887) та Імператорської військово-медичної академії у Санкт-Петербурзі (1900), ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні (1911).
Вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб та патології мікроорганізмів. Написана на основі досліджень монографія «Основи експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини» (1891) витримала понад 20 перевидань і перекладена на 17 іноземних мов.
Завідував одним із холерних бараків під час епідемії холери 1891-го в Києві. Заснував клініку дитячих хвороб в Одесі, налагодив виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень. Започаткував дослідження хіміотерапії злоякісних пухлин.
Видавав щомісячний журнал «Руський архів патології, клінічної медицини та бактеріології» (1895-1902), з яким співпрацювали такі відомі вчені як Ілля Мечников, Володимир Високович та інші. Автор понад 90 наукових праць.
Помер 22 січня 1913-го, під час підготовки до Всеросійської виставки з гігієни у Санкт-Петербурзі.
«Невтомний дослідник, літературно освічена людина, він захоплювався і вмів захоплювати інших, був центром наукової школи, де панувала багата наснага і звідки згодом вийшли провідні діячі медичної науки», – такими словами характеризував Володимира Підвисоцького професор Іван Павлов.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
