Вівторок 22 вересня 2009 року може увійти в історію як день знищення свободи слова на Тернопільщині.
За принципову позицію та висвітлення корупції в правоохоронних органах області, очільники обласної міліції та ДАІ подали в суд на газету «Нова Ера» за образу честі та гідності. Відповідно, оцінивши її по сто тисяч гривень кожен. В понеділок, 21 вересня, відбулося перше судове засідання у цій справі, а вже у вівторок, 22 вересня, суд виніс рішення, яке ми вважаємо правоблудним, оскільки воно суперечить законодавству України.
Варто зазначити, що суд відбувався надзвичайно оперативно, можливо саме через те, що у ньому були зацікавлені саме оперативні органи — міліція.

Те, що суд не збирався розбиратися у цій справі, аби встановити істину, свідчить і те, що, попри заявлене адвокатом клопотання про допит свідків, суддя його відхилив. Адже усім все було ясно і без наших свідчень.
Суд частково задовольнив позов міліціянтів про відшкодування моральної шкоди позивачам — дивує критерій, за яким шкоду, завдану честі і гідності заявників, суд оцінив саме на 35 тисяч гривень кожному заявнику.
І те, що рішення буде не на нашу користь, було очевидним, а в понеділок під час прес-конференції в обласному УМВСУ його очільник публічно заявив, що він переконаний у своїй перемозі у суді.
Пан генерал безпідставно звинуватив колектив «Нової Ери» в замовному характері публікації про корупцію в обласній ДАІ, назвавши замовниками бізнесмена Зеновія Щепановського та голову ТОДА Юрія Чижмаря.
Ми категорично відкидаємо ці звинувачення. Нас ніхто ні до чого не змушував, і пора б уже генерал-лейтинанту усвідомити, що час тотальної цензури пішов у небуття.
Наша молода газета з’явилася в той час, коли українське суспільство повстало проти брехні й маніпуляції злочинної влади. В час, коли український народ усвідомив себе як єдину націю і відстояв в 2004 році на майданах і площах своє право на вибір та свободу.
За цих п’ять років президентства першого українського за кров’ю і за духом Президента Віктора Ющенка свобода слова відвоювала свої позиції в Україні. Нарешті ми забули про кучмівські часи цензури та суцільної «джинси», коли журналістів змушували обслуговувати інтереси виключно провладних кланів.
Ми вибороли право на вільну й незалежну пресу. Ми так довго до цього йшли. На плаху свободи й вільного доступу до джерел інформації й права мати власну незаангажовану думку було покладено багато праці, здоров’я і, навіть, життів. Ми так прагнули жити в державі, де немає продажних суддів, політиків та міліціонерів-перевертнів, де ДАІ допомагає водіям і учасникам руху, а не займається здирництвом на дорозі, де очільники силових служб не беруть хабарі, не відмазують багатих злочинців, врешті-решт, у країні, в якій правоохоронні органи захищають конституційні права громадян, а не є їх головними порушниками.
Тепер ми знову опинилися в корумпованій поліцейській державі.
Щодня з екранів телевізорів, зі шпальт періодики та Інтернет-видань ми чуємо про корупцію й беззаконня. І дуже часто ці слова звучать в контексті роботи правоохоронних органів. Не минає і дня, щоб нас не ошелешили сенсаційними відкриттями про найзухваліші злочини, до яких причетні і є головними фігурантами співробітники міліції, ДАІ, прокуратури і т.д.
Заради розваги народні обранці, прокурори, начальники міліції вбивають безневинну людину у Голованівському лісі, до напівсмерті вибивають дізнання у нескоєному злочині, як у Кам’янець-Подільському й безлічі інших містечок і сіл України. Для міліції немає вищого авторитета, ніж вона сама. Заради збереження міфічної честі мундира, правоохоронці здатні здійснювати напади навіть на прокуратуру, як це напередодні зробили працівники лінійної міліції одного із райвідділів Донецької області, взявши штурмом Артемівську районну прокуратуру. Про ці прокурорсько-міліцейські війни на Донеччині днями повідомив Костянтин Стогній у своїй авторській програмі «Країна має знати».
З року в рік європейські й світові ЗМІ оприлюднюють дані міжнародних рейтингів та соцопитувань, в яких Україна вперто тримає лідерство як найкорумпованіша країна світу.
Очільники держави, починаючи від президента, прем’єра, міністрів та чиновників регіонального рівня, на усіх закутках світу розповідають про те, як вони борються із корупцією, і закликають населення також активно включатися до цієї «священної війни». Особливу надію чиновники мають на журналістів, неодноразово підкреслюючи визначальну роль ЗМІ у боротьбі з корупцією.
На минулому засіданні РНБО Президент України Віктор Ющенко у своєму критичному виступі про корупцію у міліції сказав, що журналісти чи не єдині в нашій державі, хто насправді бореться з корупцією.
Але, на жаль, коли журналісти намагаються вивести корупціонерів на чисту воду, і тим більше, коли в корупційних схемах спливають прізвища високопосадовців чи працівників силових структур, у журналістів починаються проблеми.
Виходить парадоксальна річ: здавалося б, усі знають про міліцейський безпредєл, але мовчать. Адже тема корупції та беззаконня в органах є табуйованою темою. Як відомо, мовчання — знак згоди. Тим самим ми покриваємо беззаконня, стаючи співучасниками злодіянь.
Невже ми знову дозволимо загнати себе у колгоспне рабство до корумпованих чиновників, лже-генералів й полковників, які будуть вказувати нам що писати, а що ні?! Невже 18 років незалежності пройшли марно і нас нічому не навчили?
Допоки кожен з нас не дасть відсіч хабарникам, злочинцям у пагонах і без, нічого доброго в цій державі не буде. Не буде майбутнього у нас і у наших дітей. Хіба цього ми хочемо?!

Наталка ПАРОВА
Джерело: "Нова ера"