Національний науково-дослідний реставраційний центр України (ННДРЦУ) може припинити роботу через можливу втрату приміщень у Києві.
Наслідком цього може стати повна руйнація реставраційної справи в країні та негативний вплив на збереженість унікальних пам’яток історії та культури Музейного фонду України.
Господарський суд Києва за позовом Київського музею російського мистецтва прийняв ухвалу про виселення центру із займаних ним приміщень на вул. Терещенківській, 9-б (двоповерхова будівля, 540 м2) та 9-в (столярна майстерня, підвал, 48 м2). Вперше у світовій музейній практиці один державний музейний заклад виселяє інший, незважаючи на те, що факт катастрофічної ситуації з приміщеннями Центру добре відомий позивачеві.
Разом з тим, у 2009 році Київському музею російського мистецтва було передано пам’ятку архітектури ХІХ ст. на вул. Шовковичній, 17, знану як «Шоколадний будиночок», та перший поверх будинку на вул. Немировича-Данченка, 5.
Незважаючи на увагу ЗМІ до нашої проблеми, нескінченні постійні звернення до всіх владних структур, комітетів та громадськості, — вирішення проблеми досі не зрушено з місця. Чергове слухання зазначеної справи призначено на 1 березня.
На вулиці Терещенківській Реставраційний центр працює з 1938 року — з часу створення закладу. За 72 роки фахівці ННДРЦУ відреставрували й повернули до життя саме для Київського музею російського мистецтва близько тисячі унікальних творів, які стали окрасою експозиції цього музею.
Серед них — «Дівчинка на тлі персидського килима», «Моління про чашу» М. Врубеля, «Суд Соломона» М. Ге, «Ярмарок у Полтаві» В. Маковського, «Портрет Єлизавети Петрівни» Ф. Антропова, «Ніч на Дніпрі» А. Куїнджі, «Христос на Генісаретському озері» В. Полєнова, «Афінський акрополь» І. Айвазовського, «Миколай Мірлікійський позбавляє трьох невинно засуджених» І. Рєпіна та багато інших. Центр постійно співпрацює й з іншими музеями Києва, надає методичну, практичну реставраційну допомогу музейним закладам України.
У 1988 році Реставраційний центр було виселено з двоповерхової будівлі на території Києво-Печерської лаври у зв’язку з переданням її православній церкві Московського патріархату. Свого часу підрозділи Центру змушені були звільнити лабораторії на проспекті 40-річчя Жовтня. Наразі склалася критична ситуація і з розміщенням наукових та реставраційних підрозділів Центру, які втратили приміщення на вул. Андріївський узвіз, 30-а внаслідок рішення Апеляційного суду не на користь національного закладу культури.
Остаточно не вирішено питання щодо надання в оренду другої частини (161,7 м2) п’ятого поверху в будинку на вул. Івана Мазепи, 28, балансоутримувачем якого є ДП «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал». Національний науково-дослідний реставраційний центр України — це єдиний державний реставраційний заклад зі статусом національного (з 1994 р.), який не має власного приміщення, що суперечить Указу Президента України «Про національні заклади культури» щодо майна національних закладів культури, яке має перебувати в загальнодержавній власності.
Єдиною реальною пропозицією та дійсно державним підходом до вирішення наявних проблем є виділення або будівництво окремої будівлі площею 7 тис. м2. Будівництво такого приміщення було передбачено результатами Міжнародного архітектурного конкурсу на кращий проект забудови на території «Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» на вул. Івана Мазепи, 28—30.
Тому співробітники ННДРЦУ звертаються з проханням допомогти «відстояти» приміщення, у яких розташовані наукові та реставраційні відділи та надати можливість юридично оформити орендні відносини між Київським музеєм російського мистецтва та Реставраційним центром.
