На 27 вересня за церковним календарем припадає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження.
Це свято почали відзначати з ІV ст. Воно знаменує одразу дві події з історії хреста Господнього: обретіння його в ІV ст. та повернення з Персії у ІV ст. За іудейським звичаєм, знаряддя страти клали у братську могилу разом з тілами страчених, тому хрест Христа був похований поруч з розбійником біля Голгофського пагорба неподалік від Єрусалима. На початку ІІ ст. імператор Андріан, ворожо настроєний до іудаїзму та християнства, вирішив знищити сліди ненависних регалій: він розрив Голгофський пагорб, засипав печеру Святого гроба і спорудив там храм Венери. У 326 році відбулася визначна подія. 80-річна мати імператора Костянтина Єлена вирушила до Єрусалима, там вона знайшла хрест, на якому був розп’ятий Христос. За переказом, коли на хрест поклали померлого – він ожив. Він хреста зцілилися ще одна тяжкохвора жінка. Таким чином, було засвідчено автентичність хреста.
Після обретіння Хрест був зведений на Голгофі. Тобто, щоб його бачили всі, єрусалимський патріарх Макарій підвівся на високе місце, де був знайдений хрест, і підіймав його, благословляючи народ. Згодом на цьому місці спорудили храм , освячення його відбулося 13 вересня 335 року; наступний день – 14 вересня (за старим стилем) і став святковим днем.
Друга подія пов’язана з багаторічною війною Візантії з Персією. У 614 році перси розгромили та пограбували Єрусалим. Захопили вони з собою і хрест Господній, який збиралися продати, сподіваючись отримати за нього великі гроші. Проте, у 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню до Єрусалима. Під час урочистого молебню на честь радісної і визначної події він також підносив хрест показуючи його народу.
Цей день у Візантії став схожим на державне свято, хрест сприймали як свого роду емблему імперії і зображували його на стінах державних приміщень та на офіційному одязі. У день свята він прилюдно зводився священиками та єпископами, які благословляли хрестом чотири сторони світу, а люди в цей час співали «Господи, помилуй». Обряд цей і сьогодні здійснюється у церквах після святкового винесення і «Воздвиження» хреста наприкінці святкової всеношної.

У народному побуті це свято називають – «Здвиження». Його пов’язують зі словом «двигатися». Зі святом пов’язані дуже цікаві вірування та уявлення, які до нас прийшли ще з дохристиянських часів.
Вважається, що на Здвиження земля движеться ближче до зими, а тому від цього часу наступають холодні дні і птиці відлітають у вирій.
До вирію повзуть і гади, а тому на Здвиження небезпечно ходити в ліс. Існує безліч розповідей, як діти не слухалися батьків і йшли цього дня до лісу. Як правило, вони падали в гадючу яму і там жили до самої весни. А гадюки з них смоктали кров, діти ж лизали гадючий камінь. 4-го березня (тобто, на Руфа) все прокидалося в лісі від зимового сну і гадюки вилазили з свої ям. Тоді, розповідається, вилазили з ям і неслухняні діти. Вони йшли до своїх хатин і там розповідали односельцям та батькам про свої пригоди в лісі. Після цього діти помирали, а селяни оповідаючи про страшу звістку, нагадували всім і особливо дітям, що на Здвиження не варто ходити в ліс…

Джерело: "Чернігів стародавній"