Чому в Україні з 1990 року вшосте проводяться вибори місцевої влади вкотре за новими правилами? Головна причина: втрата владою легітимності.
Нагадаємо, що легітимність — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, яка утворена у відповідності із процедурою, передбаченою законами. Іншими словами, впродовж 20-ти років проведення плюралістичних виборів існує стійка тенденція зменшення числа виборців, що підтримують цю владу на місцевих виборах.
Спробуємо на прикладі виборів Чернігівської міської ради розглянути легітимність місцевої влади як рівень її підтримки виборцями на виборах.
Якщо у 1990 році за обраних депутатів Чернігівської міської ради (у першому турі виборів) голосувало в середньому 42,34% (від 18,13% до 91,82%), у 1994 році – 37,20% (від 19,91% до 59,05%), у 1998 році – 21,40% (від12,15% до 50,02%), то 2002 році аж 19,38% (від 11,33% до 41,93%). Крім того, кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата в депутати становила абсолютну більшість в 1998 році у 34 округах, а на виборах 2002 року – 33 округах з 50. Таким чином на виборах 1998 року не підтримували жодного кандидата в депутати в середньому 24,19% виборців, у 2002 році – 22,41% виборців.
Отже, вважати обраних таким чином у мажоритарних округах депутатів легітимними можна суто формально – це народні обранці абсолютної меншості.
Перехід у 2006 році на обрання депутатів місцевих рад, крім сіл і селищ, за партійними списками, без сумніву, дещо підвищив легітимність обраних депутатів. Наприклад, 8 партій (блоків), що пройшли у Чернігівську міську раду у 2006 році, разом набрали аж 66,04 відсотків голосів виборців з тих, що взяли участь у голосуванні. Не підтримали жодний партійний список тільки 8,72 % виборців. Отже, вибори за партійними списками забезпечили значно вищу легітимність депутатського корпусу порівняно навіть з 1990 роком, коли вибори відбувалися у два тури.
Часткове повернення у 2010 році до мажоритарної системи, так звана змішана система, значно зменшить легітимність нового депутатського корпусу. Крім того, у виборах братимуть участь не близько 60% від зареєстрованих, як на було попередніх виборах, що відбувалися одночасно з виборами до Верховної Ради України, а 35-40% виборців.
Судіть самі.
Якщо на чергових виборах 26 березня 2006 року участь у виборах Чернігівського міського голови взяли участь 141504 виборця з 232618 зареєстрованих або 60,83 відсотка. Переможець отримав підтримку від 54676 виборців або 38,64 відсотків. Від загальної кількості зареєстрованих виборців склало лише 23,50 відсотка.
В той же час на позачергових виборах Чернігівського міського голови 26 листопада 2006 року у виборах взяли участь 79755 виборців з 229716 зареєстрованих або 34,72 відсотка. Міський голова отримав підтримку лише 31055 чернігівців або 38,94 відсотка від тих, що взяли участь у голосуванні. Від загальної ж кількості виборців це склало лише 13,52 відсотка.
Отже, місцева влада, що буде обрана 31 жовтня 2010 року, часто-густо представлятиме інтереси лише 10 – 15 відсотків жителів територіальної громади. Мабуть, тому у новому законі про місцеві вибори влада відкинула зрозумілу кожному виборцю норму, що була у попередньому законі про місцеві вибори, а саме: обраним у мажоритарному окрузі вважається кандидат у депутати, на сільського, селищного, міського голову за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидаті в окрузі.
Звісно зневажати легітимністю влада може до певної, досить обмеженої межі. Це дозволяють собі можновладці лише у державах авторитарного чи тоталітарного типу або ж влада слабка, тимчасова, приречена. Тож не дивно, що теперішня влада в Україні намагається брати приклад саме з сусідніх авторитарних держав, наприклад з Російської Федерації. Вибори місцевої влади тут відбуваються за змішаною виборчою системою, високим прохідним бар’єром, відміненою у бюлетені графою не підтримую жодного кандидата та при мінімальній кількості депутатів, що обираються, вже не вперше.
Отже, подолати 10% на виборах 4 грудня 2005 року до «Московской городской думы» вдалося лише трьом партійним спискам з десяти. Це - «Единая Россия» на чолі з Ю. Лужковим, яка отримала 47,25% голосів (13 мандатів), зюганівська КПРФ – 16,75%, (4 мандата) та «Объединённые демократы – Яблоко» – 11,11% (3 мандата).
В усіх 15 одномандатних округах Москви перемогли кандидати від «Единой России».
Таким чином, «Единая Россия» отримала 28 мандатів з 35. Участь у цих виборах взяли 34,8% від зареєстрованих виборців.
На наступних виборах 11 жовтня 2009 року, в яких взяли участь 35,57% виборців, 7% бар’єр подолали лише дві партії з шести, що брали участь у виборах російської столичної влади. «Единая Россия» отримала 66,26% голосів (15 мандатів), а КПРФ – 13,27%, (3 мандата).
В усіх 17 одномандатних округах Москви перемогли лише кандидати від правлячої «Единой России».
Крім того, продовжено термін повноважень депутатському складу цієї думи з чотирьох до п’яти років.
І останнє.
Якщо влада функціонує у демократичному режимі, то вона навпаки приділяє значну увагу легітимності своїх дій в очах народу, а не намагається утриматись у владі за допомогою маніпуляцій з волею виборців – законом про вибори, адмінресурсом та контролем над ЗМІ.

Сергій Соломаха, заступник голови Чернігівської обласної організації
Української народної партії
Джерело: Прес-служба Чернігівської обласної організації Української народної партії