Світлана СТРЄЛЬНИКОВА, генеральний директор ННДРЦУ, заслужений працівник культури України;
Олександр АНДРЄЄВ, науковий співробітник ННДРЦУ, кандидат геолого-мінералогічних наук;
Тамара БАКУМ, завідувач Харківської філії ННДРЦУ та інші наукові співробітники
Михайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-йоркської академії наук:
— У директора Музею російського мистецтва була необхідність захищати інтереси свого закладу, коли навколо нього почали будувати нові будинки. Чому він не боровся проти цього варварства, адже будинок музею — це пам’ятка, і на Терещенківській недопустимі новобудови? А тепер музей викидає на вулицю майстерню реставраційного центру. Це просто недопустимо. І така картина спостерігається скрізь у Києві.
Наприклад, виселення Будинку актору через те, що він не реставрується, але ж на це потрібні великі гроші. Оскільки це пам’ятка державного значення, то цим мала займатися влада, а не змушувати акторів шукати кошти. Замість того, щоб мільярди гривень виділяти на «Мистецький арсенал», краще б держава зберігала існуючі пам’ятки. Бо будівництво цього дітища — антизаконне. ЮНЕСКО неодноразово підкреслювало, що це охоронна зона Лаври, а отже — це загроза пам’ятці.
Натомість культура руйнується: Музей історії Києва до сих пір безпритульний, державному історико-культурному заповіднику «Давній Київ» теж загрожує виселення. Туди київська адміністрація хоче вселити приватний музей мистецтва та археології Середземномор’я. Я не розумію, як можна приватному музею дозволити виселити державний. Складається враження, що владі не потрібні історичні музеї та центри реставрації, бо загроза висить і над інститутом «Укрпроектреставрація».
Працівникам не платять гроші за виконану роботу з реставрації Маріїнського палацу, «Мистецького арсеналу», нових замовлень теж немає. Імовірно, будинок інституту комусь віддадуть, бо дирекція неспроможна його утримувати. А що значить розвалити інститут реставрації? Цю школу не відновити без знань та досвіду, які фахівці передавали з покоління в покоління. Існують рідкісні відділи, наприклад хімічний, де знають, як і з якими шкідниками боротися, коли псується деревина тощо.
Як бачите, зараз іде наступ на культуру по всьому фронту — через ринкові інтереси. Наші громадяни не бояться виступати проти такого беззаконня, збирають підписи, проводять акції протесту, звертаються до суду, але забудовники продовжують робити свою справу. Проте не треба витрачати час на збір підписів, нашим чиновникам до цього байдуже. Україна підписала міжнародні договори про збереження історичної зони та рельєфу, тож тільки до міжнародних судів і треба звертатися. Якщо Україна хоче потрапити на рівних у європейську сім’ю, то влада муситиме реагувати на такі звернення.
Мирослав ОТКОВИЧ, народний художник України, заслужений діяч мистецтв, директор Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України:
— Національний реставраційний центр — це єдина організація в Україні, яка розробляє нові технології, проводить атестацію реставраторів, тобто це єдиний орган організації науково-дослідної роботи у всій державі. З 1938 року їх розмістили у подвір’ї нинішнього Музею російського мистецтва, тепер цей задавнений конфлікт вийшов назовні, мовляв, немає жодного рішення чи постанови про їхнє перебування там.
Пройшло багато років, і тепер музей російського мистецтва прагне скористатися можливістю виселити майстерні невідомо куди, бо приміщень немає, центр розкиданий по всьому Києву. Це ганебна ситуація, яку, на жаль, не вдалося вирішити. Бо розраховували, що проблема зникне з побудовою «Мистецького арсеналу». На жаль, не вийшло, і нині це питання теж висить у повітрі.
Тож моє ставлення до проблеми — вельми негативне, бо в угоду тому, що один музей хоче розширитися, руйнується єдина організація реставрації в Україні. Це занадто ризиковано та зухвало. Через це може припинитися весь процес збереження пам’яток, це все рівно, що відрубати в галузі охорони та збереження культури один підрозділ, який зупинить взагалі процес. Поки що треба залишити майстерні у тих приміщеннях, де вони є нині. А новому міністру культури, якого призначать незабаром, взятися за кардинальне вирішення проблеми.

Підготувала Інна ФІЛІПЕНКО
Джерело: газета "День"