Івана Купала – це день літнього сонцевороту. За християнським календарем 7 липня – свято Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана.
Свято Івана Купала має давні корені, воно відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.
По всій Україні вірили в цілющу дію трав зібраних уранці на Івана Купала. Таке зілля називали іванками. Його освячували у церкві і зберігали на покутті, під образами давали людям чи худобі від недуги, обкурювали ним приміщення. Під час грози пучки іванків викидали з хати на вулицю, аби не вдарила в житло блискавка. Кожна жінка в селі знала, яке зілля для чого: золототисячник, череда – від золотухи, ведмеже вухо – від наривів, ромашка – для напоїв, полин – від живота...Коли рвали іванки, то промовляли: «Земля-мати, благослови мене траву брати».
Із віруванням у чудодійну силу сонця, води та роси, пов’язаний звичай купатися у росі.
Основну роль в купальському святі відігравало вогнище – символ Сонця. Воно мало горіти цілу ніч. Вогнище обов’язково розкладали на березі річок, озер. Зі святом пов’язані і два найголовніші персонажі – Купало та Марена. Напередодні свята дівчата таємно споряджали опудало – Марену. Ляльку плели з соломи, вбирали її немов живу людину, прикрашали шию намистом. Створивши Марену, дівчата приносили її у село й насипавши купу піску, встромляли в неї Марену. Потім взявшись за руки водили навколо неї хоровод, співали жартівливих пісень. За якийсь час з’являлись хлопці й забирали Марену. Дівчатам доводилось виготовляти іншу ляльку, ще кращу. Врешті-решт дівчата наспівавшись навколо Марени, кидали її у воду. Хлопці тим часом готувала іншу ляльку із соломи – Купала. Біля нього й розводили вогнище. І розпочинались святкові ігри. Через вогнище стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парно: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, тобто «очиститись вогнем». Якщо хлопець стрибав якнайвище, то це віщувало на гарний врожай у родині. Щонайспритніше – здоров’я прибуде, а вскочить у полум’я – протягом року трапиться нещастя. Коли ж дівчина з юнаком вдало перестрибували через багаття, то вони неодмінно пошлюбляться і в злагоді та любові проживуть весь вік.
Дійство відбувалось за північ і завершувалось спаленням у вогні Купала або його топили у річці.
Дівчата співали:
«Ой, купався Іван та у воду упав,
Було ж тобі, Іваночку, не купатися,
Зі старими бабами розпрощатися,
З молодими дівками цілуватися.»

Крізь купальський вогонь проганяли худобу – «щоб відьми не відбирали молока та мор не чіплявся», спалювали сорочки хворих дітей – «щоб разом з ними згоріла хвороба».
У Купальських дійствах брали участь не лише дорослі, а також і діти. Зокрема, описуючи побут селянської дитини в селі Старосілля на Чернігівщині, Ніна Заглада пише, що ввечері проти Івана Купала, а так само і на другий день, діти бавляться в «Купайла». Нагрібають вони купу піску і в той пісок устромлюють жмут кропиви, а один із них стає ближче до кропиви (він називається «сторож») і всі разом починають співати:
«На Івана хліб сажала,
А на Петра вибирала.
Треба по телята йти,
Дай, Боже, Василя знайти».

Коли закінчать співати, то хлопець, що стоїть перший в ряді, біжить і перестрибує через «Купайла», – через кропиву; він пильнує, щоб не зачепить, то сторож «жарне» його кропивою по ногах. Бавляться так діти і в селі, і в бору, а коли вже набавляться,то беруть кропиву й несуть до озера, кидають у воду й кажуть: «Іван купався та й у воду впав!».

На свято Купала, коли вже смеркалось, розпочинались ворожіння. Дівчата пускали на воду заготовлені два віночки. Один для себе, а інший судженому. Вважалось, що якщо віночки плили разом, то цього року поберуться, а коли віночки плили урозтіч – не судилось вийти заміж. Хлопці уважно спостерігали за обрядом. А, інколи кидали камінець у воду, щоб віночки плили разом.
Наступала глибока купальська ніч. Найсміливіші хлопці вирушали у ліс, щоб побачити як цвіте папороть і зірвати чарівну квітку. Вважалось, що той хто найде диво-квітку обов’язково знайде, закопаний у землю скарб, а рука, яка доторкнулась цього дива матиме чудодійну силу – може причарувати найкращу дівчину, відводитиме град, грім, бурю…
На Іванову ніч намагались не спати. Бо, за народною уявою, у цей час все оживає й бенкетує: з’являються на світ добрі й злі духи – домовики, мавки, русалки, польовики, мерці.
Передіванова ніч – найпоетичніше купальське дійство. Протягом багатьох століть воно шанувалось людьми і збереглося й донині.

Підготовлено за матеріалами Олекси Воропая.
Джерело: "Чернігів стародавній"