Одне з дванадесятих церковних свят, яке відзначають на 40-й день після Великодня – Вознесіння. Цього року це свято припадає на 13 травня.
В основі свята – євангельський переказ про воскресіння Ісуса Христа та вознесіння його через сорок днів після смерті на небо. З цього приводу в усіх християнських церквах відбувається урочиста служба.
За християнським вченням, свято Вознесіння символізує перемогу обожненої людської природи, її причетність до тайни Трійці.
За іконописною традицією, Христос, який вознісся, зображується в білосніжному одязі в ореолі тонких золотих променів – символу Божества. Ангели, які несуть Христа, - у червоному одязі, колір його нагадує про муки Христа перед розп’яттям.
З ІV ст. свято Вознесіння Господнє стає загальновизнаним. Історик Сократ називає його всенародним. У ІV ст. цариця Єлена на місці Христового Вознесіння поставила храм.
У народному побуті це свято здавна одержувало своє тлумачення. У деяких місцевостях до цього дня традиційно випікають особливе печиво у вигляді драбини, що, за уявленням православних віруючих, повинна була допомогти Ісусові Христу, який воскрес, піднятися на небо.
Пекли також і великі пироги, верх яких викладався щаблями; ці пироги також називалися драбинами. За народним звичаєм, їх приносили до церкви для освячення, після чого частину пирогів роздавали вбогим.
Обрядові дії зі сходинками та примовляннями при цьому свідчать про те, що зміст свята набагато давніший за церковне тлумачення: сходинки повинні були допомогти озимим посівам зійти, піднятися, а потім і краще рости. Можливо, тут відчуваються залишки язичницького поклоніння Волосу (Велесу) – богові плодючості та рослинної сили, і первісно сходинки робили для нього: по щаблях, як уважали предки, Волосу легше було дібратися до колоса.
Випечені сходинки селяни несли в жито, кожний на свою полосу, і там підкидали їх якнайвище, говорячи: «Щоб моє жито виросло таким же високим», а потім це печиво з’їдали.
У давні часи освячене в церкві печиво використовували для ворожіння. Для цього з печивом піднімалися на дзвіницю та кидали його звідти вниз. Яка шабелька відіб’ється – на такому небі той, хто загадує.
Якщо ж усі щаблі виявилися цілими – праведнику прямий шлях на небо. Розіб’ються усі щаблі – жодне з небес не прийме грішника.
В окремих районах Чернігівщини та Сумщини поряд зі сходинками пекли млинці, які називали «Божі онучі». Малося на увазі, що онучі – обов’язковий елемент селянського взуття – допоможуть Господові в його сходженні на небо.
Вознесінням закінчується великодня обрядовість і відкривається троїцька, починається перехід до літа.

Джерело: "Чернігів стародавній"