21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови.
Це свято було запроваджено у жовтні 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення. Тож, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Крім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
А історія свята має трагічний початок.
1952 року влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже виключно розмовляли бенгальською мовою. 21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дака, поліція та військові убили декількох студентів-демонстрантів. 1971 року, після проголошення незалежності Східного Пакистану (Бангладеш), цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладешу, ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 року вперше міжнародний день рідної мови.
В Україні Міжнародний день рідної мови відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 2001 рік кількість населення України становила 48 млн. 457 тис. осіб. Українську мову вважали рідною 67,5 % населення України. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення. Частка «інших мов», які були вказані як «рідна», становила 2,9 %.

Нещодавно Надія Галковська, відома чернігівська поетеса, написала вірш «Коли замовкне мова».
Пропонуємо його читачам веб-сайту «Європейська Україна».

Коли замовкне мова
Коли замовкне мова
На Сході і на Півдні,
То водночас замовкнуть
Всі соловейки й півні.
Мовчатимуть дерева,
І вітер, і вода,
Зупиняться джерела,
Постане німота.
Вона мечем Дамокла
Над скронею зависне,
Бо з мовою замовкне
Душа і наша пісня.
Натомість відгукнеться
Тим голосом потужним,
Як голка біля серця,
Його «величність» суржик!
Так перекотиполем
Сповзем на маргінес…
А світ промовить з болем:
«Ось був народ і щез,
Пішов за вічний обрій,
Красивий і німий,
Як літописні обри
У часовій імлі».
Невже таки дістались
Критичної межі,
Що вигукнуть зосталось:
«О, Боже, поможи!
Верни нам нашу мужність,
І силу, і снагу,
Щоб перейшли ми дружно
Цю темряву й пургу,
Цю німоту зимову,
Яка нарешті скресне,
Дай подолати змову
І повернуть на весну».
Тоді вже не змовкнуть
Всі соловейки й півні,
Як не замовкне мова
На Сході і на Півдні!

Довідка.
Надія Галковська – поетеса, авторка слів знаменитої пісні «Козачка», учителька Рудківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, депутат Чернігівської районної ради від Української народної партії, член Проводу обласної організації УНП, голова Чернігівського міського товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка.
Згідно Указу Президента України Віктор Ющенка «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» (№ 939/2009 від 18 листопада 2009 року), за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність, Надія Галковська нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня.