Національна свідомість по-артемівськи
Сьогодні, в цей непростий для України час, коли не тільки вітчизняне, а й світове інформаційне поле переповнене повідомленнями про перебіг подій на східних регіонах, а голови політиків - думками про те, як же зберегти кордони держави, мабуть, найдоцільнішим у нашому випуску було б почути голос сходу. Саме тому ми вирішили взяти інтерв’ю у представника молодого покоління міста Артемівська, як не дивно, справжнього патріота своєї держави, який обожнює подорожувати Україною (особливо Західною) та має власний погляд на події на Донеччині - Владислава Василишина.
- Сьогодні практично вся увага прикута до подій, які відбуваються у Слов’янську та Краматорську. Але ні для кого не секрет, що подібні хвилі тероризму охопили і багато інших регіонів Донбасу. То що ж зараз відбувається у Вашому рідному місті - Артемівську?
- Сьогодні місто в основному живе своїм життям, буденність Артемівську не розбурхана пострілами та вибухами; практично всі підприємства працюють, школи, технікуми, ВНЗ навчають молодь, проте хвиля сепаратизму не обійшла і нас. З появою озброєних формувань на боці так званої ДНР, її місцеві прихильники розпочали активну пропагандистську діяльність, яка в основному полягає у виливанні бруду під час мітингів біля пам’ятника Леніну на тимчасовий уряд України та на громадян – прихильників єдиної країни (за сумісництвом — «бандерівців»). Загалом артемівці перебувають у стані тривоги через нестабільну ситуацію у регіоні.
- Яка на це реакція місцевих жителів? Чи підтримують вони схожі радикальні дії та чи бачать вони майбутнє Артемівська у складі Російської Федерації?
- Думка містян розділена, так би мовити, «п’ятдесят на п’ятдесят». Почну з тих п’ятдесяти, які є прихильниками ДНР. Я, звичайно, не хочу образити своїх земляків, але більшість з них становить малоосвічений прошарок суспільства та, власне, «гопоту» та «бидло», яке мало або має проблеми із законом і сподівається, на мою думку, позбавитися їх при створенні «нової держави». І, звісно, вони підтримують озброєні бандитські формування. Чому? За словами, які я почув на мітингу «за ДНР» , « ми їх повинні підтримати тільки через те, що вони мають такі самі погляди на майбутнє Донецької області». Про майбутнє Артемівська та загалом ДНР у складі РФ ніхто не говорить, тому що його, власне, й немає. Ніякого економічного, історичного підґрунтя для «возз’єднання» за кримським сценарієм теж не існує. Проте говорити про це з тими «п’ятдесятьма» - марна трата часу. Іншу ж половину становлять люди, які не бажають взагалі виходу Донецької області зі складу України. І вони мають на те причину - гроші, адже керівництво Донецької Народної Республіки золотих батонів нікому не обіцяла.
- А як щодо молодого покоління, яке народилося, власне, вже в незалежній Україні? Яке їхнє ставлення до цих подій?
- На жаль, молоде покоління східного регіону опинилося у 22-річному вакуумі. Завдяки керівникам держави ні про яке патріотичне виховання і не йшлося. Це призвело до того, що більшість навіть не визначає свою приналежність до будь-якої нації. Тому сьогодні, знаходячись в умовах російської пропаганди та масової ейфорії після входження Криму у склад РФ, вони починають ідентифікувати себе як росіяни, керуючись принципом «хто сильніший, я за нього».
- Що зараз відбувається на інформаційному просторі? Чи зуміли артемівці не стати жертвами інформаційної війни, яку сьогодні активно проводять російські медіа?
- Сьогодні в Артемівську українські канали мають змогу дивитися тільки ті, хто має супутникове телебачення: декілька тижнів тому прихильники ДНР захопили місцеву телевежу. Але й до переломної для України зими містяни дивилися переважно російські канали або російськомовні передачі та новини на телеканалі «Інтер», тому, на мій погляд, інформаційний наступ могли тільки припинити державні канали, створені спеціально для східної території країни, які сьогодні й відсутні. Населення переважно «годують» байками про «бандерівців» та Правий сектор. Останній, на думку російських телевізійників, й проводить АТО у нашому регіоні. Опинившись під впливом відвертої брехні, створеної такими телевізійними велетнями пропаганди як «Lifenews» та «ANNAnews», містяни бачать Волинську різню та Хатинь XXI сторіччя. Останнім часом все більше поширюється ідея відтворення так званої «Малоросії» та заперечення існування української нації. Така політика «братів» є навіть потужнішою за політику русифікації у радянському союзі.
- Однією з найгучніших останніх подій став референдум, проведений 11 травня. Як до нього поставилися артемівці?
- Місцеві жителі, як не дивно, з нетерпінням чекали референдуму, бо бачили в ньому хоч якусь розв’язку подій на Донеччині. Більшість прихильників ДНР, звісно, відвідали виборчі дільниці та поставили своє «так». Частина ж прихильників єдиної України також пішла і сказала своє «ні», але основна частина населення псевдореферендум просто проігнорувала. Загалом проведення референдуму на всіх дільницях далеко не було на висоті. Списки виборців, за інформацією українських ЗМІ, були начебто за 2012 рік, але все було куди гірше. Прийшовши на свою дільницю, у переліку прописаних в своїй квартирі я побачив тітку, яка змінила прописку років п’ять тому назад, тобто списки у кращому випадку були ще з президентських виборів 2010 року, а то й ще з раніших. Загалом голосування пройшло у спокійній атмосфері та не ознаменувалося надзвичайними подіями.
- Як Ви думаєте, що чекає Артемівськ та й, власне, всю Україну в майбутньому? На Вашу думку, яке вирішення проблем, з якими сьогодні стикнулася держава?
- На мій погляд , Україна повинна вибирати вектор самостійного розвитку, підтримуючи добрі стосунки з усіма державами-сусідами. Але, на жаль, в умовах наступу російського великодержавного шовінізму, невизнанні російським урядом права українців на власну державу, нав’язуванні політики «братських народів» та певних історичних умов, я вважаю, що сьогодні Україні нічого не залишається, як вибрати європейський курс розвитку. Хоча, українському уряду, на мій погляд, не треба робити необдуманих кроків, щоб якомога швидше вступити в ЄС, та водночас проводити перемови про вступ України у військовий блок НАТО.
Божена Ікалюк
- Сьогодні практично вся увага прикута до подій, які відбуваються у Слов’янську та Краматорську. Але ні для кого не секрет, що подібні хвилі тероризму охопили і багато інших регіонів Донбасу. То що ж зараз відбувається у Вашому рідному місті - Артемівську?
- Сьогодні місто в основному живе своїм життям, буденність Артемівську не розбурхана пострілами та вибухами; практично всі підприємства працюють, школи, технікуми, ВНЗ навчають молодь, проте хвиля сепаратизму не обійшла і нас. З появою озброєних формувань на боці так званої ДНР, її місцеві прихильники розпочали активну пропагандистську діяльність, яка в основному полягає у виливанні бруду під час мітингів біля пам’ятника Леніну на тимчасовий уряд України та на громадян – прихильників єдиної країни (за сумісництвом — «бандерівців»). Загалом артемівці перебувають у стані тривоги через нестабільну ситуацію у регіоні.
- Яка на це реакція місцевих жителів? Чи підтримують вони схожі радикальні дії та чи бачать вони майбутнє Артемівська у складі Російської Федерації?
- Думка містян розділена, так би мовити, «п’ятдесят на п’ятдесят». Почну з тих п’ятдесяти, які є прихильниками ДНР. Я, звичайно, не хочу образити своїх земляків, але більшість з них становить малоосвічений прошарок суспільства та, власне, «гопоту» та «бидло», яке мало або має проблеми із законом і сподівається, на мою думку, позбавитися їх при створенні «нової держави». І, звісно, вони підтримують озброєні бандитські формування. Чому? За словами, які я почув на мітингу «за ДНР» , « ми їх повинні підтримати тільки через те, що вони мають такі самі погляди на майбутнє Донецької області». Про майбутнє Артемівська та загалом ДНР у складі РФ ніхто не говорить, тому що його, власне, й немає. Ніякого економічного, історичного підґрунтя для «возз’єднання» за кримським сценарієм теж не існує. Проте говорити про це з тими «п’ятдесятьма» - марна трата часу. Іншу ж половину становлять люди, які не бажають взагалі виходу Донецької області зі складу України. І вони мають на те причину - гроші, адже керівництво Донецької Народної Республіки золотих батонів нікому не обіцяла.
- А як щодо молодого покоління, яке народилося, власне, вже в незалежній Україні? Яке їхнє ставлення до цих подій?
- На жаль, молоде покоління східного регіону опинилося у 22-річному вакуумі. Завдяки керівникам держави ні про яке патріотичне виховання і не йшлося. Це призвело до того, що більшість навіть не визначає свою приналежність до будь-якої нації. Тому сьогодні, знаходячись в умовах російської пропаганди та масової ейфорії після входження Криму у склад РФ, вони починають ідентифікувати себе як росіяни, керуючись принципом «хто сильніший, я за нього».
- Що зараз відбувається на інформаційному просторі? Чи зуміли артемівці не стати жертвами інформаційної війни, яку сьогодні активно проводять російські медіа?
- Сьогодні в Артемівську українські канали мають змогу дивитися тільки ті, хто має супутникове телебачення: декілька тижнів тому прихильники ДНР захопили місцеву телевежу. Але й до переломної для України зими містяни дивилися переважно російські канали або російськомовні передачі та новини на телеканалі «Інтер», тому, на мій погляд, інформаційний наступ могли тільки припинити державні канали, створені спеціально для східної території країни, які сьогодні й відсутні. Населення переважно «годують» байками про «бандерівців» та Правий сектор. Останній, на думку російських телевізійників, й проводить АТО у нашому регіоні. Опинившись під впливом відвертої брехні, створеної такими телевізійними велетнями пропаганди як «Lifenews» та «ANNAnews», містяни бачать Волинську різню та Хатинь XXI сторіччя. Останнім часом все більше поширюється ідея відтворення так званої «Малоросії» та заперечення існування української нації. Така політика «братів» є навіть потужнішою за політику русифікації у радянському союзі.
- Однією з найгучніших останніх подій став референдум, проведений 11 травня. Як до нього поставилися артемівці?
- Місцеві жителі, як не дивно, з нетерпінням чекали референдуму, бо бачили в ньому хоч якусь розв’язку подій на Донеччині. Більшість прихильників ДНР, звісно, відвідали виборчі дільниці та поставили своє «так». Частина ж прихильників єдиної України також пішла і сказала своє «ні», але основна частина населення псевдореферендум просто проігнорувала. Загалом проведення референдуму на всіх дільницях далеко не було на висоті. Списки виборців, за інформацією українських ЗМІ, були начебто за 2012 рік, але все було куди гірше. Прийшовши на свою дільницю, у переліку прописаних в своїй квартирі я побачив тітку, яка змінила прописку років п’ять тому назад, тобто списки у кращому випадку були ще з президентських виборів 2010 року, а то й ще з раніших. Загалом голосування пройшло у спокійній атмосфері та не ознаменувалося надзвичайними подіями.
- Як Ви думаєте, що чекає Артемівськ та й, власне, всю Україну в майбутньому? На Вашу думку, яке вирішення проблем, з якими сьогодні стикнулася держава?
- На мій погляд , Україна повинна вибирати вектор самостійного розвитку, підтримуючи добрі стосунки з усіма державами-сусідами. Але, на жаль, в умовах наступу російського великодержавного шовінізму, невизнанні російським урядом права українців на власну державу, нав’язуванні політики «братських народів» та певних історичних умов, я вважаю, що сьогодні Україні нічого не залишається, як вибрати європейський курс розвитку. Хоча, українському уряду, на мій погляд, не треба робити необдуманих кроків, щоб якомога швидше вступити в ЄС, та водночас проводити перемови про вступ України у військовий блок НАТО.
Божена Ікалюк
Теґі:
