На 8 листопада припадає пам’ятний день святого великомученика Димитрія. Остання напередодні Дмитра субота називається поминальною, у деяких регіонах пам’ятною. Цього року Димитрівська субота припадає на 7 листопада.
В Україні її відзначають повсюдно. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. жінки вранці несли до церкви три хлібини (калачі, паляниці) та їство, що колись смакувало небіжчикам, і граматки з іменами померлих, аби відслужити заупокійну. За народними віруваннями, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга – дідам і бабам найближчого роду, а третя – тим, що померли наглою смертю на війні, у воді чи вогні.
Після панахиди-парастасу братчики організовували при церкві обід і запрошували на нього всіх бажаючих, бо «в цей день до церкви приходять небіжчики-духи і на спільній трапезі сідають поруч сущих». Розпочинали обід з обрядової їжі – колова.
У різних краях були свої відмінності в обрядовості. Вважалося, якщо на Дмитрівська суботу ходять багато прошаків – то це на добру ознаку, бо вони символізували духи покійників, і тому люди намагалися їх щедро обдарувати. В оселях напередодні ставили на стіл хлібину, свічку чи склянку води. Вважалося, що Бог у цей час посилає покійників у прообразі старців на землю, щоб вони обійшли її, обдивились, як живуть і що роблять земляни, підживилися – «оскільки їм не дають їсти на тому світі, і про все доповіли Богу-отцю». Тому, до прохачів у поминальні дні ставилися з особливою пошаною.
Деякі господарі організовували ритуальні обіди вдома. На них запрошували сусідів, літніх і вбогих людей, випадкових мандрівників «з вулиці». Перед тим, як розпочинали трапезу, всі молилися за упокійників, віталися із господарями легким поклоном і, скуштувавши колова, сідали за стіл (трапеза мала розпочатися перед заходом сонця і завершитися увечері – «бо саме в цей час праведні душі відвідують оселі»).
За їжею розмовляли упівголоса і тільки на побожні теми, згадували поіменно чесноти тих, хто одійшов з цього світу. Цього дня не заборонялося співати божественних пісень, зокрема лірницьких.
Найчастіше запрошували на трапезу дідів та бабусь. Після вечері годилося трохи посидіти за столом і поіменно помолися за померлих. Подякувавши, господиня обдаровувала присутніх хлібом, печивом та яблуками, а старцям спаковували на дорогу торбини.
На відміну від інших поминальних субот, на Дмитрівська не ходили на кладовища – цей обряд здійснювали лише в оселях. Але в деяких краях існувало повір’я, за яким коли хтось бажає довідатися, чи помре цього року, то мусив у Дмитрівська суботу відвідати могилки, сісти під деревом і чекати півночі – в цей час, начебто, мали приходити в довгих білих льолях родичі-покійники, які й запросять до свого товариства. Звісно далеко не кожен зголошувався на таке ворожіння…

Підготовлено за дослідженнями Василя Скуратівського.